Законодавством обмежено випадки залучення до роботи у святкові, вихідні і неробочі дні. Перелік таких днів установлено ст. 73 Кодексу законів про працю (далі — КЗпП) України. Робота в такі дні оплачується відповідно до ст. 107 КЗпП у подвійному розмірі:
— відрядникам —за подвійними відрядними розцінками;
— працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками,— у розмірі подвійної годинної або денної ставки;
— працівникам, які одержують місячний оклад,— у розмірі одинарної годинної або денної ставки понад оклад, якщо робота у святковий і неробочий дні провадилася в межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки понад оклад, якщо робота провадилася понад місячну норму.
Розмір додаткової оплати праці працівникам, яким установлено місячні оклади, розраховують діленням місячного окладу на встановлену норму тривалості робочого часу на підприємстві для відповідних категорій працівників і множенням частки від ділення на фактично відпрацьовані години у святковий чи неробочий день. При цьому для працівників, які працювали у святкові і неробочі дні понад установлену на підприємстві норму робочого часу, ця частка від ділення подвоюється.
Водночас за бажанням працівника, який працював у святковий і неробочий дні, йому може бути надано інший день відпочинку.
Роботу у вихідний день компенсують у подвійному розмірі годинної або денної ставки або наданням іншого дня відпочинку.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначено КЗпП, Законом «Про оплату праці», іншими нормативно-правовими актами.
Держава регулює розмір оплати праці працівників усіх форм власності встановленням мінімальної заробітної плати.
Мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче від якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну норму праці (обсяг робіт).
Законом України від 25.03.2005 р. № 2505-IV «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів» установлено мінімальну заробітну плату з 1 січня 2005 р. у розмірі 262 грн., з 1 квітня — 290, з 1 липня — 310, з 1 вересня — 332 грн. на місяць.
Дотримуватися цієї державної гарантії мають підприємства всіх форм власності і господарювання.
Оплата праці працівників має провадитися так, щоб за відпрацьовану місячну норму праці заробітна плата з урахуванням доплат, надбавок, премій та інших виплат, крім тих, що не враховуються в мінімальній заробітній платі, не була нижчою від установлених розмірів заробітної плати, тобто мінімально допустимий рівень заробітної плати забезпечується не лише тарифною частиною, а й іншими елементами заробітної плати.
Якщо працівникові, який виконав місячну норму праці, нараховано заробітну плату, меншу від законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати, підприємство доплачує до її рівня.
Нормами ст. 15 Закону «Про оплату праці», ст. 97 КЗпП установлено, що форми і системи оплати праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород, інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат установлюють підприємства в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавствам, генеральною і галузевими угодами.
Отже, якщо в колективному договорі підприємства визначено, що в разі ухвалення нового розміру мінімальної заробітної плати, відповідно до актів законодавства, переглядаються посадові оклади працівників, то в разі законодавчого підвищення розміру мінімальної заробітної плати потрібно підвищувати посадові оклади.
Щодо оплати праці робітників, то відповідно до ст. 6 Закону України «Про оплату праці» тарифна ставка робітника І розряду встановлюється в розмірі не нижчому за визначений генеральною (галузевою) угодою.
За Генеральною угодою між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2004—2005 pp. мінімальна тарифна ставка робітника І розряду має становити не менш як 120 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом.
Норми колективного договору, що допускають оплату праці, нижчу від норм, визначених генеральною, галузевою або регіональною угодами, але не нижчу від державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися лише тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємства терміном не більш як шість місяців.
Отже, упродовж шести місяців мають вжити заходів щодо поліпшення фінансового стану підприємства, аби норми генеральної і галузевих угод було дотримано.
Матеріали підготував ВАСИЛЬ МОРОЗ, юрист
Інформаційно-довідкова газета ЮРИСТ
КОНСУЛЬТУЄ 47/2005