Як свідчить досвід, піднесення та зміцнення економіки розвинутих країн світу відбувалося за рахунок іноземних інвестицій. Тому безперечним є той факт, що одним з основних факторів, що сприяє розвиткові іноземного інвестування, є державне регулювання інвестиційної діяльності, тобто наявність сприятливого режиму іноземного інвестування.
Зараз в Україні існує безліч нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність, основними з яких є Господарський кодекс України, Закон України "Про інвестиційну діяльність" з багатьма змінами та доповненнями та Закон України "Про режим іноземного інвестування", які визначають лише загальні засади інвестування. Однак відсутній один консолідований документ, який би чітко регулював правовідносини в даній галузі і мав би забезпечити сприятливий режим іноземного інвестування в Україні.
Цілком очевидно, що для сприяння інвестиційному режиму перш за все необхідно спростити систему реєстрації іноземних інвестицій, запровадивши при цьому не окремий вид реєстрації коштів, а реєстрацію внесків іноземного інвестування під час внесення цих коштів до статутного фонду підприємств або вкладення їх в цінні папери на товарній біржі. Завдяки систематизованій системі даних доцільно було б дані, отримані під час реєстрації підприємств або під час купівлі цінних паперів, передавати певному державному органові влади для ведення Реєстру підприємств з іноземними інвестиціями.
Потрібно також підвищити вплив держави на промислову політику. Враховуючи те, що на сьогодні більшість підприємств розвивається за рахунок внутрішнього інвестування, держава має стати на захист розвитку українського підприємництва, здійснивши ряд заходів для сприяння залученню іноземних інвестицій.
Якщо охарактеризувати на даному етапі процес виробництва, то можна відзначити, що сьогодні воно перебуває на низькому рівні. Тому необхідною передумовою сприятливого режиму іноземних інвестицій є забезпечення інноваційного типу розвитку підприємств. Для ефективного забезпечення цього принципу потрібно інноваційну сферу включити до загальнодержавної, забезпечивши державною підтримкою та фінансуванням пріоритетні напрями науки.
Не можна не звернути уваги і на фінансові ресурси підприємств. Важливою є спрямованість оподаткування на стимулювання інвестиційної активності підприємств. Стабільність системи оподаткування може бути забезпечена прийняттям Податкового кодексу України, оскільки зміни в податковому законодавстві по декілька разів на рік є негативним явищем в інвестиційній діяльності.
Покращити систему оподаткування інвестиційної діяльності можна було б, запровадивши експеримент амортизаційної політики в інноваційних процесах та оновленні основних фондів підприємств.
Створення нової системи управління промисловістю має стати одним із основних напрямів діяльності держави, що сприятиме розвитку національних та транснаціональних корпорацій, а також спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, які полегшили б рух капіталів в економіці та забезпечили довгострокове інвестування коштів.
Безперечно, час інвестування коштів в економіку України має бути врахований при наданні пільг іноземним інвесторам. Якщо враховувати досвід таких іноземних країн, як СІЛА, Німеччина, Франція, Італія та ряд інших високорозвинутих країн, то здатність інвестиційних фондів акумулювати значні суми коштів на тривалі строки була однією з основних причин стимулювання урядом розвитку таких підприємств. Скажімо, в післявоєнний період потреба в таких інвестиціях існувала для відновлення господарства, а після його відновлення — для потреб економічного зростання. У розвинутих зарубіжних країнах такі інститути були створені самою державою з метою фінансування найбільш необхідних галузей економіки та найбільш відсталих регіонів.
На нинішньому етапі розвитку процесу здійснення іноземних інвестицій в економіку України, найбільш важливою передумовою є надання урядових гарантій та закріплення їх на законодавчому рівні.
У тій ситуації, що склалася на сьогодні, не потрібно дивитись, звідки даний іноземний інвестор: із заходу чи сходу? Потрібно надати рівні можливості і чіткі гарантії здійснення інвестиційної діяльності в Україні.
