Кожен працівник згідно з ч. 2 ст. 21 Кодексу законів про працю України має право реалізувати свої - здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору як на одному, так і одночасно на декількох підприємствах, в установах чи організаціях (звісно, за умови, що інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін). Завдяки цьому положенню трудового законодавства працівники мають змогу, окрім основного трудового договору, укладати ще й трудові договори про роботу за сумісництвом, яке може бути як зовнішнім (коли додаткова робота виконується на іншому підприємстві), так і внутрішнім (у разі, якщо основний трудовий договір і трудовий договір про роботу за сумісництвом укладений з одним і тим самим роботодавцем). Таким чином, ніяких перешкод для укладення з одним і тим же працівником кількох трудових договорів не існує (звісно, законодавством встановлені певні обмеження сумісництва для окремих категорій працівників, але оператор заправочної станції та комірник до них не належать).
На порядок укладання трудового договору про роботу за сумісництвом поширюються загальні правила КЗпП. Слід звернути увагу, що навіть якщо працівник приймається на роботу за сумісництвом тим же самим роботодавцем, в якого працює й на основній роботі, укладення нового трудового договору є обов'язковим. Наказ про прийом на роботу за сумісництвом нічим не буде відрізнятися від наказів про прийом на основну роботу, але прийом на кожну роботу має бути вказаний у наказі окремо.
На працівників, які працюють за сумісництвом, поширюються всі вимоги законодавства про працю, тобто вони мають ті самі права та несуть такі самі обов'язки, що й працівники, котрі працюють на основному місці роботи. Відповідно на сумісників роботодавцем мають вестися передбачені законодавством форми: обліку кадрів (особиста картка), робочого часу та часу відпочинку (табелі обліку робочого часу), нарахування заробітної плати (особові рахунки) та інші документи. Якщо ж основне місце роботи і місце роботи на умовах сумісництва знаходяться на одному підприємстві, такі документи ведуться окремо за основним місцем роботи та місцем роботи за сумісництвом.
Викликає питання зазначення дописувачем, що працівник, який працює за сумісництвом, отримує лише по 80 гривень за кожну посаду. Адже згідно зі ст. З Закону України від 24.03.1995 р. "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата є законодавчо встановленим розміром заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче від якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання.
Якщо працівникові, який виконав місячну норму праці, нараховано заробітну плату, меншу від законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати, підприємство має проводити доплату до її рівня.
Отже, якщо працівник працює на 0,5 ставки за сумісництвом і виконав встановлену йому місячну норму праці, його заробітна плата не може бути меншою за 166 грн. (оскільки мінімальна заробітна плата відповідно до ст. 83 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" від 23.12.2004 р. нині становить 332 грн.) — незалежно від того, де працює працівник за сумісництвом: на тому самому підприємстві чи на іншому.
Недотримання ж на підприємстві норм законодавства щодо мінімальної заробітної плати є порушенням законодавства про оплату праці, а за це винні особи відповідно до ст. 36 Закону "Про оплату праці" притягаються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно з чинним законодавством.