Чи передбачена чинним вітчизняним законодавством евтаназія?
Діюча модель правової системи України не допускає евтаназію в жодному вигляді. Статтею 115 Кримінального кодексу "Умисне вбивство" передбачена кримінальна відповідальність за умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Тобто у разі вчинення лікарем або іншою особою (суб'єкт злочину — загальний) дій, що прискорюють та полегшують настання смерті невиліковно хворого, такі дії лікаря кваліфікуються за вказаною статтею. Ненадання ж медичної допомоги, припинення активних заходів з метою підтримання життя хворого лікарем (або іншим медичним працівником, який зобов'язаний згідно з установленими правилами надавати таку допомогу)" кваліфікуються за статтею 139 Кримінального кодексу "Ненадання допомоги хворому медичним працівником". Медичні дії можуть зупинятися лише у випадку, коли стан людини визначається як незворотна смерть. Людина вважається померлою з моменту, коли встановлена смерть її мозку. Діагностичні критерії смерті мозку та процедура констатації моменту смерті людини визначені в Інструкції щодо констатації смерті людини на підставі смерті мозку, затвердженої наказом МОЗ №226 від 25 вересня 2000 р. У ній, зокрема, зазначено, що смерть мозку — це повне та незворотне припинення всіх його функцій, які реєструються при серці, що працює, та примусовій вентиляції легенів. Від незворотної смерті слід відрізняти клінічну смерть, коли життєздатність організму протягом певного часу (в середньому близько 6-8 хвилин) зберігається і, при належному наданні медичної допомоги, людину, що перебуває у такому стані, можна повернути до життя.
Отже, вітчизняне законодавство встановило кримінальну відповідальність як за активну, так і за пасивну евтаназію, продемонструвавши тим самим заборону задовольняти прохання особи про припинення життя.