|
Відносини, що
виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження
професійної діяльності на фондовому ринку, дедалі частіше стають
предметом конфліктів і наступного судового розгляду.
Правову базу
операцій, пов’язаних з емісією і обігом акцій (вчинення
правочинів, пов’язаних з переходом прав власності та інших
прав за акціями, крім розміщення) становлять такі основні
закони:
З питань
оподаткування операцій з цінними паперами, зокрема з акціями,
актуальними в аспекті практики є відповідні Методичні рекомендації
ДПАУ, поширені листом №11927/7/23-1017 від 23.06.2006.
Відповідно
до ст.6 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок»
акція це — іменний цінний папір, який посвідчує майнові
права його власника (акціонера), що стосуються
акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини
прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на
отримання частини майна акціонерного товариства у разі його
ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також
немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та
законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення
акціонерних товариств. У сертифікаті акції зазначається вид
цінного паперу, найменування та місцезнаходження акціонерного
товариства, серія і номер сертифіката, номер і дата випуску,
міжнародний ідентифікаційний номер цінного паперу, тип і
номінальна вартість акції, ім’я власника, кількість акцій,
що випускаються. Акціонерне товариство розміщує акції двох типів —
прості та привілейовані.
Реєстрацію випуску акцій здійснює
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку в
установленому нею порядку. Обіг акцій дозволяється після
реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку
звіту про результати розміщення акцій та видачі свідоцтва про
реєстрацію випуску акцій.
Придбання акцій додаткової емісії
Предметом розгляду у
справі №6/560 стала, зокрема, процедура подання заяв на придбання
акцій додаткової емісії ВАТ. Позивач «…LTD»
(далі – “Позивач”) звернувся
до господарського суду м. Києва з позовом до Державної комісії з
цінних паперів та фондового ринку України (далі –
“ДКЦПФР”) та відкритого акціонерного товариства
“Х…” (далі – “ВАТ
“Х…”) про визнання за Позивачем права на
придбання простих іменних акцій ВАТ “Х…” у
кількості 10000000 штук номінальною вартістю 0,05 грн кожна,
загальною номінальною вартістю 500000 грн, набутого Позивачем за
результатами другого етапу відкритої підписки на акції, що
здійснювалася на виконання рішення загальних зборів акціонерів
відповідача від 21.03.2005 р. про збільшення статутного фонду та
додаткову емісію акцій у кількості 2000000000 штук, переведення на
Позивача із закритого акціонерного товариства “С…”
(далі – “ЗАТ “С…”)
прав та обов’язків Покупця за договором купівлі-продажу
акцій у частині 10000000 акцій додаткового випуску на другому
етапі підписки; визнання дійсним та укладеним між Позивачем та ВАТ
“Х…” договору купівлі-продажу простих іменних
акцій у кількості 10000000 штук; та просив зобов’язати ВАТ
“Х…” передати позивачу акції у кількості
10000000 штук шляхом видачі позивачу відповідного сертифіката
акцій на сумарну номінальну вартість придбаних акцій у 500000,00
грн.
В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилався на те,
що ВАТ “Х…” неправомірно відмовив у придбанні
акцій додаткового випуску та в укладенні договору купівлі-продажу
цінних паперів Позивачу як акціонеру ВАТ “Х…”,
який належним чином зареєстрував свій намір на придбання акцій та
здійснив оплату їх вартості. Крім того, Позивач посилався на те,
що ДКЦПФР незаконно прийняла рішення про реєстрацію звіту про
наслідки підписки на акції ВАТ “Х…” без
урахування права Позивача на придбання 10000000 акцій. У ході
судового розгляду господарським судом м. Києва в порядку ст. 27
Господарського процесуального кодексу України (далі –
“ГПК України”) до участі у справі залучено ЗАТ
“С…” як третю особу на стороні ВАТ “Х…”,
яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Постановою
господарського суду м. Києва від 03.10.2005 р. у справі №6/560 у
задоволенні позову відмовлено повністю.
