УВАГА! ДОКУМЕНТ ВТРАЧАЄ ЧИННІСТЬ.
З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності
( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 21, ст.296 )
( Вводиться в дію Постановою ВР
N 2133-XII ( 2133-12 ) від 18.02.92, ВВР, 1992, N 21, ст.297 )
( Із змінами, внесеними згідно з Декретом
N 49-93 від 12.05.93, ВВР, 1993, N 27, ст.291
Законами
N 75/95-ВР від 28.02.95, ВВР, 1995, N 13, ст.85
N 82/95-ВР від 02.03.95, ВВР, 1995, N 14, ст.90
N 258/95-ВР від 05.07.95, ВВР, 1995, N 28, ст.202 )
Цей Закон визначає правові основи обмеження і попередження
монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у
підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за
додержанням норм антимонопольного законодавства.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
Для цілей цього Закону вживаються такі терміни:
товар - продукт діяльності (включаючи роботи, послуги, а
також цінні папери), призначений для реалізації;
ринок товару (товарний ринок) - сфера обороту товару однієї
споживчої вартості, в межах якої визначається монопольне
становище;
органи влади і управління - центральні та місцеві органи
державної виконавчої влади, представницькі органи та органи
місцевого самоврядування, органи управління громадських
організацій, а також асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні
та інші об'єднання підприємств при виконанні ними функцій
управління в межах делегованих їм повноважень; ( Абзац четвертий
статті 1 в редакції Закону N 258/95-ВР від 05.07.95 )
конкуренція - змагальність підприємців, коли їх самостійні
дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови
реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів,
яких потребує споживач;
монопольне становище - домінуюче становище підприємця, яке
дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями
обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним
визнається становище підприємця, частка якого на ринку певного
товару перевищує 35 відсотків. Рішенням Антимонопольного комітету
України може визначатися монопольним становище підприємця, частка
якого на ринку певного товару менше 35 відсотків;
монопольна ціна - ціна, яка встановлюється підприємцем, що
займає монопольне становище на ринку і призводить до обмеження
конкуренції і порушення прав споживача;
монопольна діяльність - дії (бездіяльність) підприємця
(підприємців) за умови монопольного становища на ринку одного
підприємця (групи підприємців) у виробництві та реалізації
товарів, а також дії (бездіяльність) органів влади і управління,
спрямовані на недопущення, істотне обмеження чи усунення
конкуренції;
монопольне утворення - підприємство, об'єднання чи
господарське товариство та інше утворення, що займає монопольне
становище на ринку;
господарюючий суб'єкт (підприємець) - юридична особа
незалежно від форми власності, що займається діяльністю по
виробництву, реалізації, придбанню товарів (робіт, послуг),
громадянин, який здійснює самостійну підприємницьку діяльність без
створення юридичної особи, група зазначених юридичних та (або)
фізичних осіб, якщо одна або декілька з них здійснює контроль над
іншими, тобто має вирішальний вплив на їх господарську діяльність,
у тому числі на прийняття управлінських рішень на підставі:
володіння їх акціями (паями, частками); володіння або права
використання їх активів; прав, зафіксованих в установчих
документах або угодах (контрактах); збігу більш як чверті складу
органів управління та (або) спостережних рад тощо. ( Статтю 1
доповнено абзацом згідно із Законом N 258/95-ВР від 05.07.95 )
Стаття 2. Застосування Закону
1. Закон застосовується до відносин, в яких беруть участь
підприємці.
2. Закон не поширюється на відносини, що випливають із прав
на об'єкти інтелектуальної власності, за винятком випадків,
передбачених цим Законом. ( Пункт 2 статті 2 в редакції Закону
N 75/95-ВР від 28.02.95 )
3. Закони України можуть передбачати особливості регулювання
відносин, пов'язаних з монопольною діяльністю і недобросовісною
конкуренцією на фінансових ринках і ринках цінних паперів,
порівняно з цим Законом.
