Загальновідомим рід визнавати обставини (факти), що відомі широкому колу людей. Перелік загальновідомих фактів законом не визначений, оскільки він надзвичайно великий, і в зв'язку з цим немає можливості його зафіксувати в законі. Можливість визнання факту загальновідомим надано суду і залежить, перш за все, від його правосвідомості. За загальним правилом, загальновідомими можуть визнаватися факти, які не викликають сумніву в їх достовірності, причому їх очевидність має стосуватися кожної людини, в тому числі і судді, а не певного обмеженого кола осіб.
Необхідність визнання факту загальновідомим виникає лише у випадку, якщо наявність чи відсутність даного факту впливає на можливість та необхідність доведення обставин, що є підставою для вимог та заперечень сторін. Визнавати загальновідомими факти, які іноді згадуються в ході процесу, але не мають значення для доказування, немає необхідності.
Загальновідомими можуть бути природні явища, релігійні свята, ландшафтні особливості території, архітектурні пам'ятки тощо. Загальновідомими також слід визнавати властивості матеріалів та речей, якими люди постійно користуються. Серед фактів, які можуть визнаватися загальновідомими, можна вирізнити знання, що є загальновідомими. Так, знання, що є загальновідомими, здобуваються кожною особою з дитинства, починаючи з її пристосованості до життя як фізичної істоти та особистості і закінчуючи її фаховими надбаннями та професійними навичками, які людина зберігає протягом усього життя. Цей обсяг знань включає різноманітні за своїм характером відомості, що здобуваються особою протягом життя.
Частина таких знань може бути загальновідомою багатьом людям, певна частина знань є відомою певному колу осіб, залежно від фаху, колу уподобань. Відомі факти можуть мати як світову відомість, так і загальнодержавну, регіональну, місцеву обмеженість, тобто бути відомими певному колу осіб залежно від місця проживання, наприклад, про місцезнаходження об'єктів на певному місці, стихійних лих, що відбулися у певному регіоні. Певні види знань можуть бути відомими залежно від професійної діяльності людей. Зокрема, усім медикам відомі певні особливості людського організму, рибалкам — особливості риболовлі, мисливцям та особам, які мають справу зі зброєю, — особливості її дії.
Таким чином, кожна людина має певне коло знань стосовно тих чи інших обставин, які допомагають їй керуватися у свої діяльності та існуванні залежно від місця проживання, професії, хобі та навіть статі.
Всі факти, які можуть бути визнані загальновідомими, мають певні ознаки, а саме: вони є очевидними, науково доведеними і такими, щодо яких відсутні сумніви в достовірності у будь-якої свідомої людини. Застосування їх у сукупності дає підстави для визнання факту загальновідомим. Проте деякі з цих критеріїв можуть застосовуватися самостійно, наприклад, відомості щодо подій, які мають історичне значення, є відомими кожній людині зі школи і в зв'язку з цим не потребують наукового доведення. Так, усім відомо, що Богдан Хмельницький був гетьманом України. Хоча при застосуванні історичного аспекту слід враховувати те, що історія, яка відбувалася недавно, наприклад, помаранчева революція, на даний момент на всій території України є загальновідомим фактом, тобто тією подією, наявність якої не потрібно доводити, оскільки всі були свідками цього. Проте історичні події, які відбувалися давно і які широко не вивчаються, не мають такого критерію загальної відомості, оскільки більшість населення про них може довідатися лише зі сторонніх джерел.
Загальновідомість факту стосовно подій суспільного життя залежить від часу, який минув після події. Через певний період такого роду події дещо забуваються, і цілком може виникнути необхідність доведення такого факту в загальному порядку.
Очевидність факту породжується можливістю всіх людей спостерігати життєві та природні явища чи застосовувати їх щодо себе. Наприклад, те, що вогонь може спричинити опік, відчув кожен, і в зв'язку з цим даний факт є загальновідомим, тому не є необхідним проводити експерименти з метою його з'ясування.
