Одним з ефективних засобів захисту прав громадян, як це має місце в демократичних країнах, могла б стати адвокатура, хоча її як громадське об'єднання не можна вважати єдиною, цільною організацією. Частина адвокатів успішно працює у корпоративному праві, обслуговує підприємства, фірми, у тому числі з іноземними інвестиціями. Прямо і безпосередньо вони не пов'язані із захистом прав та інтересів громадян, не беруть участі (можливо, тільки в окремих випадках) у розгляді кримінальних, цивільних та адміністративних справ, а тому повною мірою не можуть знати про всі існуючі проблеми. Проте саме ця частина і є найбільш впливовою, має зв'язки з вищим ешелоном влади та впливає на неї. Адвокати вказаної групи активно виступають у пресі, на телебаченні, створюючи імідж адвокатурі загалом. Місцем їхньої діяльності є найбільші промислові міста та столиця. Зазначимо без заздрості: ця категорія є найбільш оплачуваною. Адвокати зазначеної групи також обслуговують найбагатших громадян України, у тому числі вищих посадових осіб держави.
Інша частина осіб, які мають посвідчення адвокатів, — це викладачі вузів, працівники міліції, прокуратури, СБУ та інших державних органів. Вони також активно співпрацюють (як правило, через створені громадські організації) з органами влади та міжнародними організаціями і через них також формується думка стосовно діяльності адвокатів.
Найчисельнішою групою є адвокати, які щодня приймають громадян, надають консультації, складають заяви, скарги, клопотання, беруть участь у розгляді справ у судах. Мова у цій публікації йтиме саме про них — адже ця категорія постійно займається правозахисною діяльністю, несе величезне моральне, психологічне, фізичне та інтелектуальне навантаження, безпосередньо вирішуючи проблеми громадян. Вони годинами, за будь-якої погоди, стоять у чергах до слідчих ізоляторів, приймальників-роз-подільників, ізоляторів тимчасового утримання; переконують працівників міліції, прокуратури та СБУ, що ст. 59 Конституції, яка надає право кожному на правову допомогу, повинна діяти і в цих установах. Саме їм громадяни розповідають про численні порушення своїх прав та зловживання, і кожен адвокат змушений перейматися проблемами клієнта. Ці ж адвокати місяцями чекають від органів державної влади, підприємств, установ, банків довідки чи копії документів, на складання яких потрібні лічені хвилини. Але законодавство не передбачає відповідальності за ненадання відповіді чи формальну відповідь (відписку).
Було б перебільшенням вважати, що серед згаданих адвокатів відсутні такі, що недобросовісно чи непрофесійне ставляться до взятих перед клієнтами обов'язків. На жаль, таких прикладів також чимало. Частина адвокатів, які мають значний досвід роботи, переконані: рівень професійної підготовки, відповідальності, зрештою, рівень культури адвокатів 70—80 років минулого століття загалом був вищим, їхній інтелектуальний рівень, поведінка були взірцем та прикладом для наслідування. Адвокатів об'єднувала висока духовність, почуття гідності кожного, підтримка один одного. На виступи кращих адвокатів у судах приходили десятки юристів, журналісти, представники інтелігенції, студенти. Промови у дебатах були взірцем ораторської майстерності.
Прикро, але факт: населення України в більшості є бідним. Отож сподіватися адвокатам цієї категорії на високу (поняття це відносне, але, на думку автора, — близько 5000 грн. щомісяця) оплату праці даремно. Яскравим прикладом різниці в оплаті праці є офіси юридичних фірм, які працюють у галузі корпоративного права, та обшарпані юридичні консультації чи робочі кабінети адвокатів у м. Києві, обласних центрах, не кажучи вже про офіси приватних нотаріусів навіть у райцентрах. Значна частина адвокатів взагалі не має можливості сплачувати орендну плату, а тому приймають громадян вдома, у кафе...
