Неможливо перебільшити значення розвитку споживчого права і вдосконалення законодавства України про захист прав споживачів. Адже кожна людина у повсякденному житті, задовольняючи ті чи інші потреби, виступає у ролі споживача. За будь-який товар, роботу чи послугу ми сплачуємо гроші, які отримали за власну працю. Тому, незалежно від того, наскільки людина в міру її освіченості знає та усвідомлює свої права, важливо запобігти можливим порушенням прав споживачів. Крім проблем майнового характеру, дані порушення можуть мати негативні наслідки для здоров'я споживача. Також майже у кожному випадку небажання продавцем товару, виконавцем послуг або робіт усунути виявлені недоліки призводить до невиправданих втрат власного часу споживача та. як правило, завдає йому моральних страждань (псується настрій, людина почуває себе обманутою, беззахисною, має сумніви щодо встановлення справедливості тощо).
В Україні існує досить непогана законодавча база для вирішення проблем, пов'язаних з реалізацією прав споживачів. Проте у зв'язку з появою на споживчому ринку нових товарів, послуг, робіт виникають невідомі раніше різновиди порушень прав споживачів. Тому, для ефективного вирішення проблеми необхідна постійна взаємодія між державою, в особі органів виконавчої влади та суспільних організацій, які займаються захистом порушених прав, та споживачами. Ця взаємодія полягає у тому, що споживачі у разі неможливості самостійного захисту своїх прав можуть звертатися до таких організацій за допомогою, а останні наділені захисними повноваженнями, які мають використовувати за призначенням, і, крім того, постійно інформувати громадськість про стан справ у галузі захисту прав споживачів, вести освітню роботу, оприлюднювати статистичний матеріал та практику вирішення цих проблем.
У зв'язку із змінами, що останнім часом відбуваються у правовій, економічній та політичних сферах нашої держави, постає необхідність в адаптуванні українського національного законодавства, у тому числі й Закону України "Про захист прав споживачів", до законодавства країн ЄС.
Прийняття цього Закону в 1991 р. ознаменувало запровадження принципово нових підходів до регулювання відносин за участю споживачів товарів, робіт та послуг. У ньому закладено цілу систему привілейованих способів захисту прав споживачів.
Названий Закон можна визначити як спеціальний комплексний законодавчий акт, який містить особливі методи і способи захисту прав споживачів. Ці особливості полягають насамперед у встановленні, крім звичайних, ще й додаткових гарантій реалізації споживачами своїх прав та підвищеної відповідальності зобов'язаних стосовно споживачів осіб.
Захист прав споживачів — це обов'язок демократичного суспільства та держави. В усіх економічно розвинених країнах йому приділяється багато уваги, він опирається на детально розроблену законодавчу базу. Правовий захист прав споживачів веде до того, що дії виробників і продавців товарів, виконавців робіт та послуг по щодо споживачів ставляться в жорсткі рамки, і будь-яка їх дія, що обертається для споживача та суспільства тією чи іншою шкодою, стає якщо не неможливою, то, у всякому випадку, караною.
В Україні немає нормативного документа, в якому б містився вичерпний перелік порушень прав споживачів з боку суб'єктів господарювання. Проте такий перелік можна виявити шляхом аналізу норм законодавства про захист прав споживачів.
Так, Закон України "Про захист прав споживачів", як уже відзначалося, — основний закон, регулюючий відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і виробниками, виконавцями, продавцями, у ст. 23 встановлює наступний перелік порушень прав споживачів, за які на суб'єкта господарювання накладаються економічні санкції:
1) відмова споживачу в реалізації його прав на:
а) безкоштовне усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їхнє виправлення споживачем або третьою особою;
б) заміну на товар аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) належної якості;
в) відповідне зменшення купівельної ціни товару;
г) заміну на такий же товар іншої марки (моделі, артикулу, модифікації) із відповідним перерахуванням купівельної ціни;
д) розірвання договору і відшкодування збитків, яких зазнав споживач;
2) виготовлення або реалізація товару, виконання роботи, надання послуги, що не відповідає вимогам нормативних документів;
3) реалізація товару, виконання роботи, надання послуги, що підлягає обов'язковій сертифікації, але не має сертифіката відповідності (свідоцтва про визнання іноземного сертифіката);
4) виготовлення, реалізація товару, виконання роботи, надання послуги, що не відповідають вимогам нормативних документів щодо безпеки для життя, здоров'я і майна споживачів і навколишнього природного середовища;
5) реалізація товару, виконання роботи, надання послуги, заборонених для виготовлення і реалізації (виконання, надання) відповідним державним органом;
6) реалізація небезпечного товару (отрути, отрутохімікату, вибухо- і вогненебезпечної речовини тощо) без належного попереджувального маркування, а також без інформації про правила й умови безпечного його використання;
7) відсутність необхідної, доступної, достовірної і своєчасної інформації про товар, роботи, послуги;
8) створення перешкод посадовій особі спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів у проведенні перевірки якості товарів, виконуваних (виконаних) робіт, надаваних (наданих) послуг, а також правил торговельного та інших видів обслуговування;
9) реалізація товару, термін придатності якого минув;
10) порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання послуги.
