Відповідно до ст. 6 Закону України "Про податок з доходів з фізичних осіб" платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у визначених розмірах. Платник податку, який є інвалідом І або II групи, у тому числі з дитинства, має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює 150 відсоткам від розміру податкової соціальної пільги.
Податкова соціальна пільга застосовується виключно за одним місцем роботи.
Для отримання соціальної пільги платник податку має подати працедавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги за формою, визначеною центральним податковим органом.
Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів з дня отримання роботодавцем заяви працівника про застосування пільги.
Форма заяви про застосування податкової соціальної пільги затверджена наказом Державної податкової адміністрації України "Щодо затвердження форм заяв і повідомлення з питань отримання (застосування) податкової соціальної пільги, а також порядку інформування платників податку" від 30.09.2003 р. № 461.
Перелік документів, які необхідно додавати до заяви, визначено в "Порядку надання документів та їх склад при застосуванні податкової соціальної пільги", затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2003 р. № 2035. У ч. 7 п. 11 визначено, що інваліди І або II групи мають додати до заяви пенсійне посвідчення або довідку медико-соціальної експертизи про встановлення інвалідності.
Слід мати на увазі, що податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та відшкодування), якщо його розмір не перевищує суми, яка дорівнює сумі місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень.