За загальними правилами цивільного судочинства рішення суду повинно бути повним та обґрунтованим. Однак судді теж люди, і помилок через неуважність іноді припускаються. Для деяких видів недоліків рішення суду передбачена можливість їх усунення. До таких методів усунення недоліків відносяться виправлення описок і арифметичних помилок, винесення додаткового рішення, роз'яснення рішення суду.
Суд, що виніс рішення, за загальним правилом не може самостійно змінити його. Однак, як виняток, існує можливість виправлення таких недоліків, як описки та арифметичні помилки. Така можливість передбачена ст. 219 Цивільного процесуального кодексу (далі — ЦПК), відповідно до якої суд може з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі, виправити допущені у судовому рішенні описки чи арифметичні помилки.
Отже, виправлення допускається виключно щодо двох видів помилок — описок та помилок арифметичного характеру. їх характерними рисами є те, що вони виникають випадково, найчастіше внаслідок технічних помилок. Помилки, що виникли внаслідок неправильного застосування законодавства, до вищезазначених помилок не відносяться. У подібних випадках можна виправляти лише явні неточності, що були допущені випадково.
До описок слід відносити неточності, пов'язанні з написанням окремих слів, зокрема імен. учасників процесу, назв підприємств. До цього виду помилок слід також віднести помилкове зазначення реквізитів юридичної особи, номерів, дат, кількості. Описки можуть стосуватися і предметів, їх назв та певних притаманних їм характеристик.
Не відносяться до описок неточності, пов'язані з неправильним вивченням матеріалів справи наприклад, коли аналізується зміст іншого документа, попередньої редакції статуту чи договору. Такого роду помилки не можна віднести до описок, оскільки вони виникають внаслідок неправильного дослідження доказів у справі, і виправлення такого роду помилок можливе лише вищестоящими судами в межах їх компетенції.
Арифметичні помилки можуть виникнути виключно внаслідок неправильного здійснення арифметичних дій, особливо якщо це пов'язано з операціями з великими сумами, що складають суму позову. До арифметичних не можна віднести помилки, що здійснюються внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, наприклад, визначення розміру пені, державного мита, що підлягає стягненню. Такого роду помилки суд першої інстанції не вправі виправляти, оскільки це повноваження суду вищої інстанції. Однак, якщо з таких питань помилки були допущені внаслідок здійснення неправильних підрахунків, то вони будуть відноситися до арифметичних. Слід зауважити, що помилки цифрового характеру можливі також внаслідок неуважного написання сум, тому такого роду помилки слід відносити до описок.
Ініціаторами виправлення помилок можуть бути як суд, так і особи, які беруть участь у справі. Питання про внесення виправлень вирішується у відкритому судовому засіданні в загальному порядку. Про розгляд, час і місце засідання повідомляються особи, які беруть участь у справі. їхня неявка не перешкоджає розглядові питання про внесення виправлень. За результатами розгляду суд постановляє ухвалу, в якій зазначається результат розгляду.
Слід звернути увагу на те, що виправлення допускається не тільки в рішеннях, але й ухвалах. У ст. 219 ЦПК зазначається, що виправлення помилок допускається в судовому рішенні, яке відповідно до ст. 208 ЦПК викладається у двох формах — ухвали та рішення суду. Так, зовсім недавно в резонансній справі про поновлення на посаді С. Піскуна судом було допущено описку при зазначенні номера указу про звільнення. Описка була виявлена як в ухвалах суду, так і в постанові. Суд ухвалою здійснив виправлення допущених описок у зазначених документах, виправити неправильно зазначену цифру номера оскаржуваного указу.
Додаткове рішення є способом виправлення такого недоліку судового рішення, як його неповнота. Стаття 220 ЦПК досить чітко регламентує, в яких випадках можливе винесення додаткового рішення. Це, зокрема, випадки, коли стосовно якої-не-будь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених ЦПК; судом не вирішено питання про судові витрати.
Неповнота рішення може проявитися в тому, що суд, вирішивши питання про право, не вказав суми, яка підлягає стягненню, чи не вказав, які дії має вчинити особа.
У разі невирішення судом питань стосовно якої-небудь позовної вимоги, слід враховувати, що вимогами, щодо яких може виноситись додаткове рішення, можуть бути вимоги позивача, вимоги за зустрічним позовом або вимоги третіх осіб із самостійними вимогами. Як правило, з цих підстав виноситься додаткове рішення, якщо розглядається багато питань, які часто бувають взаємопов'язаними. Важливо, щоб з питання, стосовно якого виноситься додаткове рішення, висувалися позовні вимоги, подавалися докази, тобто судовий розгляд давав можливість прийняти рішення у справі. Винесення додаткового рішення не повинно змінювати ті рішення, які були прийняті судом раніше.
