Чорнобильська аварія стала "чорною" сторінкою нашої історії, яка до цього часу щодня нагадує про себе. Для подолання наслідків цієї техногенної катастрофи держава взяла на себе значну кількість зобов'язань перед своїми громадянами. Проте ці обов'язки, закріплені у чинному законодавстві, зокрема Конституції України, не завжди виконуються зобов'язуючим суб'єктом, тобто в даному випадку саме державою в особі її органів.
Постановою Верховної Ради від 01.08.1990 р. Україна оголошена зоною екологічного лиха. Відповідно до ст. 16 Конституції України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, є обов'язком держави. Одним із шляхів подолання наслідків цієї катастрофи є встановлення спеціальних режимів господарської діяльності в зонах радіоактивного забруднення. Статтею 413 Господарського кодексу України (далі — ГК) визначено, що в зонах радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи встановлюються законом додаткові вимоги та гарантії щодо здійснення господарської діяльності. Відповідно до ч. З ст. 19 ГК, податкові відносини є сферою господарської діяльності. Складовою спеціального режиму господарської діяльності в зонах забруднення є додаткові вимоги та гарантії господарської діяльності суб'єктам господарювання, які здійснюють таку діяльність в зонах радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Спеціальний режим господарської діяльності в зонах радіоактивного забруднення встановлює Закон України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи". Відповідно до ч. 1 ст. 7 вказаного Закону, складовою спеціального режиму господарської діяльності підприємств, розміщених в зонах забруднення, є звільнення від оподаткування крім платежів і відрахувань до місцевих бюджетів. Дана частина статті діяла до 31 березня 2005 року, оскільки згідно з Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів" дана норма виключена.
Це звільнення було абсолютно доцільним і справедливим, оскільки суб'єкти господарської діяльності, які знаходяться в зонах забруднення, несуть додаткове фінансово-економічне навантаження, зокрема, у зв'язку з високою захворюваністю та смертністю працівників. Це, безумовно, має значний вплив на виробничі відносини, оскільки людина є складовою виробничих відносин. Крім цього, таке звільнення є певною мірою компенсацією підприємству (про яке піде мова нижче) за понесені значні матеріальні втрати у результаті ліквідації аварії на ЧАЕС 26.04.1986 року. Спеціальний режим господарської діяльності, зокрема звільнення від оподаткування, сприяє збереженню виробництва в зонах забруднення, підвищення соціального захисту працівників.
Позиція контролюючих органів була і залишається протилежною вимогам вказаних нормативних актів. Зокрема, при розгляді справи за позовом ВАТ "Лисянське ремонтно-транспортне підприємство" (далі ВАТ "Лисянське РТП") до Управління Пенсійного фонду України в Лисянському районі Черкаської області, відповідач свої доводи обґрунтовував наступним.
Закон України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", визначає пільгу, яка полягає у звільненні від оподаткування підприємств, розміщених у зоні забруднення. Законом "Про систему оподаткування" визначено, що пільги можуть встановлюватися лише законами про оподаткування, а Закон "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" до таких законів не належить. Не передбачено пільг для підприємств в зонах радіоактивного забруднення і Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування".
З таким висновком контролюючого органу платник податків, а саме ВАТ "Лисянське РТП" категорично не погодився і рішення Управління Пенсійного фонду про нарахування штрафних санкцій та зобов'язань зі сплати збору за серпень, вересень 2003 року оскаржив до господарського суду Черкаської області. 4 листопада 2003 року суд першої інстанції позов задовольнив повністю вказавши на те, що за своєю суттю та правовою природою звільнення від оподаткування за ст. 7 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" є не пільгою, а складовою спеціального режиму господарської діяльності. З огляду на вищевикладені наші доводи і міркування, такий висновок суду вважаємо абсолютно справедливим. Крім цього, суд також звернув увагу на те, що при прийнятті спірних рішень контролюючий орган мав прийняти рішення на користь платника податків керуючись вимогами ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Згідно з вказаною нормою, у разі коли вимоги Закону чи іншого нормативно-правового акта припускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов'язків платника податків (конфлікт інтересів), внаслідок чого є можливість прийняти рішення як на користь платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Відповідач з прийнятим рішенням не погодився і оскаржував його до останньої інстанції — Верховного Суду України. Суди всіх рівнів залишили оскаржуване рішення без змін, а скарги Управління Пенсійного фонду без задоволення з вказаних вище підстав.
Постанова Верховного Суду України у даній справі прийнята 12 жовтня 2004 року.
Верховний Суд України зокрема вказав на те, що преамбулою Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що Закон регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково-дослідну та іншу діяльність у цих зонах. Закон закріплює і гарантує забезпечення режиму використання та охорони вказаних територій з метою зменшення дії радіоактивного опромінення на здоров'я людини та на екологічні системи.
