Європейська культурна конвенція
1954 року
(укр/рос)
( Про участь України додатково див. Постанову ВР
N 4030-XII ( 4030-12 ) від 24.02.94 )
Дата підписання для України: 24.02.1994
Дата ратифікації: 24.02.1994
Дата набуття чинності для України: 13.06.1994
Держави - члени Ради Європи, які підписали цю Конвенцію,
враховуючи, що метою Ради Європи є досягнення більшого
єднання між її членами для, крім іншого, збереження та втілення в
життя ідеалів і принципів, які є їхнім спільним надбанням,
вважаючи, що досягненню цієї мети може сприяти поглиблення
взаєморозуміння між народами Європи,
вважаючи, що для цього доцільно не тільки укладати
двосторонні культурні конвенції між членами Ради, але й проводити
політику спільних дій, спрямованих на збереження європейської
культури та заохочення її розвитку,
вирішивши укласти загальну європейську культурну конвенцію з
метою заохочення громадян усіх держав-членів та громадян інших
європейських держав, які можуть приєднатися до неї, до вивчення
мов, історії та культури інших країн і загальної для них усіх
культури,
погодились про таке:
Стаття 1
Кожна Договірна Сторона вживає відповідних заходів для
збереження свого національного внеску до загальної культурної
спадщини Європи і сприяння його збільшенню.
Стаття 2
Кожна Договірна Сторона у міру можливості:
a) заохочує вивчення своїми громадянами мов, історії і
культури інших Договірних Сторін і надає цим Сторонам можливості
для сприяння такому вивченню на її території, і
b) докладає зусиль для сприяння вивченню своєї мови або своїх
мов, історії і культури на території інших Договірних Сторін і
надає громадянам цих Сторін можливості для такого вивчення на її
території.
Стаття 3
Договірні Сторони проводять взаємні консультації в рамках
Ради Європи з метою здійснення спільних дій, які сприятимуть
культурним заходам, що становлять інтерес для Європи.
Стаття 4
Кожна Договірна Сторона у міру можливості сприяє пересуванню
осіб та предметів, що мають культурну цінність, і обміну ними з
метою здійснення статей 2 і 3.
Стаття 5
Кожна Договірна Сторона розглядає предмети, які мають
культурну цінність для Європи і які передаються під її нагляд, як
складову частину загальної культурної спадщини Європи, вживає
відповідних заходів для їхнього збереження і забезпечує розумний
доступ до них.
Стаття 6
1. Пропозиції щодо застосування положень цієї Конвенції і
питання, що стосуються їхнього тлумачення, розглядаються на
засіданнях Комітету експертів Ради Європи з питань культури.
2. Будь-яка держава, яка не є членом Ради Європи, але яка
приєдналася до цієї Конвенції відповідно до положень пункту 4
статті 9, може призначити представника чи представників для участі
в засіданнях, передбачених у попередньому пункті.
3. Висновки, зроблені на засіданнях, передбачених в пункті 1
цієї статті, подаються у формі рекомендацій до Комітету міністрів
Ради Європи, якщо вони не є рішеннями, що належать до компетенції
Комітету експертів з питань культури і стосуються питань
адміністративного характеру, які не потребують додаткових витрат.
4. Генеральний секретар Ради Європи повідомляє членам Ради і
уряду будь-якої держави, яка приєдналася до цієї Конвенції,
будь-які рішення, які можуть бути ухвалені стосовно Конвенції
Комітетом міністрів або Комітетом експертів з питань культури.
5. Кожна Договірна Сторона своєчасно повідомляє Генерального
секретаря Ради Європи про будь-які заходи, які можуть бути нею
вжиті для здійснення положень цієї Конвенції на виконання рішень
Комітету міністрів або Комітету експертів з питань культури.
6. Якщо деякі пропозиції щодо застосування цієї Конвенції
становлять інтерес тільки для обмеженої кількості Договірних
Сторін, такі пропозиції можуть бути розглянуті відповідно до
положень статті 7, якщо їх здійснення не потребує ніяких витрат
від Ради Європи.
Стаття 7
Якщо для сприяння досягненню цілей цієї Конвенції, дві або
більше Договірних Сторін бажають провести в штаб-квартирі Ради
Європи засідання, не передбачені в пункті 1 статті 6, Генеральний
секретар Ради надає їм таку адміністративну допомогу, яка їм може
бути необхідна.
Стаття 8
Ніщо в цій Конвенції не розглядається як таке, що зачіпає:
a) положення будь-якої існуючої двосторонньої культурної
конвенції, яку може підписати будь-яка з Договірних Сторін, або
робить менш доцільним укладання будь-якої іншої такої конвенції
будь-якою із Договірних Сторін, або
b) зобов'язання будь-якої особи дотримуватися законів і
правил, чинних на території будь-якої Договірної Сторони, щодо
в'їзду, проживання та від'їзду іноземних громадян.
Стаття 9
1. Цю Конвенцію відкрито для підписання членами Ради Європи.