4. У випадках, якщо міжнародним договором, в якому бере
участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить
цей Закон, застосовуються правила міжнародного договору.
Розділ II
ЗЛОВЖИВАННЯ МОНОПОЛЬНИМ СТАНОВИЩЕМ НА РИНКУ.
НЕПРАВОМІРНІ УГОДИ. ДИСКРИМІНАЦІЯ ПІДПРИЄМЦІВ
( Дію статті 3 зупинено згідно з Декретом N 49-93 від 12.05.93 )
Стаття 3. Визначення монопольного становища
Монопольне становище підприємців на ринку для всіх видів
товарів виробничого призначення (продукції виробничо-технічного
призначення), а також в обігу капіталів (фінансів, цінних паперів
тощо) визначається в межах території України.
Монопольне становище підприємців на ринку для всіх видів
товарів народного споживання, а також для всіх видів робіт і
послуг визначається Антимонопольним комітетом України та його
територіальними управліннями в межах адміністративної області або
автономії (район, населений пункт).
Стаття 4. Зловживання монопольним становищем на ринку
Зловживаннями монопольним становищем вважаються:
нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів в
нерівне становище, або додаткових умов, що не відносяться до
предмета договору, в тому числі нав'язування товару, не потрібного
контрагенту;
обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з
обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку
чи встановлення монопольних цін;
часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі
товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту
з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення
монопольних цін;
інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу
з ринку) інших підприємців;
встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої
товари, що обмежують права окремих споживачів;
встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок)
насвої товари, що призводить до порушення прав споживачів;
( Статтю 4 доповнено абзацом сьомим згідно із Законом N 258/95-ВР
від 05.07.95 )
встановлення монопольно низьких цін (тарифів, розцінок) на
свої товари, що призводить до обмеження конкуренції. ( Статтю 4
доповнено абзацом восьмим згідно із Законом N 258/95-ВР від
05.07.95 )
Стаття 5. Неправомірні угоди між підприємцями
Неправомірними угодами між підприємцями визнаються угоди
(погоджені дії), спрямовані на:
встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок,
надбавок (доплат), націнок;
розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом
товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом
споживачів чи за іншими ознаками з метою їх монополізації;
усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців,
покупців, інших підприємців.
Стаття 6. Дискримінація підприємців органами влади
і управління
1. Дискримінацією підприємців органами влади і управління
визнається:
заборона створення нових підприємств чи інших організаційних
форм підприємництва в будь-якій сфері діяльності, а також
встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на
виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції;
примушення підприємців до вступу в асоціації, концерни,
міжгалузеві, регіональні та інші об'єднання підприємств, а також
до пріоритетного укладання договорів, першочергової поставки
товарів певному колу споживачів; ( Абзац третій пункту 1 статті 6
в редакції Закону N 258/95-ВР від 05.07.95 )
прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що
призводить до монопольного становища на ринку;
встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону
республіки в інший;
надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які
ставлять їх у привілейоване становище щодо інших підприємців, що
призводить до монополізації ринку певного товару;
обмеження прав підприємців щодо придбання та реалізації
товарів;
встановлення заборон чи обмежень відносно окремих
підприємців або груп підприємців.
2. Дискримінацією підприємців визнається також укладення між
органами влади і управління угод, створення структур державного
управління або наділення існуючих міністерств, державних
комітетів, інших структур державного управління повноваженнями для
провадження дій, передбачених пунктом 1 цієї статті.
3. Законодавчими актами України можуть бути встановлені
винятки із положень цієї статті з метою забезпечення національної
безпеки, оборони, суспільних інтересів.