Тобто Закон не встановлює пільги, а визначає правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. У Законі наведено перелік заходів щодо забезпечення господарської діяльності у зонах гарантованого добровільного відселення та посиленого радіоекологічного контролю, і одним із таких заходів є звільнення господарюючих суб'єктів від оподаткування, крім платежів і відрахувань до місцевих бюджетів.
На перший погляд здається, що платник податків повною мірою захистив свої права, та разом з Постановою Верховного Суду України отримав певність у непорушності в подальшому своїх прав та інтересів.
Проте відповідач безпідставно проводить позапланову документальну перевірку ВАТ "Лисянське РТП" і за її результатами приймає спірну вимогу про сплату боргу зі збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за 2003—2004 роки. При цьому, в суму боргу, зазначену у вимозі, відповідач включає суми збору за серпень, вересень 2003 року, рішення про нарахування яких вже визнані судом недійсними.
Безумовно, спірну вимогу платник податків знову змушений оскаржувати до суду. Позов задовольняють в суді першої інстанції в повному обсязі, вказуючи на те, що відповідач не мав підстав на проведення позапланової перевірки, та не врахував положень ст. 7 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", згідно з якою позивач звільнений від оподаткування, а збір на обов'язкове державне пенсійне страхування входить до системи оподаткування.
Крім цього, відповідно до ст. 1 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше, а також кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону, є страховими внесками.
На підставі ч. 13. ст. 20 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та відповідно до п. 11.17 розділу 11 Інструкції "Про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України", затвердженої постановою правління ПФУ від 19.12.03. №21-1, суми надміру сплачених чи помилково сплачених внесків повертаються страхувальникам або за їх згодою зараховуються в рахунок майбутніх платежів страхових внесків.
Аналогічну позицію зайняв і апеляційний суд, залишивши рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідачем подано касаційну скаргу, яка на даний час знаходиться у Вищому господарському суді України і призначена справа до розгляду на 20 вересня 2005 року.
Аналогічні справи розглядаються в апеляційній інстанції вже другий місяць з дня їх прийняття, в яких однією із сторін є орган Державної податкової служби. Прийняти рішення на користь платника податків заважають такі документи: Лист Вищого господарського суду України №01-08/783 від 12.05.2005 р. "Про Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік" (щодо скасування пільг із сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) окремими суб'єктами господарювання), а також телеграма колишнього прем'єр-міністра України, на яку посилається представник ДПА.
Проаналізувавши вказаний лист ВГСУ, складається враження, що суд при написанні цього листа керувався не Конституцією і законами України, а вимогами вказаної телеграми, що є вкрай неприпустимим при розбудові правової держави.
У вказаному листі ВГСУ зазначає, що в результаті внесених змін до деяких Законів України, припинено пільгові умови здійснення господарської діяльності певними суб'єктами.
З таким висновком ми цілком згодні, оскільки ч. 1 ст. 7 Закону "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" виключена з 31 березня 2005 року. А стосовно збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, то вказаний Закон не поширювався на цей збір з 1 січня 2004 року, оскільки з цього часу збір на обов'язкове державне пенсійне страхування виведено з системи-оподаткування.
Далі, ВГСУ всупереч своїм рішенням та висновку Верховного Суду України вказує на те, що дане звільнення від оподаткування є пільгою, а оскільки така пільга не передбачена податковим законом, то вона не повинна застосовуватись. Вважаю, що така думка абсолютно не є правовою, прийнята на основі політичного тиску з боку органів виконавчої влади, що є вкрай неприпустимим та суперечить Конституції України.
Згідно зі ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Відповідно до ст. 4 ГПК України, господарські суди вирішують спори на підставі Конституції і законів України. Згідно зі ст. 129 Конституції України, одними з основних засад судочинства є законність та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Вказівки уряду чи інших державних органів влади щодо вирішення господарських спорів, не можуть мати будь-якого значення, оскільки в даному випадку держава є однією із сторін у справі в особі відповідних органів. Втручання в діяльність судових органів суперечить вказаним принципам судочинства та утруднює платникам податків реалізацію права на доступний та справедливий судовий розгляд гарантований Конституцією України, а також Конвенцією про захист прав людини та основних свобод, ратифікованою Україною 17.07.1997 року.
Зокрема, у ч. 1 ст. 6 Конвенції закріплено право на суд, котре зокрема полягає у правовій визначеності (певності) судового рішення.
У нашій справі платник податків, який на сьогодні в повній мірі сплачує всі платежі до бюджетів та державних цільових -фондів, маючи Постанову Верховного Суду України, якою підтверджено його право на звільнення від оподаткування в минулих періодах, не має правової визначеності, певності у цьому судовому рішенні.
За незаконність проведення перевірок та стягнення коштів контролюючі органи не несуть жодної відповідальності на відміну від платника податків.
Єдиним шляхом захисту своїх прав є справедливий судовий розгляд — боротьба продовжується.