|
Як відомо,
корупція є однією з найгостріших проблем українського суспільства
– навіть на міжнародному рівні Україна має репутацію
надзвичайно корумпованої держави, що підтверджується незмінно
низьким рейтингом України у відповідних міжнародних дослідженнях.
Звісно, корупція є
глобальним явищем, що має місце у будь-якій державі світу, і
навряд чи його можна викорінити взагалі, проте важливим є ступінь
його поширеності, який слід намагатися знизити до мінімально
можливого рівня. В Україні ж, на жаль, більшість громадян обирають
саме корупційні шляхи вирішення повсякденних проблем – вже
нікого не дивує і майже всіх влаштовує і представник
автоінспекції, який згоден за досить-таки помірну ціну ”не
помітити” порушення правил дорожнього руху водієм, і
викладач, який оцінює знання студента пропорційно переданій йому
грошовій сумі, і будь-який чиновник, готовий за відповідну
”вдячність” допомогти у вирішенні певних
питань...
Зрозуміло, що багатьом (особливо
підприємцям, які становлять найбільш активну частину населення)
набагато зручніше залагодити свої справи, ”розлучившися”
з деякою сумою грошей, ніж оббивати пороги відповідних інстанцій.
Проте не слід забувати, що такий спосіб вирішення проблем є
корупційним правопорушенням, і якщо морально-етичні норми вже не
втримують значну частину суспільства від подібних дій, то варто
згадати, що завжди є загроза того, що за відповідні вчинки
доведеться нести відповідальність – адже наша держава, нехай
і не дуже результативно, але все ж таки намагається боротися з
проявами корупції.
Корупційні правопорушення мають багато
видів, але найнебезпечнішими з них є, звісно, корупційні злочини
(тобто ті корупційні діяння, за які передбачено
кримінальну відповідальність). Оскільки ”класичним”
і найбільш розповсюдженим видом корупційних злочинів є
хабарництво, то саме про нього й піде мова у даному матеріалі.
Поняття корупції та хабара
Головним
законодавчим актом, спрямованим на протидію корупції, є Закон ”Про боротьбу з корупцією” (далі – Закон),
що існує у нашій державі з 1995 року (щоправда, майже
кожен рік з метою удосконалення в нього вносяться відповідні
зміни). Цей Закон визначає правові та організаційні засади
запобігання корупції, виявлення та припинення її проявів,
поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб,
усунення наслідків корупційних діянь. У ньому ж міститься й
визначення корупції – відповідно до ст. 1 Закону корупцією є
діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави (у
тому числі й посадових осіб місцевого самоврядування),
спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для
одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.
Таким чином, одразу ж можна виділити найхарактернішу рису корупції
– зловживання державною владою з метою отримання особистої
вигоди.
Щодо хабара, то пряме визначення цього поняття у
законодавстві України відсутнє. Проте, проаналізувавши відповідні
міжнародні акти (зокрема Декларацію ООН про боротьбу
з корупцією і хабарництвом у міжнародних комерційних операціях від
16 грудня 1996 р.), норми Кримінального кодексу України,
положення постанови Пленуму Верховного Суду України ”Про судову практику у справах про хабарництво” від 26 квітня
2002 р. № 5 (далі – Постанова ВСУ),
можна дійти висновку, що хабар – це одержання службовою
особою незаконної винагороди майнового характеру, яка може
виражатися у майні (грошах, цінностях та інших
речах), у правах на майно (документи, які
надають право отримати майно), а також у будь-якій дії
майнового характеру (безоплатне надання послуг,
санаторних чи туристичних путівок, проведення будівельних або
ремонтних робіт тощо). А от послуги, пільги та переваги,
які не мають майнового характеру (похвальна
характеристика чи відзив у пресі, допомога у кар’єрному
рості) як хабар розглядатися не можуть – за таких
обставин існує можливість притягнення службової особи до
кримінальної відповідальності, але вже не за хабарництво, а,
наприклад, за зловживання владою або службовим становищем.