Загальне визнання певних фактів, крім того, може бути пов'язане з їх науковою доведеністю, і в зв'язку з цим — з відсутністю сумніву в їх істинності. Так, відбитки пальців кожної людини є неповторними, дана обставина була вже давно доведена науково і на сьогодні є загальновідомою.
Для певних осіб деякі факти не є загальновідомими, оскільки вони не усвідомлюють певних подій через свій недостатній розвиток, наприклад, неповнолітні. Відомість факту може залежати також від статі особи, її національності, життєвого досвіду особи тощо. Таким чином, необхідно пам'ятати, що те, що для однієї категорії людей є очевидним, для іншої — взагалі невідомим. Однак закон не ставить критерію, що факт має бути відомий абсолютно всім — важливо, щоб про це знала переважна більшість свідомих людей. Те, що діти не знають, що горілка відноситься до спиртних напоїв, не є підставою для відмови у визнанні цього факту загальновідомим.
Не може бути визнана загальновідомою характеристика звичайної людини. Ця обставина не є фактичними даними, а є оцінкою особистості, яка є особистою думкою певної особи чи групи осіб. Як будь-яка суб'єктивна оцінка вона може істотно відрізнятися залежно від певних категорій осіб. Тобто вона не є стабільним явищем, яке сприймається всіма однаково. Те, що для одного є неприйнятним, для іншого є цілком нормальним чи навіть позитивним. Тобто такі обставини не можуть сприйматися людьми однаково.
Суд повинен безпосередньо з'ясувати обставини справи та здійснити свою оцінку особистості. Зокрема, це має істотне значення у справах про позбавлення особи батьківських прав, а також справ, де поведінка особи має суттєве значення (наприклад, у випадку розірвання заручин). Суд не може визнати загальновідомим факт зловживання особою спиртними напоями, непристойної поведінки чи відсутності піклування про дітей. Подібного роду обставини повинні доводитися іншими засобами доказуваннями, зокрема, показаннями свідків, речовими чи письмовими доказами, але аж ніяк шляхом визнання факту загальновідомим. Така характеристика звичайної особи не є і не може бути загальновідомим фактом.
Одним із різновидів загальновідомих фактів є так звані ноторні факти. Ними визнаються обставини, безспірність яких для будь-кого встановлюється очевидними документами, наприклад, такими, як календар чи мала. Для освіченої людини видається малоймовірним, що хтось буде вимагати доведення того, що Польща межує з Україною, однак ніхто не може гарантувати того, що у когось не виникне така ідея, і саме задля таких випадків і було введено положення про відсутність необхідності доведення загальновідомих фактів.
Деякі відомості, які здобуваються переважно фахівцями (медиками, криміналістами), в міру широкого застосування чи поширення інформації про відповідні факти серед загалу, з розряду відомостей, що відомі серед фахівців, перетворюються у загальновідомі і можуть бути визнані такими судом.
Слід враховувати, що загальновідомими можуть визнаватися факти лише тоді, коли для їх встановлення та застосування не є необхідним наявність спеціальних знань і, відповідно, немає необхідності призначення експертизи чи іншим шляхом встановлення наявності того чи іншого факту. Так, всім відомо, що радіація негативно впливає на людський організм і спричинює захворювання та інвалідність. Проте встановити причинний зв'язок між захворюванням та вибухом на Чорнобильській АЄС має право лише спеціальна комісія, яка при визначенні причинного зв'язку між захворюванням та впливом радіації застосовує певні критерії. Вже на підставі висновків комісії суд може виносити рішення, однак такий загальновідомий та науково доведений факт (наслідки впливу радіації) в даному випадку не може стати підставою для задоволення позовних вимог.