Інститутом, який би був незалежний від інститутів держави, але сприяв проведенню її економічної та промислової політики, могли б стати інвестиційні фонди, які, здійснюючи діяльність на фондовому ринку, перерозподіляли б капітали в найбільш важливі галузі та підприємства і забезпечили посередництво в інвестиційному процесі. Випускаючи власні цінні папери, ці фонди зосереджували б значні кошти інвесторів та вкладали їх в різні галузі та підприємства.
Розміщення іноземними інвесторами вільних коштів у цінні папери інвестиційних фондів мінімізує їх ризик, оскільки кошти вкладеш в цінні папери різних підприємств різних галузей, вибраних інвестором.
Правовий захист іноземних інвесторів та надання державних гарантій є основним завданням держави для створення сприятливого режиму іноземного інвестування в Україні.
Так, з метою захисту іноземних інвесторів та усунення невиправданих ризиків існують певні законодавчі обмеження щодо формування активів інвестиційних фондів. У СІЛА, наприклад, заборонено вкладати понад 5% активів інвестиційних фондів у цінні папери однієї компанії, а частка акцій, придбаних фондом, не може перевищувати 10% усіх акцій з правом голосу, випущених компанією. Такі ж обмеження існують і в ФРН.
Тому зараз при формуванні нових інвестиційних фондів в Україні потрібно врахувати досвід розвинутих зарубіжних країн і дані особливості в діяльності інвестиційних фондів врегулювати відповідними правовими актами, надавши іноземним інвесторам державні гарантії.
Інтереси інвесторів завжди мають бути захищеними. Тобто, вкладаючи свої кошти в економіку нашої держави, доцільно було б, щоб сама держава і виступала гарантом.
Вважаю, що для прийняття нормативної бази в Україні, яка регулювала б процес здійснення інвестиційної діяльності, потрібно взяти до уваги нормативну базу ЄС, зокрема Директиву 2004/39/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 21 квітня 2004 року, якою були внесені зміни у Директиву Ради 85/611/ЄЕС від 20.12.1985 р. та припинено дію Директиви 93/22/ЄЕС від 10.05.1993 p., положення яких уже були розкриті в теорії інвестування (зокрема Центром порівняльного права при Міністерстві юстиції України).
Директива 2004/39/ЄС Європейського Парламенту та Ради розмежувала осіб, які здійснюють операції з інвестування своїми активами або діяльність яких полягає в інвестуванні материнською компанією дочірньої (або навпаки), та осіб, які займаються інвестуванням на професійній основі (дія Директиви поширюється тільки на останніх).
На відміну від Директиви Ради 93/22/ЄЕС дія Директиви 2004/39/ЄС не поширюється на банки чи інші фінансові органи, які здійснюють подібну діяльність, державні органи, які здійснюють фінансування з бюджету, пенсійні фонди та інститути спільного інвестування.
Доцільно було б на законодавчому рівні визначити та закріпити діяльність інвестиційних компаній, які, прийнявши замовлення від інвестора, діють від свого імені, але в інтересах свого клієнта (інвестора), укладаючи угоди в його інтересах та здійснюючи управління інвестиційними портфелями на власний розсуд та на основі індивідуального підходу.
Тому, безперечно, держава має контролювати діяльність інвестиційних фондів, оскільки у разі порушення зобов'язань останніми саме держава нестиме збитки і зобов'язана буде відшкодовувати певний розмір інвестиційних внесків та виконати інші зобов'язання, передбачені угодами, перед іноземними інвесторами. У такому випадку необхідна наявність компетентних органів влади для контролю за виконанням численних зобов'язань.
Такі органи, на мою думку, мають бути державними, що гарантуватиме їх незалежність від суб'єктів господарської діяльності і допоможе уникнути конфліктних ситуацій зі сторони іноземних інвесторів та підприємств, в які здійснюються інвестиції.
У свою чергу держава має забезпечити належне фінансування даних органів, щоб уникнути корупції і непрозорості в діяльності їхніх посадових та службових осіб.