Ініціаторами розгляду питання про винесення додаткового рішення може бути як суд, що ухвалив рішення, так і особи, які беруть участь у справі.
Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
Суд ухвалює додаткове рішення після розгляду питання в судовому засіданні з повідомленням сторін. Присутність сторін, що були належно повідомленні про час та місце слухання справи, не є обов'язковою. За наслідками розгляду суд виносить або додаткове рішення, в якому вирішує поставлені питання, або відмовляє в ухваленні додаткового рішення, про що постановляє ухвалу. Додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права і обов'язки осіб, які не брали участі в справі.
При порушенні питання про постановлення додаткового рішення з підстав, що не передбачені законодавством, або якщо заявник просить розглянути питання, що не були предметом розгляду в судовому засіданні, суд ухвалою відмовляє в його постановленій. У разі, якщо додаткове рішення буде постановлене з підстав, що не передбачені законодавством, таке рішення підлягатиме скасуванню.
ЦПК передбачено, що на додаткове рішення може бути подано скаргу. Статтею 293 ЦПК також передбачено, що у разі відмови ухвалити додаткове рішення, ухвалу, якою відмовлено у прийнятті додаткового рішення, може бути оскаржено в апеляційному порядку окремо від рішення суду. У разі, якщо судом не буде розглянуто заяву про винесення додаткового рішення і справа буде передана до апеляційного суду, відповідно до ст. 297 ЦПК судця-доповідач має повернути справу до суду першої інстанції, про що постановляється ухвала із зазначенням строку, протягом якого суд першої інстанції має усунути недоліки.
Необхідність у роз'ясненні рішення суду виникає у випадках, коли рішення є не зовсім зрозумілим, нечітким або в ньому є протиріччя. Найчастіше роз'яснення потребує резолютивна частина рішення, оскільки положеннями, викладеними в цій частині рішення будуть керуватися при його виконанні. Однак ЦПК не містить обмежень, яка саме частина рішення може бути роз'яснена, тому роз'яснення можливе також і щодо мотивувальної частини рішення. Таке роз'яснення є необхідним, якщо особа має намір оскаржити рішення суду, а мотиви, якими керувався суд, не є досить зрозумілими чи розкритими, тому для збільшення можливостей скасування рішення суду внаслідок неправильної мотивації роз'яснення саме цієї частини рішення є доцільним. Наприклад, у разі, якщо судом здійснювалось тлумачення договору, мотиви, якими керувався суд при визначенні можливості чи неможливості тлумачення договору передбаченими способами, є одними з вирішальних, і у разі, якщо вони є недосить зрозумілими, роз'яснення мотивувальної частини рішення допоможе визначитись з мотивами суду і досягти необхідного результату.
Відповідно до ст. 221 ЦПК особами, яким надано право ініціювати розгляд питання про роз'яснення рішення суду, є особи, які брали участь у справі, а також державний виконавець. Суду права ініціювати роз'яснення рішення не надано.
Право державного виконавця звернутися за роз'ясненням рішення суду передбачене ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 р. № 606-XIV (далі — Закон). Відповідно до ст. 28 Закону у разі, якщо резолютивна частина рішення, викладена у виконавчому документі, є незрозумілою, державний виконавець, а також сторони виконавчого провадження і мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення! відповідного рішення чи змісту документа.
Подання заяви про роз'яснення рішення суду допускається, якщо воно ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання.
Суд, який видав виконавчий документ, зобов'язаний розглянути заяву у 10-денний строк з дня її надходження і за необхідності дати відповідне роз'яснення рішення. Неявка осіб, які брали участь у справі чи державного виконавця не перешкоджає розгляду питання про роз'яснення рішення суду. При роз'ясненні рішення суд має здійснити його таким чином, щоб зміст рішення залишився незмінним.
При роз'ясненні свого рішення суд в ухвалі з цього приводу викладає більш повно і ясно ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін у суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду.
Якщо фактично поставлено питання про зміну рішення або внесення в нього нових даних, суд своєю ухвалою відмовляє у роз'ясненні рішення.
Ухвала, в якій роз'яснюється рішення суду, надсилається особам, які брали участь у справі, а також державному виконавцю, якщо рішення суду роз'яснено за його заявою.
Іноді трапляються випадки, коли одночасно необхідно усунути декілька недоліків рішення, наприклад, виправити помилки та здійснити роз'яснення рішення. Здійснення одночасно таких дій цілком можливе і не суперечить законодавству.