Постанова мотивована
тим, що ЗАТ “С…” першим подало заяву на
придбання всіх акцій додаткового випуску ВАТ “Х…”
на другому етапі їх реалізації. Крім того, результати підписки на
прості іменні акції додаткового випуску у кількості 2000000000
штук 15.07.2005 р. затверджено загальними зборами ВАТ “Х…”.
Не
погоджуючись з вищезазначеною постановою, Позивач звернувся до
Київського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій
просив скасувати постанову господарського суду м. Києва від
03.10.2005 р. у справі №6/560, та прийняти нову постанову, якою
задовольнити позовні вимоги Позивача.
Постановою Київського
апеляційного господарського суду апеляційну скаргу задоволено,
водночас залишено без розгляду позовні вимоги в частині визнання
недійсним рішення про реєстрацію звіту про наслідки підписки на
акції ВАТ “Х…”, проведену Державною комісією з
цінних паперів та фондового ринку України за результатами
відкритої підписки на акції додаткового випуску.
ВАТ “Х…”
звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просив скасувати постанову Київського апеляційного
господарського суду та залишити в силі постанову господарського
суду м. Києва.
З чого виходили суди першої та апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 1
ст. 111-7 ГПК ВГСУ перевірив застосування судами норм
матеріального і процесуального права на підставі встановлених
судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи. Суд
зазначив, що відповідно до ст. 38 Закону України “Про
господарські товариства” збільшення статутного фонду
акціонерного товариства здійснюється в порядку, встановленому
ДКЦПФР. Порядок збільшення розміру статутного фонду акціонерного
товариства регламентується Положенням про порядок збільшення
(зменшення) розміру статутного фонду
акціонерного товариства (у новій редакції),
затвердженим наказом ДКЦПФР від 16.10.2000 р. №158 (далі
– “Порядок збільшення (зменшення) розміру
статутного фонду”).
ВАТ “Х…” здійснено
публікацію інформації про випуск акцій в офіційному виданні
фондової біржі – газеті “Бюлетень. Цінні папери
України”. Судами попередніх інстанцій під час розгляду
справи також встановлено, що на другому етапі підписки Позивач
звернувся із заявою і пропозицією укласти договір купівлі-продажу
акцій додаткового випуску в кількості 10000000 штук.
Проте, як
з’ясовано судами попередніх інстанцій, 26.05.2005 р. у
журналі реєстрації заяв на придбання акцій додаткової емісії ВАТ
“Х…” першою зареєстрована заява ЗАТ “С…”
на придбання всіх акцій додаткового випуску, на які акціонери ВАТ
“Х…” не підписалися на першому етапі підписки.
Заява Позивача на придбання 10000000 штук простих іменних акцій
значиться під номером три. Як результат, 26.05.2005 р. між ЗАТ
“С…” та ВАТ “Х…” укладено
договір купівлі-продажу на 38539,363 акції додаткового випуску, що
складає всі акції ВАТ “Х…”, на які акціонери не
підписалися на першому етапі підписки (далі –
“Договір купівлі-продажу”). Обсяг купівлі досяг
запланованого рівня підписки у 2000000000 штук акцій. Інші заяви
щодо купівлі акцій додаткового випуску відхилені.
Як вбачається
з матеріалів справи, господарський суд м. Києва, відмовляючи у
задоволенні позову, виходив з того, що ЗАТ “С…”
першим подало заяву на придбання всіх акцій додаткового випуску
ВАТ “Х…” на другому етапі їх
реалізації.
Задовольняючи апеляційну скаргу Позивача, Київський
апеляційний господарський суд виходив з того, що ВАТ “Х…”
порушило п. 10 Порядку збільшення (зменшення)
розміру статутного фонду в частині визначення відкритими
акціонерними товариствами переваг (різних умови)
одних інвесторів перед іншими на придбання акцій, що випускаються
додатково, під час проведення підписки на акції.
Висновок
Київського апеляційного господарського суду про порушення ВАТ “Х…”
Порядку збільшення (зменшення) розміру
статутного фонду ґрунтується, зокрема, на тому, що службові особи
бюро корпоративного управління ВАТ “Х…”
направили представника Позивача до канцелярії заводу, змусили його
отримувати перепустку, в той час як представники ЗАТ “С…”
є членами наглядової ради ВАТ “Х…” і можуть
проходити на його територію без перепусток.