Види та склад злочинів, пов’язаних з хабарництвом
У Кримінальному кодексі України (далі – КК) передбачено
три види злочинів, що мають відношення до хабарництва, – це
одержання хабара (ст. 368), давання хабара
(ст. 369) та провокація хабара (ст.
370).
Так, згідно з ч.1 ст. 368 КК кримінально караним
діянням є одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара
за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в
інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй
влади чи службового становища.
Слід звернути увагу, що склад
злочину, передбаченого ст. 368 КК, є формальним – такий
злочин слід вважати закінченим з моменту фактичного отримання
хабара (чи навіть його частини) відповідною
службовою особою незалежно від того, чи мало це наслідки у вигляді
прийняття цією особою незаконних рішень, вчинення протиправних дій
чи бездіяльності. При цьому дії посадової особи щодо прийняття
хабара можуть полягати як у вчиненні певних активних дій, так і в
утриманні від них – необхідним є лише волевиявлення особи на
отримання предмета хабара (зокрема, досить
розповсюдженим на практиці явищем є ”пасивна”
поведінка хабарника, коли матеріальну вигоду отримує не
безпосередньо він, а його родичі).
Сам процес одержання
хабара може відбуватися як у простій, так і в завуальованій формі.
У першому випадку майнову винагороду отримує безпосередньо (чи
через посередника) службова особа або її родичі чи знайомі.
При завуальованій же формі одержання хабара оформлюється під зовні
цілком законну угоду – наприклад, укладається договір
купівлі-продажу, оренди, кредиту тощо, за якими хабарник отримує
матеріальні блага за зниженими цінами на майно чи оренду,
зниженими відсотками за користування кредитом. Також хабар може
бути отримано під виглядом погашення неіснуючого боргу особи, що
передала цінності, шляхом укладення фіктивних трудових угод і
виплати за ними хабарнику чи його родичам або іншим довіреним
особам грошей за нібито виконану ними роботу тощо.
До того ж,
для складу злочину не має жодного значення, був прийнятий хабар до
чи після виконання (невиконання) службовою
особою певного діяння. Одержанню хабара, в одних випадках, може
передувати домовленість між хабарником і хабародавцем про вчинення
або утримання від вчинення певних дій (так званий
хабар-підкуп), в інших – дії службової особи
попередньою домовленістю про матеріальну винагороду не
обумовлюються (хабар-винагорода). У будь-якому
разі за подібних обставин матиме місце одержання хабара. Необхідно
пам’ятати, що такий злочин, як одержання хабара завжди
вчиняється з прямим умислом – тобто службова особа
усвідомлює, що вона незаконно отримує матеріальну вигоду від іншої
особи за вчинення певних дій по службі і бажає отримати таку
вигоду. Дії ж службової особи, яка отримала матеріальні цінності
від іншої особи за відсутності такого усвідомлення, залежно від
конкретних обставин справи можуть кваліфікуватися як зловживання
владою або службовим становищем, перевищення влади або службових
повноважень, шахрайство тощо.
Одержання і дача хабара
знаходяться відносно один одного в положенні необхідної
співучасті, тобто вимагають наявності як однієї, так і іншої дії.
Відсутність факту дачі хабара означає і відсутність його
одержання. Давання хабара, так само як і його одержання,
вважається закінченим злочином з моменту прийняття службовою
особою хоча б частини хабара. У разі ж, коли запропонований хабар
не прийнято, хабародавець все одно нестиме відповідальність за
свій вчинок, але його дії кваліфікуватимуться як замах на дачу
хабара (тобто за ч. 2 або ч. 3 ст. 15 та ст. 369
КК).
Щодо провокації хабара, то нею відповідно до ч. 1
ст. 370 КК є свідоме створення службовою особою обставин і умов,
що зумовлюють пропонування або одержання хабара, щоб потім викрити
того, хто дав або взяв хабара, – тобто підбурювання до
такого злочину як одержання чи давання хабара з метою викриття у
майбутньому особи, що вчинила цей злочин. Зрозуміло, що такий
злочин як провокація хабара може бути вчинено лише з прямим
умислом, і він вважатиметься закінченим з моменту вчинення дій
щодо провокації хабара – незалежно від того, чи було потім
фактично передано або одержано хабар.
