В Україні, мабуть, немає жодної дорослої особи, яка б не стикалась або не чула про те, як контролери у міському транспорті стягують штрафи. Зазвичай це робиться грубо, цинічно, з приниженням гідності пасажирів, які, на жаль, не завжди добре знають свої права. Враховуючи масовий характер такого роду правопорушень, є нагальна потреба в аналізі відповідних положень законодавства.
Скільки разів громадяни мали змогу спостерігати, як контролер вже при вході у тролейбус починає перевірку квитків, не пред'явивши попередньо водію чи кондуктору посвідчення на право проведення контролю. У той же час пасажир зазвичай не знає форму такого посвідчення, до того ж за допомогою сучасної ксерокопіювальної техніки і вільно доступних переносних ламінуючих пристроїв його легко можна підробити.
Одразу відзначимо, що чинними нормативно-правовими актами України не визначені загальнообов'язкові правила поведінки контролерів у процесі здійснення контролю та перевірки наявності проїзних квитків у пасажирів в міському транспорті.
Є норми Кодексу України про адміністративні правопорушення, що передбачають відповідальність за безквитковий проїзд (ст. 135), але немає норми, за якою контролер мав би право накладати адміністративне стягнення (ст. 135 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП), передбачає, що безквитковий проїзд пасажира, а так само перевезення без квитка дитини віком від семи до шістнадцяти років у міському транспорті тягне за собою накладення штрафу в двадцятикратному розмірі від вартості проїзду).
Стаття 185-9 КУпАП передбачає покарання за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника транспорту, який здійснює контроль за перевезенням пасажирів, пов'язану з фізичним опором або образою, а так само з іншими протиправними діями. За такі діяння передбачено штраф від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку. За цією статтею може бути притягнута лише особа, яка вчинила злісну непокору, однак жодна особа не має права торкатися пасажира чи його особистих речей, якщо пасажир просто не бажає сплачувати за проїзд — працівник транспорту лише має право висадити пасажира на найближчій зупинці (але він не вправі намагатися стягувати штраф).
Стаття 186 КУпАП, передбачає відповідальність за самоуправство, тобто самовільне, всупереч установленому законом порядку, здійснення свого дійсного або гаданого права, що не завдало істотної шкоди громадянам або державним чи громадським організаціям. Такі дії тягнуть за собою попередження або накладення штрафу на громадян від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб — від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Саме ця стаття охороняє пасажира від неправомірних дій працівника транспорту — будь-який фізичний чи психічний вплив на пасажира поза межами чітко визначених прав є самоуправством.
За наявності ознак адміністративного правопорушення уповноважена особа має в установленому законом порядку скласти про це протокол. Проте зрозумілим є те, що не в кожній ситуації з об'єктивних причин є можливість виконати таку процесуальну дію. Тому ст. 258 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає випадки, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається. Зокрема, протокол не складається в разі вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 135 цього Кодексу, якщо особа не оспорює допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається. Якщо ж порушник оспорює таке стягнення, то складається протокол про адміністративне правопорушення.
Слід зауважити, що ст. 259 КУпАП передбачає доставлення правопорушника до районного відділення міліції "з метою складання протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо оформлення протоколу є обов'язковим (а воно стає обов'язковим, бо пасажир скористався своїм правом вимагати його оформлення. — А. П.), порушника може бути доставлено в міліцію, в підрозділ Військової служби правопорядку у Збройних Силах України чи до органу Державної прикордонної служби України, штабу громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, чи громадського пункту з охорони громадського порядку працівником міліції, посадовою особою Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, військовослужбовцем чи працівником Державної прикордонної служби України або членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону...". Тобто працівник транспорту у разі потреби має скористатися допомогою працівника міліції: згідно з абз. 4 п. 5 ст. 11 Закону України "Про міліцію" міліції для виконання покладених на неї обов'язків надається право затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях осіб, які вчинили адміністративні правопорушення для складання протоколу або розгляду справи по суті, якщо ці питання не можуть бути вирішені на місці, — на строк до трьох годин, а у необхідних випадках для встановлення особи і з'ясування обставин правопорушення — до трьох діб з повідомленням про це письмово прокуророві протягом 24 годин з моменту затримання".