Тобто саме ці порушення вимог законодавства про захист прав споживачів тягнуть за собою застосування до суб'єктів господарювання адміністративно-господарських санкцій.
Проте в Законі міститься ціла низка інших порушень, за які законодавством не передбачено будь-якої відповідальності, або ж ця відповідальність носить настільки незначний для суб'єктів господарювання характер, що не сприяє усуненню та подальшому уникненню цих порушень.
До таких порушень належать:
· продаж товарів, на яких термін придатності не зазначений або зазначений з порушенням вимог нормативних документів (абзац 3 ч. 2 ст. 13 Закону);
· порушення вимог щодо обчислення гарантійних термінів (частини 3—6 ст. 13 Закону);
· обмеження прав споживачів на вільний вибір товарів і послуг, примушування споживача придбавати товари і послуги неналежної якості або непотрібного йому асортименту (ч. 2 ст. 19 Закону);
· відмова продавця (виконавця) у визначений Законом термін провести експертизу товару (роботи, послуги) для визначення причини втрати його якості (ч. 4 ст. 19 Закону);
· невиконання вимог та положень законодавства щодо обміну товару належної якості (ст. 20 Закону) тощо.
Не призначивши за ці порушення будь-якої відповідальності, законодавець, мабуть, вважав ці порушення незначними, проте, на наш погляд, це призводить до некараності за вчинені порушення і робить відповідні вимоги щодо додержання прав споживачів проголошеними, але не діючими. Окрім того, викликає певні зауваження і визначення перелічених порушень незначними, оскільки значна кількість таких порушень і відсутність механізму захисту від них споживачів, викликає з боку останніх достатньо зрозуміле обурення.
Що ж до статистичних показників, то у 2002 році по Україні територіальними органами Держспоживстандарту було виявлено 79,1 тис. порушень прав споживачів на повну, доступну, своєчасну та достовірну інформацію про товари, роботи, послуги (у 2003 р. — 89,6 тис); 70,6 тис. фактів продажу товарів (робіт, послуг) без відповідної супровідної документації (у 2003 р. — 70,5 тис); 49,5 тис. фактів продажу товарів (робіт, послуг), які не відповідають вимогам нормативних документів; 7,3 тис. фактів обману покупців і замовників; 1,9 тис. фактів продажу (реалізації) товарів (робіт, послуг) без видачі розрахункового документа, що засвідчує факт купівлі або надання послуг (у 2003 р. — 2,1 тис); 1,7 тис. відмов споживачу у реалізації його права при придбанні товарів (робіт, послуг) неналежної якості; 0,8 тис. порушень обумовлених строків виконання замовлень або умов договору (для підприємств, що надають послуги).
Зі 115 у 2002 році до 175 у 2003 зросла кількість створення перешкод суб'єктами господарювання службовим особам у проведенні перевірок якості товарів, виконуваних робіт, надаваних послуг.
Щодо Донецької області, то, якщо у 2002 році взагалі було виявлено 19689 видів порушень законодавства про захист прав споживачів з боку суб'єктів господарювання, то у 2003 році вже 23328 таких порушень, а у 2004 — 39029. У тому числі у 2002 році виявлено 7900 фактів реалізації товарів без повної інформації (у 2003 р. вже 11990 таких фактів), 2492 факти реалізації товарів, які не відповідали вимогам нормативних документів (у 2003 р. — 2400), 9016 фактів продажу товарів без відповідних супровідних документів (у 2003 р. — 8592) тощо. Проте за перше півріччя 2005 року Донецьким обласним управлінням у справах захисту прав споживачів виявлено вже 22311 порушень прав споживачів, що перевищує показники таких порушень, виявлених в 2002—2003 роках, в середньому за рік. Зростає і кількість скарг, що надходять на адресу Головного Донецького обласного управління у справах захисту прав споживачів. Якщо у 2003 році їх було 1473, у 2004 вже 3129, то лише за 1 півріччя 2005 року їх кількість сягає 2965.
Отже, з огляду на наведені дані, гостро постає необхідність забезпечення споживачів і державних органів, що їх захищають, дієвими важелями впливу на суб'єктів господарювання, що порушують права споживачів.