Так склалися обставини, що я був змушений (не отримавши на це дозвіл керівництва) бути відсутнім на роботі протягом половини робочого дня. Тепер же адміністрація підприємства вимагає, щоб я крім своїх трудових обов'язків ще безоплатно деякий час виконував обов'язки іншого працівника, який перебуває у відпустці, погрожуючи мені у разі відмови звільненням. Те, що вимоги мого керівництва є неправомірними, я розумію, проте мене цікавить таке питання: чи завжди працівника можна звільнити за вчинення прогулу? І взагалі, що саме вважається прогулом?
Відповідно до п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) та п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 р. № 9 прогулом визнається відсутність працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин. При цьому для звільнення працівника за п. 4 ст. 40 КЗпП не обов'язково, щоб він був відсутнім на роботі більше трьох годин підряд — важливо лише мати докази, які з достовірністю підтверджують відсутність працівника на роботі більше трьох годин упродовж робочого дня (не має значення безперервно або сумарно). Але слід враховувати, що відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці, не може вважатися прогулом — якщо працівник не залишив місця розташування підприємства, він не може бути звільнений за п. 4 ст. 40 КЗпП, хоча до нього і може бути застосовано інше дисциплінарне стягнення.
Також слід звернути увагу, що надане роботодавцеві право звільнити працівника вже за одноразове вчинення прогулу може застосовуватись лише у тому разі, якщо працівник вчинив прогул без поважної причини. Згідно з п. 24 вищезгаданої постанови Пленуму ВСУ прогулом без поважної причини вважається, зокрема, самовільне використання працівником без погодження з роботодавцем днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору (за відсутності права на його дострокове розірвання), а також невиконання працівником встановленого положеннями ч. 1 ст. 38 КЗпП обов'язку письмового попередження роботодавця про звільнення за власним бажанням та залишення роботи до закінчення двотижневого строку з моменту подання відповідної заяви. Загалом же оцінка причин як поважних чи ні здійснюється судом при розгляді спору про звільнення, виходячи з конкретних обставин і враховуючи будь-які докази із числа передбачених положеннями ст. 57 Цивільного процесуального кодексу України. При цьому наявність поважних причин визнається у разі доведення непрацездатності працівника, яка може підтверджуватися не лише лікарняним листком чи довідкою медичної установи, а й показаннями свідків та іншими доказами, відмови працівника від переведення на іншу роботу, якщо вона протипоказана працівнику за станом здоров'я чи переведення є незаконним з інших причин. Також поважними можуть бути визнані і причини сімейно-побутового характеру, якщо вихід працівника на роботу за наявності таких причин міг би завдати працівнику чи іншим особам шкоду, значно більшу від тієї, яка заподіяна роботодавцеві невиходом працівника на роботу.
Таким чином, звільнити працівника за прогул роботодавець вправі лише за наявності двох умов: по-перше, якщо працівник був відсутнім на роботі більше трьох годин протягом робочого дня і, по-друге, якщо він це вчинив без поважної причини.