Тож чи вповноважений працівник транспорту провадити адміністративне затримання? Звичайно ні. У ст. 262 КУпАП чітко і однозначно зазначаються органи (посадові особи), правомочні здійснювати адміністративне затримання. Адміністративне затримання проводиться: органами внутрішніх справ, органами прикордонної служби, старшою у місці розташування охоронюваного об'єкта посадовою особою воєнізованої охорони, посадовими особами Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, органами Служби безпеки України.
Контролери, що провадять контроль і перевірку наявності проїзних квитків у міському транспорті, як правило, є найманими працівниками відповідного комунального підприємства. Крім посадових інструкцій, їх діяльність жодним нормативно-правовим актом не врегульована. Отже, фактично йдеться про неправове явище: недержавна установа, акти якої не носять загальнообов'язкового характеру, а працівники не є державними службовцями, стягує штрафи. До речі, посвідчення та жетони так званих контролерів затвердженої форми державного зразка не мають. У будь-який момент відповідне підприємство має право запровадити їх нові зразки — ні з ким не погоджуючи і не звітуючи ні перед ким (аналогічна ситуація зі штрафними квитанціями).
Ця неврегульованість стала підґрунтям злочинної діяльності самозваних "контролерів", які паразитують на малозахищених верствах суспільства. Як же протистояти правопорушникам і вберегтися від протиправних посягань на своє майно, захистити свою честь і гідність?
Як правило, псевдокошролери шукають жертву, а не бійку, тому й об'єктом злочинних посягань стають здебільшого саме найбільш беззахисні люди. Отже порада перша: ні в якому разі не виходьте на безлюдних зупинках або у малознайомих місцевостях. Порада друга: дії пасажира повинні спрямовуватися на максимальне залучення до протидії шахраям присутніх громадян — це буде запорукою безпеки і, можливо, не дозволить правопорушнику чинити грубий фізичний .чи психологічний тиск. Порада третя: безпосередня наближеність правопорушника потребує від пасажира пильності щодо особистого майна. Треба бути пильним і зосередженим, бо "діячі" такого штибу поодинці не працюють, їх щонайменше буває троє, здебільшого працює група з п'яти осіб.
Пасажир має пильнувати і не дозволяти торкатися особистих речей або зазирати у свої сумки, бо при виявленні правопорушником цінних речей (мобільні телефони, дорогі годинники, гаманець та ін.) він і його співучасники можуть зважитись на розбійний напад, тож саме залучення великого загалу присутніх громадян перешкоджатиме цьому.
Коли злочинець видає себе за контролера, то його дії кваліфікуються як шахрайство за ст. 190 Кримінального кодексу України. Шляхом обману правопорушник повідомляє неправдиві відомості з метою заволодіння майном пасажира. У цьому випадку шахрайство здійснюється в усній формі з використанням підроблених документів. Введена в оману потерпіла особа добровільно передає злочинцю своє майно (сплачує "штраф").
Правопорушники мають багато схем задля того, щоб провадити свою злочинну діяльність — починаючи з пошкодження компостерів, блокування просування до них пасажира, і закінчуючи банальним ловленням пасажира, коли той через затримку з розміщенням багажу, впорядкуванням особистих речей, пошуком талону та з інших об'єктивно зумовлених причин не встиг ще придбати чи закомпостувати талон. При цьому за відсутності в транспорті кондуктора у звичайно переповненому тролейбусі, автобусі чи трамваї безглуздо продиратися до водія з метою купівлі талону, на що й розраховують правопорушники. А на будь-які пояснення у "контролерів" заздалегідь заготовлені чіткі відповіді з посиланням на "правила" та "інструкції", існування яких пасажир заперечити не може. До того ж винахідливість і оригінальність, чіткість та організованість спільних дій правопорушників, у яких кожен виконує свою роль, нерідко спантеличує, бо пасажир має справу з професійною злочинною групою.
Отже, діяльність самозваних "контролерів" є незаконною. Це вимагає від громадян рішучого протистояння злочинцям.