Колегія судів
вважає даний висновок Київського апеляційного господарського суду
необґрунтованим з огляду на наступне.
Обов’язку особистого подання заяви не передбачено
Відповідно до п. 11
розділу ІІІ Порядку збільшення (зменшення)
розміру статутного фонду (“Реалізація
акціонерами свого переважного права”) на першому
етапі підписки на акції відкритого акціонерного товариства
реалізується переважне право акціонерів на придбання акцій, що
випускаються додатково, у кількості, пропорційній їх частці у
статутному фонді на дату початку проведення першого етапу
відкритої підписки на акції; на другому етапі реалізується право
інших інвесторів на придбання акцій, що випускаються додатково, та
існуючих акціонерів у кількості, що перевищує кількість акцій, на
яку акціонер реалізував своє переважне право. При цьому, на
другому етапі переважним правом на придбання акцій, що
випускаються додатково, користуються акціонери товариства. При
цьому, згідно з п. 16 зазначеного розділу заяви, що надійшли від
інвесторів, які не є акціонерами, до початку другого етапу
підписки не розглядаються.
Як уже зазначалось згідно з
інформацією про випуск акцій другий етап підписки на акції ВАТ
“Х…” додаткового випуску починався з дня,
наступного за днем закінчення першого етапу підписки, і тривав 2
дні: з 26.05.2005 р. по 27.05.2005 р. включно.
У порядку ч. 2
ст. 255 ЦК України, письмова заява вважається такою, що здана
своєчасно, за умови здачі такої письмової заяви до закінчення
останнього дня строку до установи зв’язку. З матеріалів
справи також вбачається, що господарським судом м. Києва
встановлено, а Київським апеляційним господарським судом не
спростовано ту обставину, що інформацією про випуск акцій не
передбачено обов’язку особистого подання заяви акціонером та
іншими особами, які беруть участь у придбанні акцій.
За таких
обставин колегія суддів погоджується з висновком господарського
суду м. Києва, що надання заяв на придбання акцій додаткової
емісії ВАТ “Х…” можливе шляхом надсилання за
допомогою кур’єрської служби, поштовим зв’язком
тощо.
Крім того, приймаючи до уваги ту обставину, що згідно з
інформацією про випуск акцій, місцем подання заяв є
місцезнаходження ВАТ “Х….” і вона не містить
посилань на відділ чи управління останнього, що здійснює їх
реєстрацію, подача заяв повинна здійснюватись на загальних
підставах. З огляду на все вищезазначене, судова колегія вважає,
що посилання Позивача на відмову бюро корпоративного управління
ВАТ “Х…” прийняти у нього заяву з мотивів
необхідності її подачі до канцелярії ВАТ “Х…”
не може вважатись належним та допустимим доказом порушення з боку
ВАТ “Х…” п. 10 Порядку збільшення (зменшення)
розміру статутного фонду в частині визначення відкритими
акціонерними товариствами переваг (різних умови)
одних інвесторів перед іншими на придбання акцій, що випускаються
додатково, під час проведення підписки на акції.
Переведення
прав та обов’язків покупця за договором купівлі-продажу як
спосіб захисту порушеного права чинним ЦК України передбачений
лише у разі порушення переважного права співвласника на купівлю
частки у праві спільної часткової власності (ст. 362
ЦК України). Відповідно до ст. 8 ЦК України, якщо цивільні
відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного
законодавства або договором, вони регулюються тими правовими
нормами ЦК України, інших актів цивільного законодавства, що
регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія
закону).
Беручи до уваги, що спірні відносини виникли не
на етапі реалізації переважного права акціонерів на придбання
акцій, що випускаються додатково, у кількості, пропорційній їх
частці у статутному фонді, а на етапі реалізації прав інших
інвесторів на придбання акцій, що випускаються додатково, та
існуючих акціонерів у кількості, що перевищує кількість акцій, на
яку акціонер реалізував своє переважне право, колегія суддів
вважає неможливим застосування до спірних відносин за аналогією
ст. 362 ЦК України.
ВГСУ дійшов висновку, що постанова
Київського апеляційного господарського суду у наведеній справі
прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права,
тоді як постанова господарського суду м. Києва відповідає
фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, а
підстав для її скасування не вбачається.
