Який порядок вирішення трудових спорів про поновлення на роботі та виконання відповідних судових рішень?
За загальним правилом індивідуальні трудові спори вирішуються судами безпосередньо або після їх попереднього розгляду комісією по трудових спорах.
У будь-якому разі, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 232 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) безпосередньо у районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори працівників про поновлення на роботі незалежно від підстави припинення трудового договору. У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення (тобто про поновлення на роботі) у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Позивачі за вимогами, що випливають з трудових правовідносин, звільняються від сплати державного мита (п. 1 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21 січня 1993 року № 7-93). Також згідно з п. 1 ч. З ст. 81 Цивільного процесуального кодексу (далі — ЦПК) у справах про поновлення на роботі витрати на інформаційно-технічне забезпечення не підлягають оплаті при зверненні до суду і покладаються на сторони після розгляду справи судом.
Згідно з ч. 1 ст. 157 ЦПК суд розглядає справи про поновлення на роботі протягом одного місяця з дня відкриття провадження у справі.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
У ч. 5 ст. 235 КЗпП зазначено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Згідно з ч. 4 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" (далі — Закон) державний виконавець, якщо рішення підлягає негайному виконанню, відкриває виконавче провадження не пізніше наступного дня після одержання виконавчого документа.
Стаття 237 КЗпП визначає, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Закону для того, щоб рішення вважалося виконаним, необхідна наявність двох обставин: відповідного акта органу, що прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника, та фактичного допущення зазначеного працівника до виконання попередніх обов'язків на підставі цього акта.
Згідно зі ст. 87 Закону у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на посадових осіб — від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та призначає новий строк для виконання. Ця постанова затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. Постанова про накладення штрафу може бути оскаржена до суду в 10-денний строк.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає штраф на боржника у подвійному розмірі. При подальшому невиконанні посадовою особою рішення державний виконавець порушує клопотання перед судом про притягнення її до кримінальної відповідальності за ст. 382 Кримінального кодексу України, тобто за невиконання судового рішення.