Немає необхідності здійснювати визнання фактів, які вже передбачені і визнані державою шляхом відображення таких подій та відомостей в нормативних актах. Так, не має спеціально визнаватись як загальновідомий факт вибуху на ЧАЕС, рік введення в обіг гривні. Ці обставини вже стали такими, на підставі яких виникають правовідносини. Розгляд справи не залежить від того, чи визнає суд їх загальновідомими, їх застосування в цивільному процесі фактично не відноситься до сфери доказування, а є застосуванням нормативних актів, правильне здійснення якого безпосередньо впливає на законність рішення.
У ст. 32 ЦПК УРСР 1963 року також містилися положення щодо того, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Окрім того, дана стаття мала посилання на те, яким чином оформлювалося визнання факту загальновідомим. Так, зазначалося, що ухвала суду про визнання певної обставини такою, що не потребує доказів, повинна бути мотивована. У зв'язку з посиланням на те, що ухвала має бути мотивована, ні в кого навіть не виникало питання про те, що для визнання факту загальновідомим має виноситись ухвала, окрім того, у ній має зазначатися, з яких мотивів суд дійшов висновку про визнання факту загальновідомим.
Стаття 61 ЦПК 2004 року вказує, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Дана стаття не містить посилання на те, що про визнання факту загальновідомим суд має виносити ухвалу, а тим більше не міститься посилань на те, що ухвала має бути мотивованою. Стосовно інших доказів ЦПК не такий скупий на вказівки про необхідність винесення ухвал. Щодо можливості визнання факту загальновідомим є лише посилання на те, що факт має бути визнаним судом. Яким чином це має бути визнано судом — чи в рішенні суду, чи в ухвалі, не вказується.
Частиною другою ст. 208 нового ЦПК передбачено, що питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду у випадках, встановлених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.
Визнання факту загальновідомим здійснюється судом до винесення рішення, оскільки до проголошення рішення суд має з'ясувати всі обставини справи, а питання про наявність чи відсутність певного факту, так само і питання про його загальновідомість, є такою обставиною, яку також необхідно з'ясовувати. Окрім того, невизнання цього факту загальновідомим може призвести до непорозумінь, оскільки до винесення рішення у разі відсутності розгляду питання про віднесення факту до загальновідомих, сторона змушена буде або доводити очевидні істини, або сподіватися на те, що суд на свій розсуд при винесенні рішення не почне визначати необхідність доведення такого факту чи визнає певний факт загальновідомим самостійно, чому при розгляді справи цілком можливо було запобігти або шляхом клопотання про визнання цього факту загальновідомим, або — у разі невизнання цих фактів загальновідомими — через надання доказів, які б підтвердили наявність цього факту.
Таким чином, встановлена старим ЦПК практика щодо порядку визнання факту загальновідомим має застосовуватися при здійсненні правосуддя відповідно до нового ЦПК.
Визнання факту загальновідомим залежить від погляду судді на це питання. Стосовно того, чи можливо визнати загальновідомим факт, який є відомим певній категорії осіб залежно від місця проживання, професії, але не є відомим населенню в загальнодержавному масштабі, можливості визнання не є безпроблемними. Найменш спірною видається позиція на користь того, що для визнання факту загальновідомим, він має бути відомим майже всьому населенню країни. Судова практика пішла саме цим шляхом, оскільки загальновідомість повинна виключати будь-який сумнів у достовірності факту і бути очевидним для кожного. Законодавець не вжив у даній статті поняття "відомий багатьом" чи подібного змісту, який би дозволяв визнавати факт доведеним і очевидним лише для певної категорії населення. Саме для того, щоб факт не викликав сумніву у його достовірності, законодавець вжив поняття "загальновідомості", тобто очевидності його для всіх.
Однак, якщо факт у межах території є надзвичайно відомим, суду, спрямовуючи хід судового засідання, у разі якщо сторони не заперечують того чи іншого факту в силу його очевидності, краще застосувати можливість, надану ч. 1 ст. 61 ЦПК, якою передбачено, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Навряд чи свідома людина буде заперечувати факт, що є очевидним як для неї, так і для інших учасників процесу.