Коли виникає право власності на акції
Згідно з ч. 1, 4 ст. 5 Закону «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних
паперів в Україні», ч. 4 ст. 197 ЦКУ іменні цінні
папери, випущені в документарній формі (якщо умовами
емісії спеціально не зазначено, що вони не підлягають передачі),
передаються новому власнику шляхом повного індосаменту
(передавальним записом, який засвідчує перехід прав
за цінним папером до іншої особи). Підтвердженням права
власності на цінні папери, які випущені в документарній формі, є
сертифікат. Право власності на такі акції у покупця виникає лише у
випадку дотримання зазначених вимог закону, а договір
купівлі-продажу акцій, укладений з порушенням цих вимог, є
недійсним та не призводить до настання юридичних наслідків. Крім
того, договір купівлі-продажу акцій є реальним, а тому не можуть
бути його предметом акції, на які акціонер на час укладення цього
договору не отримав відповідний сертифікат. Ці положення чинного
законодавства покладені в основу рішення колегії суддів Судової
палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11.01.2006
р.
За матеріалами справи у лютому 2005 р. Б. звернувся до суду
з позовом до П. про розірвання договору купівлі-продажу цінних
паперів від 14.01.2004 р. Позивач послався на те, що згідно з цим
договором він продав П. прості іменні акції відкритого
акціонерного товариства «В…» (далі
— ВАТ) у кількості 780 тис. 813 штук номінальною
вартістю 0,25 грн на суму 195 тис. 203 грн за ціною 1 млн 561 тис.
626 грн. Додатковою угодою від 16.01.2004 р. суму договору
збільшено до 5 млн 300 тис. грн. Після укладення угоди йому
зробили більш вигідну пропозицію щодо продажу акцій, внаслідок
чого істотно змінились умови договору, і 11.03.2004 р. було
укладено новий договір купівлі-продажу зазначених акцій — із
З. Проте відповідач відмовився підтвердити факт розірвання з ним
договору та використовує акції в своїх інтересах. У зв’язку
з цим позивач просив розірвати договір купівлі-продажу від
14.01.2004 р.
П. звернувся до суду із зустрічним позовом до Б.
і З., третя особа — товариство з обмеженою відповідальністю
«П…» (далі — ТОВ), в
якому просив зобов’язати Б. прийняти від нього гроші в
рахунок оплати проданих йому простих іменних акцій ВАТ у кількості
780 тис. 813 штук номінальною вартістю 0,25 грн; передати йому ці
акції; визнати недійсним договір купівлі-продажу цінних паперів
від 11.03.2004 р.; зобов’язати реєстратора ТОВ внести зміни
до системи реєстру власників іменних цінних паперів ВАТ,
здійснивши переведення простих іменних акцій ВАТ, які випущені в
документарній формі, з особового рахунку З. на особовий рахунок Б.
На обґрунтування позовних вимог П. зазначив, що 14.01.2004 р. він
уклав із Б. у належній формі договір купівлі-продажу акцій, право
власності на які в останнього виникне у майбутньому, та провів
часткову оплату. Проте Б. на порушення умов договору та вимог
законодавства 11.03.2004 р. уклав новий договір купівлі-продажу
цих акцій із З. Ленінський районний суд м. Кіровограда рішенням
від 30.05.2005 р., яке залишив без зміни Апеляційний суд
Кіровоградської області ухвалою від 23.08.2005 р., у задоволенні
позову Б. відмовив; зустрічний позов П. задовольнив.
На
зазначені рішення надійшли касаційні скарги З. і третьої особи —
ТОВ. Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного
Суду України визнала, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
таких підстав. Оскільки передання акцій за договором від
14.01.2004 р., укладеним у простій письмовій формі, не відбулося у
встановленому згаданими законами порядку і у зв’язку з цим
вони не були перереєстровані, у П. не виникло право власності на
зазначені акції. А тому ця угода є недійсною і не призводить до
настання юридичних наслідків. Крім того, як установили суди першої
та апеляційної інстанцій, на час укладення цієї угоди продавець Б.