У зв'язку з тим, що держава є гарантом, вона має підійти з великою відповідальністю і до прийняття рішення про надання інвестиційному фонду ліцензії на здійснення інвестиційної діяльності. Наприклад, органом, який би видавав дану ліцензію, могло б бути не Міністерство фінансів, а певний спеціалізований орган. Так, можна було б створити Комісію з регулювання та контролю інвестиційної діяльності в Україні, яка б вела Реєстр інвестиційних фондів, займалась їхнім ліцензуванням та здійснювала контроль, проводячи аудит інвестиційних фондів, перевірку кваліфікації працівників, а особливо — відповідності посадових осіб займаним посадам.
Так, в осіб, які управляють діяльністю інвестиційного фонду, має бути громадянство України, вища юридична або економічна освіта, достатня репутація і необхідний досвід для забезпечення належного та якісного управління. Про кожну зміну керівництва та інформацію про те, чи мають особи, які управляють фондом, достатню репутацію та необхідний досвід, має бути повідомлено в певний термін відповідному державному органу влади (наприклад, Комісії з регулювання та контролю інвестиційної діяльності в Україні).
У разі невідповідності посадових осіб вищезазначеним вимогам або якщо є підстави вважати, що зміни в керівництві становлять загрозу для якісного управління фондом, Комісія з регулювання та контролю інвестиційної діяльності в Україні могла б відмовляти у видачі ліцензії або позбавляти інвестиційний фонд ліцензії на здійснення інвестиційної діяльності.
У законодавстві Європейського Союзу мінімальний статутний капітал інвестиційного фонду передбачений Директивою 93/6/ЄЕС від 15.03.1993 р. Для здійснення інвестиційної діяльності в Україні потрібно також законодавчо визначити мінімальний статутний капітал інвестиційного фонду, контроль за яким доцільно було б доручити Комісії, яка б для іноземних інвесторів виступала гарантом з боку держави.
Контроль з боку органу державної влади необхідний також для того, щоб при наданні послуг з інвестування інвестиційний фонд діяв чесно, справедливо та професійно для найкращого забезпечення інтересів інвесторів.
У зв'язку з тим, що інвестиційні відносини є специфічним видом правовідносин, які потребують специфічних правових та економічних знань, доцільно було б, щоб спори, які виникають між інвесторами та інвестиційними фондами, розглядалися спочатку компетентними органами влади.
При виникненні конфлікту інтересів між інвестиційними фондами та інвесторами, або між самими інвесторами, або навіть між різними інвестиційними фондами, доцільно було б запровадити розв'язання даного конфлікту в обов'язковому адміністративному порядку. Органом, який би його розглядав, могла стати запроваджена Комісія з регулювання та контролю інвестиційної діяльності в Україні.
При вирішенні конфліктної ситуації Комісії доцільно було б надати наступні повноваження :
- доступ до будь-якого документа інвестиційного фонду та отримання його копії;
- опитування осіб з метою отримання інформації;
- вимагати припинення діяльності, що суперечить засадам інвестування, а у разі необхідності тимчасової заборони здійснення інвестиційної діяльності;
- накладення арешту на майно та банківські рахунки;
- у разі необхідності проводити аудиторську перевірку або розслідування, а також передавати матеріали для порушення кримінальної справи.
У разі непогодження з рішенням Комісії, дане рішення можна було б оскаржити в судовому порядку. Однак вважаю, що судом, до якого має подаватись скарга, має бути не адміністративний суд першої інстанції, оскільки регулювання цих правовідносин потребує спеціальних знань. Саме таким судом може стати апеляційний адміністративний суд, який має розглядати дану скаргу у першій інстанції.
Не може бути ефективної економіки без активної регулюючої ролі держави. Тому потрібно реально ставитися до внутрішніх та зовнішніх чинників розвитку України, враховуючи як її реальні можливості, так і ставлення до неї в світі.
А для сприяння інвестиційному режиму в Україні необхідного створити певні державні органи та нормативну базу, яка б забезпечила відповідні передумови та гарантії, завдяки яким іноземним інвесторам можна було працювати спокійно.