Вона підлягає ратифікації. Ратифікаційні грамоти здаються на
зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.
2. Ця Конвенція набирає чинності для урядів, які її підписали
і які здали на зберігання свої ратифікаційні грамоти, після здачі
на зберігання третьої ратифікаційної грамоти.
3. Стосовно кожного уряду, який підписав цю Конвенцію і який
ратифікуватиме її після набрання нею чинності, Конвенція набирає
чинності від дати здачі на зберігання його ратифікаційної грамоти.
4. Комітет міністрів Ради Європи може, одностайним
голосуванням, вирішити запропонувати, на таких умовах, які він
вважає за доцільне, будь-якій європейській державі, яка не є
членом Ради, приєднатися до цієї Конвенції. Будь-яка держава, якій
була зроблена така пропозиція, може приєднатися до Конвенції
шляхом здачі на зберігання свого документа про приєднання
Генеральному секретарю Ради Європи. Таке приєднання набирає
чинності від дати отримання зазначеного документа про приєднання.
5. Генеральний секретар Ради Європи повідомляє всіх членів
Ради і будь-які держави, що приєдналися до Конвенції, про здачу на
зберігання всіх ратифікаційних грамот і документів про приєднання.
Стаття 10
Будь-яка Договірна Сторона може визначити території, до яких
застосовуються положення цієї Конвенції, у заяві на ім'я
Генерального секретаря Ради Європи, яку останній надсилає всім
іншим Договірним Сторонам.
Стаття 11
1. Будь-яка Договірна Сторона може денонсувати цю Конвенцію в
будь-який час через п'ять років після набрання нею чинності,
шляхом подання відповідного письмового повідомлення на ім'я
Генерального секретаря Ради Європи, який інформує про це інші
Договірні Сторони.
2. Така денонсація набирає чинності для відповідної
Договірної Сторони через шість місяців від дати отримання такого
повідомлення Генеральним секретарем Ради Європи.
На посвідчення чого нижчепідписані, належним чином на те
уповноважені своїми відповідними урядами представники підписали цю
Конвенцію.
Вчинено у Парижі дев'ятнадцятого дня грудня місяця 1954 року
англійською і французькою мовами, причому обидва тексти мають
однакову силу, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві
Ради Європи. Генеральний секретар надсилає засвідчені копії цієї
Конвенції кожному з урядів, який підписав цю Конвенцію і
приєднався до неї.
Европейская культурная конвенция
Официальный перевод
Правительства - члены Совета Европы, подписавшие настоящую
Конвенцию,
считая, что целью Совета Европы является достижение еще
большего единства между его членами в целях, среди прочего, защиты
и осуществления идеалов и принципов, являющихся их общим
достоянием;
считая, что достижение этой цели способствовало бы лучшему
взаимопониманию между народами Европы;
считая, что для достижения этих целей желательно не только
заключить двусторонние культурные конвенции между членами Совета,
но и следовать политике общих действий, направленных на защиту и
поощрение развития европейской культуры;
принимая решение заключить общую Европейскую культурную
конвенцию, направленную на содействие тому, чтобы граждане всех
государств-членов и таких других европейских государств, которые
могут присоединиться к ней, изучали языки, историю и культуру
других стран и культуру, общую для всех них,
согласились о нижеследующем:
Статья 1
Каждая Договаривающаяся Сторона принимает надлежащие меры для
защиты и поощрения развития своего национального вклада в общее
культурное достояние Европы.
Статья 2
Каждая Договаривающаяся Сторона, насколько это возможно:
а) поощряет изучение своими гражданами языков, истории и
культуры других Договаривающихся Сторон и предоставляет этим
Сторонам соответствующие средства для того, чтобы способствовать
такому изучению на ее территории, а также
b) стремится поощрять изучение своего языка или языков,
истории и культуры на территории других Договаривающихся Сторон и
предоставляет гражданам этих Сторон соответствующие средства для
того, чтобы проводить такое изучение на ее территории.
Статья 3
Договаривающиеся Стороны проводят взаимные консультации в
рамках Совета Европы с целью принятия совместных действий по
поощрению культурных мероприятий, представляющих интерес для
Европы.
Статья 4
Каждая Договаривающаяся Сторона, насколько это возможно,
содействует передвижению и обмену лицами, а также предметами,
имеющими культурную ценность, в целях осуществления положений
статей 2 и 3.
Статья 5
Каждая Договаривающаяся Сторона рассматривает передаваемые
под ее контроль предметы, имеющие культурную ценность для Европы,
в качестве неотъемлемой части общего культурного достояния Европы,
принимает надлежащие меры для их защиты и обеспечивает разумный
доступ к ним.
Статья 6
1. Предложения по применению положений настоящей Конвенции и
по вопросам, касающимся их толкования, рассматриваются на
совещаниях Комитета экспертов по вопросам культуры Совета Европы.