не мав права власності на ці акції, а оформив його лише у березні
2004 р. З огляду на вимоги законів щодо порядку набуття права
власності на акції, згідно з якими передаються лише акції, які є у
власності акціонера (що має бути підтверджено
сертифікатом), шляхом повного індосаменту, посилання судів
на застосування положень ст. 656 ЦКУ про те, що предметом договору
купівлі-продажу могли бути акції, яких у продавця Б. не було на
час укладення договору і які могли бути придбані ним у
майбутньому, зокрема у березні 2004 р., є хибними.
З
урахуванням наведеного колегія суддів Судової палати у цивільних
справах Верховного Суду України касаційні скарги ТОВ і З.
задовольнила: рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда
від 30.05.2005 р. та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської
області від 23.08.2005 р. у частині задоволення зустрічних
позовних вимог П. скасувала та ухвалила нове рішення — про
відмову в задоволенні його позову. У решті рішення, ухвалені
судами першої та апеляційної інстанцій, залишені без зміни.
Якщо акції не було оплачено
У наведеному контексті також значний інтерес
становить Ухвала Судової палати у цивільних справах Верховного
Суду України від 30.03.2005 р. (Рішення Верховного
Суду України. — 2005. — Вип. 11. — С. 21.).
За
матеріалами справи предметом судового розгляду стало, зокрема,
питання правомірності володіння акціями, придбаними позивачем за
відсутності у нього належним чином оформлених правовстановлюючих
документів. ВСУ послався на ст.1 Закону «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних
паперів в Україні», де встановлено, що реєстр власників
іменних цінних паперів — це складений реєстратором на певну
дату список власників іменних цінних паперів та номінальних
утримувачів. Далі суд звернувся до ч.3 ст.5 цього ж Закону, що
передбачає перехід права власності на цінні папери, випущені в
бездокументарній формі, до нового власника з моменту зарахування
цих цінних паперів на рахунок власника у зберігача. В Ухвалі ВСУ
зазначається, що сам реєстр та дії щодо його ведення у частині
реєстрації спірних акцій за позивачем не визнані незаконними у
встановленому порядку. Реєстратор до участі у справі не залучався.
За таких умов суд не взяв до уваги відсутність у позивача
правовстановлюючих документів.
У судовій практиці зустрічаються
схожі випадки, коли особа, придбавши акції за відповідним
договором, за них не розраховується, тобто фактично не виконує
свій головний обов’язок за договором купівлі-продажу. Попри
це акції зараховуються на її рахунок зберігачем. Надалі вказана
особа ніяким чином не проявляє себе як акціонер, не користується
корпоративними правами. Через певний час акціонерне товариство,
про чиї акції йдеться, починає процедуру свого банкрутства і
відповідно виникає питання про необхідність погасити борг за акції
як дебіторську заборгованість. «Квазі»-акціонер себе
акціонером не вважає і відмовляється розраховуватися за спірні
акції. Договір про купівлю-продаж цих акцій не пов’язує
виконання відповідних розрахунки з переходом права власності.
Якщо
виходити з вищенаведених позицій ВСУ, то визначальним для
вирішення цього спору є зарахування акцій на рахунок згаданої
особи згідно з ч.3 ст.5 Закону «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних
паперів в Україні». Чинне спеціальне законодавство ніяким чином не
пов’язує перехід права власності на акції з виконанням
обов’язку з їх оплати. Якщо звернутися до загальних положень
цивільного права, то варто звернути увагу на ст.334 ЦКУ,
відповідно до якої право власності у набувача майна за договором
виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено
договором або законом.
Переданням майна вважається вручення
його набувачеві або перевізникові, організації зв’язку тощо
для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без
зобов’язання доставки.
Судова практика з вищенаведених
питань не є однорідною. Подекуди суди виходять з того, що
відсутність оплати за договором купівлі-продажу акцій унеможливлює
зарахування цих акцій на рахунок покупця. На мою думку, це
суперечить як ст.334 ЦКУ, так і вищенаведеним спеціальним нормам.
Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту
передання майна, якщо інше не встановлено цим договором або
законом. Як ми вже встановили, ані закон, ані договір стосовно
акцій іншого не передбачають.
|