Згідно зі ст. З Закону України «Про відпустки»(далі — Закон) за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з подальшим звільненням. Таким чином, в імперативному порядку законодавством визначається, що роботодавець зобов'язаний на прохання працівника надати йому відпустку перед звільненням. Проте з цього правила положенням ст. З Закону передбачено винятки, зокрема, якщо працівник звільняється за порушення трудової дисципліни, обов'язок надання відпустки на прохання працівника не виникає. Отже, у працівника є право вимагати, а у роботодавця є обов'язок задовольнити вимогу працівника надати відпустку перед звільненням лише у випадку, якщо звільнення відбувається не за порушення трудової дисципліни.
Відповідно до п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) у випадках прогулів без поважних причин власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір з таким працівникам достроково. Відповідно до ст. 147 КЗпП передбачено стягнення за порушення трудової дисципліни, зокрема у вигляді звільнення. Прогули працівника без поважних причин кваліфікуються як порушення трудової дисципліни.
Право та порядок отримання працівником грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки визначені у ст. 24 зазначеного Закону та ст. 83 КЗпП. У названих статтях цих нормативних актів не передбачено умов, які б забороняли виплачувати грошову компенсацію працівнику за невикористану щорічну відпустку в разі його звільнення за прогули.