Розділ III
НЕДОБРОСОВІСНА КОНКУРЕНЦІЯ
Стаття 7. Недобросовісна конкуренція
Недобросовісною конкуренцією визнається:
неправомірне використання фірмового найменування, знака для
товарів і послуг або будь-якого маркірування товару, а також
неправомірне копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення,
імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця,
самовільне використання його імені; ( Абзац другий статті 7 в
редакції Закону N 75/95-ВР від 28.02.95 )
умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які
можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам
іншого підприємця;
отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а
також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій
репутації або майну іншого підприємця;
замовлення, виготовлення, розміщення чи поширення юридичними
або фізичними особами реклами, яка не відповідає вимогам чинного
законодавства України і може завдати шкоди громадянам, установам,
організаціям або державі. ( Статтю 7 доповнено абзацом п'ятим
згідно із Законом N 258/95-ВР від 05.07.95 )
Розділ IV
ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ДОТРИМАННЯМ
АНТИМОНОПОЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
Стаття 8. Державна політика у сфері обмеження монополізму
в підприємницькій діяльності
1. Державна політика у сфері обмеження монополізму в
підприємницькій діяльності, здійснення заходів щодо
демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної,
інформаційної, консультативної та іншої підтримки підприємців, які
сприяють розвитку конкуренції, здійснюється уповноваженими на це
органами влади і управління.
2. Демонополізація економіки і розвиток конкуренції в
Україні забезпечуються згідно із спеціальною програмою, яка
розробляється Кабінетом Міністрів України та затверджується
Верховною Радою України. ( Пункт 2 статті 8 в редакції Закону
N 258/95-ВР від 05.07.95 )
3. Державний контроль за дотриманням антимонопольного
законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його
порушень, в тому числі від зловживання монопольним становищем та
недобросовісної конкуренції, здійснюються Антимонопольним
комітетом України відповідно до його компетенції. ( Пункт 3
статті 8 в редакції Закону N 258/95-ВР від 05.07.95 )
Стаття 9. Антимонопольний комітет України
1. Антимонопольний комітет України утворюється Верховною
Радою України у складі Голови Комітету та десяти державних
уповноважених.
У своїй діяльності Антимонопольний комітет України
підпорядкований Кабінету Міністрів України та підзвітний Верховній
Раді України.
Антимонопольний комітет України утворює територіальні
відділення, повноваження яких визначаються Комітетом в межах його
компетенції. Антимонопольний комітет України і його територіальні
відділення становлять систему органів Антимонопольного комітету
України, яку очолює Голова Комітету.
2. Антимонопольний комітет України керується Конституцією
України ( 888-09 ), Законом України "Про Антимонопольний комітет
України" ( 3659-12 ), цим Законом, іншими актами законодавства
України, а також міжнародними договорами, в яких бере участь
Україна.
( Стаття 9 в редакції Закону N 258/95-ВР від 05.07.95 )
( Статтю 10 виключено на підставі Закону N 258/95-ВР
від 05.07.95 )
( Статтю 11 виключено на підставі Закону N 258/95-ВР
від 05.07.95 )
( Статтю 12 виключено на підставі Закону N 258/95-ВР
від 05.07.95 )
Стаття 13. Доступ до інформації
Господарюючі суб'єкти (підприємці), органи влади і управління
та їх службові особи зобов'язані на вимогу державних
уповноважених, голів територіальних відділень Антимонопольного
комітету України подавати документи, письмові та усні пояснення,
іншу інформацію, необхідну для здійснення Антимонопольним
комітетом України і його територіальними відділеннями завдань,
передбачених чинним законодавством.
( Стаття 13 в редакції Закону N 258/95-ВР від 05.07.95 )
Стаття 14. Контроль за створенням, реорганізацією (злиттям,
приєднанням), ліквідацією господарюючих суб'єктів
З метою запобігання монопольному становищу окремих
підприємців на ринку створення, реорганізація (злиття,
приєднання), придбання активів, ліквідація господарюючих
суб'єктів, створення асоціацій, концернів, міжгалузевих,
регіональних та інших об'єднань підприємств, перетворення органів
управління в зазначені об'єднання у випадках, передбачених чинним
законодавством, здійснюються за умови одержання згоди на це
Антимонопольного комітету України.
