Першою та найбільш істотною особливістю процесуального статусу неповнолітнього є, поряд із хронологічним віком, біологічний, соціальний та психологічний вік. Досягнення хронологічного віку підлітком-правопорушником є недостатньою підставою для визначення того, чи був він здатний критично ставитися до вчиненого діяння, та притягнення його до кримінальної відповідальності. Особливо це положення стосується неповнолітніх із відставанням у психічному розвитку. У цьому разі судом вирішується також питання про здатність такого неповнолітнього бути суб'єктом злочину. Тому важливе правове значення у кримінальному праві має психологічний вік та необхідність встановлення такого віку у випадках, коли психічний розвиток неповнолітнього, який вчинив суспільно небезпечне діяння, суттєво відхиляється від вікових закономірностей та тягне психічне (розумове та особисте) відставання. Законодавець обрав диференційований підхід до кримінальної відповідальності неповнолітніх з урахуванням положень психолога, яка визначила особливості, що притаманні неповнолітнім на певному етапі їхнього фізичного та духовного розвитку. Так, малолітні (особи до 14 років) за рівнем свого фізичного та соціально-психологічного розвитку не можуть бути визнані суб'єктами злочину. У разі вчинення ними суспільно небезпечних діянь суд застосовує щодо них примусові заходи виховного характеру, види яких передбачені у ч. 2 ст. 105 Кримінального кодексу (далі — КК). Неповнолітні, що вчинили злочин у віці 14—15 років, підлягають кримінальній відповідальності лише у разі вчинення злочинів, передбачених у ч. 2 ст. 22 КК України. Неповнолітні у віці 16—18 років підлягають відповідальності у разі вчинення будь-якого злочину, склад якого передбачений в Особливій частині Кримінального кодексу. Але вони ще не досягай повної соціальної зрілості і це повинен враховувати суд, притягуючи до кримінальної відповідальності неповнолітніх.
Якщо порівняти статуси повнолітнього і неповнолітнього обвинувачених, то між ними можна знайти низку відмінностей, наприклад:
· неповнолітній до п'ятнадцяти років не може бути суб'єктом внесення застави;
· не приймається його відмова від захисника;
· на нього покладається обов'язок дотримуватися вимог окремих видів запобіжних заходів (передача неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи покладається на інших осіб).
Незважаючи на текстуальне виділення у Кримінально-процесуальному кодексі "неповнолітнього підсудного" (статті 440, 441, 444), його статус визначено лише на підставі загальних засад судочинства, без урахування "неповноліття" як юридично значущої ознаки.