У зв'язку з терміновою потребою в грошах я заклав у ломбарді цінні речі, але не встиг повернути позику вчасно. Коли я прийшов до ломбарду, мені повідомили, що у зв'язку з порушенням строку повернення позики речі було продано. Мені повернули певну частину їх вартості, проте, як на мене, ця сума була замалою. У ломбарді пояснили, що з неї було перераховано податок на прибуток, оскільки ломбард по відношенню до мене виступає податковим агентом. Чи правомірним було таке перерахування?
Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
При укладанні договору позики ломбард виконує частину функцій, покладених на податкового агента Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 р. № 889 (далі — Закон), а саме, нараховує і виплачує позичальнику дохід. Відповідно до п. 1.2 ст. 1 Закону дохід — це сума будь-яких коштів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь.
У позичальника в момент одержання грошей за договором позики згідно з п. 1.2 ст. 1 Закону виникає дохід. Але позика (фінансовий кредит) є грошовою сумою, яка підлягає поверненню, і протягом строку дії договору позики на підставі пп. 4.3.23 п. 4.3 ст. 4 Закону зазначена сума не розглядається як оподатковуваний дохід фізичної особи, яка одержала таку позику. У податковому періоді (місяці), коли договір позики закінчився, а позичальник не виконав умови цього договору щодо викупу закладених речей, у такого позичальника—платника податку виникає оподатковуваний дохід у вигляді одержаної у власність грошової суми, яка підлягала поверненню.
Позика у ломбардів під заставу є закладом (ст. 575 ЦК), який передається заставодавцем лише у володіння заставодержателя (ломбарда-позикодавця), а за самим заставодавцем зберігається право розпорядження предметами застави (ст. 586 ЦК), тобто власник закладених речей не втрачає права власності на них. Крім того, згідно зі ст. 589 ЦК заставодержатель у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, додатково набуває право звернення стягнення на предмет застави.
Тобто під час реалізації закладеного майна ломбард, на підставі визначених договором позики умов, продає майно, яке на праві власності належить заставодавцю.
Законодавством встановлено, що якщо одержана від реалізації ломбардом предметів застави грошова сума перевищуватиме розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя, різниця повинна повертатися заставодавцю (ст. 25 Закону України "Про заставу"). Таке повернення передбачено саме тому, що вся сума, одержана ломбардом від продажу належної на праві власності заставодателю закладеної речі має належати саме заставодавцю. Але, оскільки законом та умовами договору застави передбачено задоволення вимог ломбарду за рахунок такої одержаної суми, то на виконання закон}' і договору заставодавцю повертається саме залишок суми.
Таким чином, коли ломбардом реалізовано заставлене майно, в нього наявні гроші заставодавця—платника податку, в якого у звітному періоді (місяці реалізації) виник оподатковуваний дохід у зв'язку з невиконанням договору позики у вигляді обумовленої договором суми позики. Саме у цей час із суми неповернутої позики ломбард, як податковий агент, на підставі п. 1.15 ст. 1 та п. 12.1 ст. 12 Закону має нарахувати, утримати та перерахувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб у порядку, визначеному ст. 8 Закону та за ставкою, встановленою п. 7.1 ст. 7 Закону. Податок сплачується також з суми, яка підлягає поверненню позичальнику після продажу заставленої речі.
Із залишку суми, вирученої від продажу заставленої речі, після сплати податку ломбард має задовольнити свої вимога, а решту суми повернути заставодавцю-платнику податку.