2. Любое государство, не являющееся членом Совета Европы,
которое присоединилось к настоящей Конвенции в соответствии с
положениями пункта 4 статьи 9, может назначить представителя или
представителей для участия в совещаниях, предусмотренных в
предыдущем пункте.
3. Выводы, сделанные на совещаниях, предусмотренных в пункте
1 настоящей статьи, представляются в форме рекомендаций Комитету
министров Совета Европы, если только они не представляют собой
решения, подпадающие под компетенцию Комитета экспертов по
вопросам культуры, как относящиеся к вопросам административного
характера, не влекущим за собой дополнительных расходов.
4. Генеральный секретарь Совета Европы направляет членам
Совета и правительству любого государства, присоединившегося к
настоящей Конвенции, любые относящиеся к ней решения, которые
могут быть приняты Комитетом министров или Комитетом экспертов по
вопросам культуры.
5. Каждая Договаривающаяся Сторона в должное время уведомляет
Генерального секретаря Совета Европы о любых действиях, которые
могут быть ею предприняты в целях осуществления положений
настоящей Конвенции в соответствии с решениями Комитета министров
или Комитета экспертов по вопросам культуры.
6. Если какие-либо предложения относительно применения
настоящей Конвенции представляют интерес только для определенного
числа Договаривающихся Сторон, такие предложения могут быть более
обстоятельно рассмотрены в соответствии с положениями статьи 7,
при условии, что их осуществление не повлечет за собой расходов
для Совета Европы.
Статья 7
Если для содействия достижению целей настоящей Конвенции две
или более Договаривающиеся Стороны желают организовать в
штаб-квартире Совета Европы другие совещания помимо тех, которые
указаны в пункте 1 статьи 6, Генеральный секретарь Совета
оказывает им такую административную помощь, которая может
понадобиться.
Статья 8
Ничто в настоящей Конвенции не рассматривается как
затрагивающее:
а) положения любой действующей двусторонней культурной
конвенции, которая может быть подписана какой-либо из
Договаривающихся Сторон, или как уменьшающее целесообразность
заключения любой другой такой конвенции какой-либо из
Договаривающихся Сторон, или
b) обязательство любого лица соблюдать законы и положения,
действующие на территории любой Договаривающейся Стороны,
относительно въезда, места проживания и отъезда иностранцев.
Статья 9
1. Настоящая Конвенция открыта для подписания членами Совета
Европы. Она подлежит ратификации, и ратификационные грамоты
сдаются на хранение Генеральному секретарю Совета Европы.
2. Как только ратификационные грамоты будут сданы на хранение
тремя правительствами, подписавшими Конвенцию, настоящая Конвенция
вступает в силу для этих правительств.
3. В отношении каждого правительства, подписавшего Конвенцию
и впоследствии ратифицировавшего ее, Конвенция вступает в силу в
день сдачи на хранение его ратификационной грамоты.
4. Комитет министров Совета Европы может единогласно принять
решение пригласить на таких условиях, которые он считает
необходимыми, любое европейское государство, не являющееся членом
Совета, присоединиться к настоящей Конвенции. Любое приглашенное
таким образом государство может присоединиться к Конвенции путем
сдачи на хранение своего документа о присоединении Генеральному
секретарю Совета Европы. Такое присоединение вступает в силу в
день получения указанного документа.
5. Генеральный секретарь Совета Европы уведомляет всех членов
Совета и любые присоединившиеся государства о сдаче на хранение
всех ратификационных грамот и документов о присоединении.
Статья 10
Любая Договаривающаяся Сторона может указать территории, на
которых действуют положения настоящей Конвенции, путем направления
Генеральному секретарю Совета Европы заявления, которое последний
рассылает всем другим Договаривающимся Сторонам.
Статья 11
1. Любая Договаривающаяся Сторона может денонсировать
настоящую Конвенцию в любое время после того, как она действовала
в течение пяти лет, путем уведомления в письменной форме на имя
Генерального секретаря Совета Европы, который информирует об этом
другие Договаривающиеся Стороны.
2. Такая денонсация вступает в силу для соответствующей
Договаривающейся Стороны через шесть месяцев после даты получения
уведомления Генеральным секретарем Совета Европы.
В удостоверение чего нижеподписавшиеся, должным образом на то
уполномоченные своими соответствующими Правительствами, подписали
настоящую Конвенцию.
Совершено в Париже девятнадцатого декабря тысяча девятьсот
пядесят четвертого года на английском и французском языках, причем
оба текста имеют одинаковую силу, в единственном экземпляре,
который будет находиться на хранении в архивах Совета Европы.
Генеральный секретарь препровождает заверенные копии Конвенции
каждому из подписавших ее или присоединившихся к ней правительств.
Документ о присоединении СССР к Конвенции сдан на хранение
Генеральному секретарю Совета Европы 21 февраля 1991 г.
Конвенция вступила в силу для СССР 21 февраля 1991 г.
Сборник международных договоров СССР
Москва, 1994 год.