Свобода слова є одним із найбільших досягнень Україно як демократичної держава. Водночас не бракує о пропозицій щодо подальшого просування д цьому напрямі.
Так, Указом Президента України від 20.01.2006 року № 39 "Про План заходів із . виконання обов'язків та зобов'язань України, що випливають з її членства в Раді Європи" передбачено розробку нормативних актів, які б усували вплив органів державної влади та органів місцевого самоврядування на друковані засоби масової інформації. З подачі Ради Європи, досягти цього результату можливо шляхом роздержавлення друкованих засобів масової інформації, заснованих органами державної влади та місцевого самоврядування.
На виконання Указу Президента Міністерством юстиції розроблено проект Закону України "Про обмеження впливу органів державної влади та органів місцевого самоврядування на друковані засоби масової інформації", відповідно до якого права засновника (власника) друкованого ЗМІ від органів державної влади та місцевого самоврядування, а також підприємств з державною часткою фінансування, переходитимуть до інших суб'єктів господарювання.
У Мін'юсті вже відбулося дві наради з цього питання. Деякі учасники цих заходів "у здійсненні такого роздержавлення позитиву не вбачають. Представники державних ЗМІ, Держкомтелерадіо і Спілки журналістів вважають, що наше законодавство не настільки вже недосконале, щоб не могло захистити журналіста від посягань на його діяльність. Цензура в Україні заборонена, перешкоджання законній професійній діяльності журналістів є кримінально караним діянням. Фактично, на даний момент втручання є забороненим як з боку приватних осіб, так і з боку органів державної влади.
Сумнів у доцільності запропонованих змін висловили також представники приватних ЗМІ. В ідею роздержавлення друкованих засобів масової інформації покладена думка про те, що перебуваючи у фінансовій і фактичній залежності, таке видання буде залежним і підконтрольним державному органу, а роздержавлення ЗМІ з переведенням його "на власний хліб" дасть змогу запобігти такому втручанню. Може десь це і спрацює. Проте, за наявності великого бажання, під час роздержавлення ЗМІ можуть бути придбані особами, зацікавленими у продовженні попередньої практики впливу на журналістів (не виключено, і в плані інформаційного сприяння керівникам відповідного органу влади). Тож проблема нікуди не зникне.
Можливий інший розвиток подій. За наявності фінансування з боку органів місцевого самоврядування дрібні газети в регіонах можуть існувати. Але чи виживуть вони за відсутності такої підтримки? Якщо згадати, які доходи мають люди у маленьких містечках, то стає зрозумілим, що власним коштом маленька редакція, у якій часом працюють 2-3 працівника і один комп'ютер, приречені. Тож яке зло в даному випадку більше: вплив, який читач може сприйняти, а може і не сприйняти, чи відсутність будь-якої інформації взагалі?
Важливим є й те, що за умови виконання програми з роздержавлення друкованих засобів масової інформації, "безголосою" залишиться держава. А голос держави — це її політика, прозорість влади, інформування населення, звітування перед ним, і, нарешті, в критичних ситуаціях, коли населення має зберігати спокій і бути належно поінформованим — це безпека держави. Невже суспільство не зацікавлене у цьому, а держава не зобов'язана забезпечувати все перераховане? Змусити господарюючий суб'єкт друкувати інформацію, в якій він не зацікавлений, неможливо, у вирішальний момент замість очікуваного важливого повідомлення може опинитися більш високооплачувана реклама.
Державні органи, такі як Кабмін, Верховна Рада, Конституційний Суд, Верховний Суд, Вищий господарський суд, Антимонопольний комітет, Міністерство юстиції, Генеральна прокуратура та інші органи, є засновниками друкованих видань, на сторінках яких розкривається діяльність даних органів, до споживачів концентровано доводиться офіційна інформація, формується загальна позиція державного органу, яка не підміняється і не може бути підмінена особистою позицією видавця. Заздалегідь визнавати існування таких ЗМІ шкідливим для журналістики здається занадто упередженим.
Всі мають право на голос, в тому числі й держава. Однак у боротьбі за свободу слова вона має чудову можливість стати німою. Чи виграє від цього суспільство — питання дискусійне, але, як свідчить досвід, коли у пошуках нового і кращого ламається те, що вже добре працює, позитивних результатів очікувати марно.