Ст. 116 Кодексу законів про працю передбачено, що при звільненні виплата всіх сум, що належать працівнику (зарплата, включаючи останній день роботи, компенсація за невикористані дні відпустки тощо) провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим вимоги про розрахунок. Навіть за наявності спору щодо сум, належних при звільненні, роботодавець зобов'язаний у вказаний строк виплатити принаймні не оспорювану ним суму.
Таким чином, «відкладення» роботодавцем остаточного розрахунку суперечить законодавству. За таких обставин можна на підставі ст. 117 КЗпП вимагати від роботодавця виплати не лише заборгованої зарплати за відпрацьований час, а й середнього заробітку за весь час затримки-розрахунку — аж до дня фактичної виплати (відсутність грошей у бухгалтерії підприємства не може бути підставою для відмови).