( Стаття 14 в редакції Закону N 258/95-ВР від 05.07.95 )
Стаття 15. Контроль за придбанням часток (акцій, паїв)
господарських товариств
Придбання часток (акцій, паїв) господарських товариств
господарюючим суб'єктом (підприємцем) у випадках, передбачених
чинним законодавством, здійснюється за умови одержання згоди на це
Антимонопольного комітету України.
( Стаття 15 в редакції Закону N 258/95-ВР від 05.07.95 )
Стаття 16. Примусовий поділ монопольних утворень
1. У випадках, коли підприємці зловживають монопольним
становищем на ринку, Антимонопольний комітет України і його
територіальні відділення мають право прийняти постанову про
примусовий поділ монопольних утворень. ( Пункт 1 статті 16 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 258/95-ВР від 05.07.95 )
2. Примусовий поділ не застосовується у випадках:
неможливості організаційного або територіального
відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних
одиниць;
наявності тісного технологічного зв'язку підприємств,
структурних підрозділів чи структурних одиниць, якщо частка
внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції
підприємства (об'єднання тощо) становить менше 30 відсотків.
3. Постанова Антимонопольного комітету України і його
територіальних відділень про примусовий поділ підприємств
(об'єднань тощо) підлягає виконанню у встановлений строк, який не
може бути менше шести місяців.
Реорганізація монопольного утворення, що підлягає примусовому
поділу, здійснюється на його розсуд за умови усунення монопольного
становища цього утворення на ринку. ( Пункт 3 статті 16 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 258/95-ВР від 05.07.95 )
( Статтю 17 виключено на підставі Закону N 258/95-ВР
від 05.07.95 )
( Статтю 18 виключено на підставі Закону N 258/95-ВР
від 05.07.95 )
Розділ V
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ
АНТИМОНОПОЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
Стаття 19. Накладання штрафів на підприємців - юридичних
осіб
Штрафи на підприємців - юридичних осіб накладаються
Антимонопольним комітетом України за:
вчинення дій, передбачених статтями 4-7 цього Закону,
ухилення від виконання або несвоєчасне виконання рішень
Антимонопольного комітету України і його територіальних відділень
про припинення порушень антимонопольного законодавства,
відновлення початкового стану або зміну угод, що суперечать цьому
Закону, - у розмірі до п'яти відсотків виручки підприємця від
реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний
рік, що передував року, в якому накладається штраф;
неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо
недостовірної інформації Антимонопольному комітету України і його
територіальним відділенням - у розмірі до половини відсотка
виручки підприємця від реалізації продукції (товарів, робіт,
послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому
накладається штраф.
У разі, якщо обчислення виручки підприємця неможливе, або
виручка відсутня, штрафи, зазначені в абзаці другому цієї статті,
накладаються у розмірі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян, а штрафи, зазначені в абзаці третьому, - у
розмірі до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У
разі, якщо підприємець працював менше одного року, штрафи
обчислюються від виручки підприємця за час, що передував
порушенню.
Рішення щодо накладення штрафів у розмірах понад чотириста
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян приймаються виключно
Антимонопольним комітетом України на його засіданнях.
П'ятдесят відсотків сум штрафів зараховуються до державного
бюджету, п'ятдесят відсотків - до цільового позабюджетного фонду
розвитку і захисту конкуренції.
( Стаття 19 в редакції Закону N 258/95-ВР від 05.07.95 )
Стаття 20. Адміністративна відповідальність службових осіб
та громадян, які займаються підприємницькою
діяльністю
Службові особи органів влади і управління, керівники
(розпорядники кредитів) підприємств (об'єднань, господарських
товариств тощо), а також громадяни, які займаються підприємницькою
діяльністю без створення юридичної особи, несуть адміністративну
відповідальність згідно з чинним законодавством за:
вчинення дій, передбачених статтями 4-6 цього Закону;
неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо
недостовірної інформації Антимонопольному комітету України і його
територіальним відділенням;
ухилення від виконання чи несвоєчасне виконання рішень
Антимонопольного комітету України і його територіальних відділень.
