Притягнення до відповідальності за поширення у засобах масової інформації відомостей, які не відповідають дійсності і порушують права та законні інтереси громадян передбачено згідно зі ст. 41 Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16.11.1992 р. № 2782 та ст. 47 Закону «Про інформацію» від 02.10.1992 р. № 2657.
У справах про спростування відомостей, поширених у засобах масової інформації, як відповідачі притягуються автор, орган засобу масової інформації, що їх поширив, а у передбачених законодавством випадках — і відповідна службова особа цього органу, які й несуть обов'язок з відшкодування заподіяної моральної шкоди відповідно до ступеня вини кожного з них. Якщо позивач не бажає притягати когось з них до відповідальності, то на решту заподіювачів моральної шкоди покладається обов'язок з відшкодування тієї ії частини, яка відповідає ступеню їхньої вини. У разі коли орган масової інформації не називає автора, то вину за поширення зазначених відомостей цей орган бере на себе.
На відповідача може бути покладено обов'язок з відшкодування заподіяної моральної шкоди не тільки тоді, коли суд задовольнив вимоги позивача про спростування поширених відомостей, а й тоді, коли відповідач спростував їх добровільно.
Орган масової інформації, його працівники та автор не відшкодовують моральної шкоди у випадках, передбачених ст. 42 Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», ст. 67 Закону «Про телебачення і радіомовлення», ст. 35 Закону «Про інформаційні агентства», ст. 17 Закону «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів».
Зокрема, редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян, якщо:
ці відомості одержано від інформаційних агентств або від засновника;
вони містяться у відповіді на інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів і запит щодо надання інформації, наданої відповідно до вимог Закону «Про інформацію»;
вони є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій і об'єднань громадян;
вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього;
у них розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом.
Телерадіоорганізація та її працівники не несуть відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності, у разі:
якщо ця інформація містилася в офіційних повідомленнях або одержана від органів державної влади, місцевого самоврядування у письмовій формі;
якщо ця інформація є дослівним цитуванням заяв і виступів (усних і друкованих) посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, народних депутатів України, кандидатів на пост Президента України, кандидатів у народні депутати України та у депутати рад усіх рівнів, кандидатів на посади сільських, селищних, міських голів;
якщо ця інформація розповсюджувалася без попереднього запису та містилася у виступах осіб, які не є працівниками теле-радіоорганізації;
якщо вона є дослівним відтворенням матеріалів, поширених іншим засобом масової інформації або інформаційним агентством, з посиланням на нього.
Ст.47-1 Закону «Про інформацію» передбачає звільнення особи від відповідальності за висловлювання оціночних суджень (критика, окрім образи чи наклепу, оцінка дій тощо), а також таких, які не містять фактичних даних. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Також особа звільняється від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно значимою.
Журналіст та/або засіб масової інформації звільняються від відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності, якщо суд встановить, що журналіст діяв добросовісно та здійснював її перевірку.