Незважаючи на те, що вищі посадові особи держави час від часу заявляють про намір зробити правову допомогу доступною, величезним тягарем для професійних правозахисників лишають податки та інші платежі. Так, з отриманої винагороди необхідно сплатити орендну плату і комунальні послуги. З решти сплатити 32,3 % до Пенсійного фонду (інші громадяни, у тому числі Президент і Прем'єр — міністр — по 1 %) і 13 % — податок на прибуток. Таким чином, у розпорядженні лишається менше 50% оплати праці! За вказаних обставин неминуче при постійному зростанні цін у державі оплата послуг буде значною. Звісно, вона різниться від обсягу роботи, регіону, проте кваліфікована, професійна допомога повинна належно оплачуватися. Ще одним яскравим доказом ігнорування державою відповідної оцінки праці адвокатів є розмір оплати за участь у кримінальних справах за призначенням.. Тому не дивно, що адвокати не бажають працювати у таких справах, а якщо й беруть участь, то лише присутні під час розгляду справи. Таким чином, держава створює видимість, що оплачує, а адвокат — що працює... Зауважимо: адвокати болісно та критично сприйняли виступ міністра юстиції Р. Зварича про те, що їх зобов'яжуть безкоштовно надавати правову допомогу. По-перше, адвокатура — громадське самоврядне об'єднання і нав'язувати цій категорії громадян певні умови щодо виконання роботи — справа безнадійна. По-друге, посилання на приклади інших країн є не лише некоректними, а й свідчать про незнання чи ігнорування реальних обставин. Оплата праці адвоката в райцентрі чи навіть м. Києві суттєво відрізняється від оплати праці в багатьох країнах (розміри оплати праці в США взагалі шокують і здаються нереальними). Підкреслимо ще раз: лише висока оплата праці адвоката створить передумови для підтримання та зростання його професіоналізму.
Наголосимо і на інших аспектах, в основі яких знову-таки є бідність адвокатів. Справді, частина з них має недостатню теоретичну та фахову підготовку.
Але ж більшість адвокатів (як на мене, відсотків 95) позбавлені можливості оплачувати навчальні семінари і тому не відвідують їх. Тож про яке підвищення кваліфікації може йти мова?! У той час, як судді, працівники прокуратури та міліції постійно підвищують кваліфікацію, обмінюються досвідом, отримують методичну літературу, система підвищення кваліфікації адвокатів відсутня. У цьому напрямі необхідно відзначити позитивний приклад віце-президента Спілки адвокатів України О. Жуковської, яка на високому рівні організувала навчання з питань застосування Європейської конвенції, а також керівництва "Програми правового захисту та освіти ЗМІ" щодо серії семінарів з проблем українського законодавства, що регулює діяльність засобів масової інформації.
Відзначимо ще один фактор негативного впливу держави. Відповідно до п. "д" ст.17 Правил адвокатської етики в угоді про надання правової допомоги мають бути зазначені розмір гонорару, порядок його обчислення (фіксована сума, погодинна оплата) і внесення (авансування, оплата за результатом тощо). Але досвід свідчить, що клієнти далеко не завжди повною мірою чи вчасно розраховуються, а це змушує адвоката звертатися до суду. Крім величезного морального тягаря, він змушений сплатити державне мито. Хоча ст. 21 Конституції передбачає, що усі люди є рівні у своїх правах, ст. 24 Конституції гарантує рівні конституційні права і свободи, а ст. 43 Основного Закону передбачає захист законом права на своєчасне одержання винагороди за працю, проте Декрет Кабміну " Про державне мито " не ' передбачає пільг (як це передбачено п. 1 ст. 4 Декрету іншим категоріям громадян) щодо сплати мита. Крім того, навіть сплативши мито, маючи письмову угоду, відсутні гарантії щодо задоволення позову, про що яскраво свідчать приклади, коли суди зменшують розмір оплати у кілька разів. Тисячі листів до Кабміну (як у минулі роки, так і нинішньому складу) з пропозиціями негайно внести зміни до вищевказаного Декрету та передбачити звільнення від сплати мита при поданні позовів про стягненні гонорару (а це не лише адвокати, а й журналісти, письменники та інші) залишаються без розгляду. Позиція уряду лишається незмінною: він ігнорує проблему, втрачаючи тим самим авторитет та кошти до бюджету, адже при задоволенні позовів суд стягував би мито з винної сторони на користь держави.
25 червня 2005 р. відбувся з'їзд адвокатів України. Однак органи державної влади фактично проігнорували його, не направили на з'їзд своїх представників. Отже, проблеми захисту прав громадян, діяльності адвокатури почуті не були. Для доопрацювання запропонованих проектів у роботі з'їзду зроблено перерву та створено робочу групу. Вважаю, що саме шляхом налагоджування контакту з робочою групою органи державної влади мають реальну можливість почути конкретні пропозиції стосовно удосконалення законодавства у сфері захисту прав громадян. Та чи скористається держава цією можливістю?