Штрафи стягуються в судовому порядку.
( Стаття 20 в редакції Закону N 258/95-ВР від 05.07.95 )
Стаття 21. Вилучення незаконно одержаного прибутку
Прибуток, незаконно одержаний суб'єктами підприємницької
діяльності в результаті порушення статей 4, 5 і 7 цього Закону,
стягується судом чи арбітражним судом до державного бюджету.
Стаття 22. Відшкодування збитків, заподіяних зловживанням
монопольним становищем та недобросовісною
конкуренцією
Збитки, заподіяні зловживанням монопольним становищем та
недобросовісною конкуренцією, підлягають відшкодуванню за позовами
заінтересованих осіб у порядку, передбаченому цивільним
законодавством України.
Розділ VI
РОЗГЛЯД СПРАВ АНТИМОНОПОЛЬНИМ КОМІТЕТОМ
УКРАЇНИ І ОСКАРЖЕННЯ ЙОГО РІШЕНЬ
( Назва розділу VI із змінами, внесеними згідно із Законом
N 258/95-ВР від 05.07.95 )
Стаття 23. Розгляд справ про порушення антимонопольного
законодавства
Антимонопольний комітет України, державні уповноважені,
адміністративні колегії та територіальні відділення Комітету в
межах своєї компетенції розглядають справи про порушення
антимонопольного законодавства і за результатами розгляду
приймають рішення в порядку, передбаченому чинним законодавством.
( Стаття 23 в редакції Закону N 258/95-ВР від 05.07.95 )
Стаття 24. Порядок оскарження рішень Антимонопольного
комітету України
( Назва статті 24 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 258/95-ВР від 05.07.95 )
1. У випадках незгоди з рішеннями Антимонопольного комітету
України і його територіальних відділень підприємці, органи влади і
управління та інші заінтересовані особи мають право у
тридцятиденний строк звернутися до суду, арбітражного суду з
заявою про скасування чи зміну повністю або частково рішень
Антимонопольного комітету України і його територіальних відділень.
( Пункт 1 статті 24 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 258/95-ВР від 05.07.95 )
2. Подання заяви не зупиняє виконання розпоряджень на час
розгляду справи в суді чи арбітражному суді, якщо судом чи
арбітражним судом не винесено рішення про припинення дії вказаних
актів.
3. Збитки, заподіяні неправомірними рішеннями
Антимонопольного комітету України і його територіальних відділень,
відшкодовуються за рахунок державного бюджету незалежно від вини
конкретних посадових осіб Антимонопольного комітету України і його
територіальних відділень.
( Стаття 24 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 258/95-ВР від 05.07.95 )
Стаття 25. Порядок виконання рішень Антимонопольного
комітету України
( Назва статті 25 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 258/95-ВР від 05.07.95 )
1. Рішення Антимонопольного комітету України і його
територіальних відділень підлягають виконанню у передбачені цими
розпорядженнями строки.
2. Підприємці, на яких Антимонопольним комітетом України
накладено штраф, сплачують його у 30-денний строк з дня одержання
рішення про накладення штрафу. За кожний день прострочення сплати
штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу.
( Пункт 2 статті 25 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 258/95-ВР від 05.07.95 )
3. У разі відмови від сплати штрафу Антимонопольний комітет
України стягує його у безспірному порядку.
4. За заявою підприємця, на якого накладено штраф,
Антимонопольний комітет України має право відстрочити сплату
штрафу.
( Стаття 25 із змінами, внесеними згідно із Законом N 258/95-ВР
від 05.07.95 )
Президент України Л.КРАВЧУК
м. Київ, 18 лютого 1992 року
N 2132-XII