Конституційний Суд прийняв рішення у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції положень статті 92, пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України. Цими положеннями передбачається право постійного користування земельною ділянкою (право володіння і користування земельною ділянкою без встановлення строку), якого набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності. Також згідно з ними громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні були до 1 січня 2005 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
Конституційний Суд у своєму рішенні наголошує, що право власності на землю набувається та реалізується згідно з Конституцією, Земельним кодексом України, а також іншими законами, що приймаються на їх підставі. Закон "Про оренду землі" визначає оренду землі як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Чинний Кодекс, прийнятий 25 жовтня 2001 року, визначив право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ч. 1 ст. 92). Законом "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 1 липня 2004 року передбачена обов'язковість державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою, права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб тощо. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, а також громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації. Використання терміна "набувають", що означає "ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь", після набрання чинності ст. 92 Земельним кодексом свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках за станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення. Тому підстав визнавати ст. 92 Земельного кодексу неконституційною немає.
А ось положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" цього Кодексу щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення; пункту 6 постанови Верховної Ради Української РСР "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року № 563-ХІІ з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою — Конституційний Суд визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України та пункту 6 постанови Верховної Ради "Про земельну реформу", втрачають чинність з дня ухвалення рішення.
Розглядаючи справу, Суд заслухав суддю-доповідача Віктора Скомороху, висновки експертів та думки сторін і дійшов висновку, що пункт 6 Перехідних положень Земельного кодексу через відсутність встановленого порядку переоформлення права власності або оренди та унеможливлення безоплатного проведення робіт із землеустрою і виготовлення технічних матеріалів та документів для переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або оренди в строки, визначені цим Кодексом, суперечить положенням ч. 4 ст. 13, ч. 2 ст. 14, ч. 3 ст. 22, ч. 1 ст. 24, частин 1, 2, 4 ст. 41 Конституції України.
Пунктом 6 постанови Верховної Ради "Про земельну реформу" встановлено, що громадянами, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Земельного кодексу України, після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається. Однак відповідно до статей 13, 14, п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції правовий режим власності та користування землею визначається законами України. Правовий режим власності означає врегулювання нормами закону земельних відносин, порядку та умов поділу земель на категорії, правове визначення форм власності на землю, порядку набуття і здійснення права власності, а також права постійного чи тимчасового землекористування щодо управління землями тощо, реалізацію та позбавлення цього права, функції, компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування.
Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом, соціальну спрямованість економіки. Основний Закон гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону. Чинний Кодекс є одним із таких законів, норми якого встановлюють підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність або надання їх у користування.
Постанова Верховної Ради є підзаконним актом, тому в ній не можуть закріплюватися положення, якими встановлюється правовий режим власності на землю. Тим більше, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою. Враховуючи, що положення постанови щодо втрати громадянами після закінчення зазначеного строку раніше наданого права користування земельною ділянкою впливають на прийняття рішення у справі, вони відповідно до ч.3 ст. 61 Закону "Про Конституційний Суд України" і мають бути визнані неконституційними.