Кримінальна відповідальність та підстави від її звільнення
Оскільки у
кримінальному законодавстві не встановлено граничної межі, нижче
якої подарунок службовій особі не буде вважатися хабаром, слід
мати на увазі, що навіть отримання зовсім нецінної речі може бути
кваліфіковано як одержання хабара, а тому бажано утримуватися й
від таких дій – адже згідно зі ст. 368 КК одержання хабара
карається штрафом від 750 до 1500 неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян (тобто від 12750 до 25500 гривень)
або позбавленням волі на строк від 2 до 5 років з позбавленням
права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на
строк до 3 років. Якщо ж мав місце кваліфікований склад цього
злочину, яким згідно з ч. 2 і ч. 3 ст. 368 КК є одержання хабара у
великому (особливо великому) розмірі або
службовою особою, яка займає відповідальне (особливо
відповідальне) становище, або за попередньою змовою групою
осіб, або повторно, або у поєднанні з вимаганням хабара. При цьому
хабаром у великому розмірі вважається такий, що у двісті і більше
разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (тобто
понад 3400 гривень), а в особливо великому — такий,
що у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний
мінімум доходів громадян (понад 8500
гривень).
Одержання хабара вважається більш небезпечним
злочином, ніж дача хабара і, відповідно, за ці злочини передбачені
різні види кримінально-правової відповідальності. Так, згідно зі
ст. 369 КК давання хабара карається штрафом від 200 до 500
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (3400 –
8500 гривень) або обмеженням волі на строк від 2 до 5
років. А от давання хабара, вчинене повторно (при
цьому під повторністю мається на увазі вчинення цього злочину
принаймні два рази або вчинення його особою, яка раніше вчинила
злочин одержання хабара, якщо при цьому не пройшли строки давності
притягнення до кримінальної відповідальності) каратиметься
вже позбавленням волі на строк від 3 до 8 років з конфіскацією
майна або без такої.
Також варто звернути увагу на спеціальні
підстави звільнення від кримінальної відповідальності при вчиненні
такого злочину, як давання хабара – згідно з ч. 3 ст. 369 КК
особа, що дала хабар, не нестиме кримінальну відповідальність,
якщо стосовно неї мало місце вимагання хабара (тобто
його вимога службовою особою під загрозою вчинення чи невчинення
дій, які можуть завдати шкоди законним правам чи інтересам того,
хто дає хабар) або якщо після давання хабара ця особа
добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної
справи щодо неї органу, наділеному законом правом на порушення
кримінальної справи.
Щодо провокації хабара, то вчинення цього
злочину тягне за собою відповідальність у вигляді обмеження волі
на строк до 5 років або позбавлення волі на строк від 2 до 5
років, а провокація, вчинена службовою особою правоохоронних
органів, каратиметься позбавленням волі на строк від 3 до 7
років.
Безперечно, корупція негативно впливає на різні сторони
суспільного життя, поступово перетворюючись із аномалії у норму
поведінки. На жаль, значна частина наших громадян нерідко вдається
до нього, а суспільство в цілому, засуджуючи корупцію, здається
водночас вбачає у ній спосіб функціонування. Зрозуміло, що
можливості боротьби з корупцією у правоохоронних органів (особливо
зважаючи на наявність у КК норми щодо відповідальності за
провокацію хабара) досить обмежені. Може тому нашим
можновладцям бажано було б зосередити увагу у цій сфері не на
репресивних, а на превентивних заходах, намагаючись покласти
кінець корупційним діям у свідомості наших громадян. При цьому
політики та представники вищих ешелонів державної влади,
найвпливовіші бізнесмени мали б виконувати взірцеву функцію при
створенні клімату несприйняття корупційних дій, а не надавати
членам суспільства своєю поведінкою зручні та вагомі виправдання
їх дій, пов’язаних з одержанням чи даванням хабарів.
Анжеліка ДОМБРУГОВА
|