Сьогодні мобільний зв'язок із розряду розкоші перейшов до розряду крайньої необхідності, зокрема для роботи. Але, на жаль, така необхідність подекуди завдає досить великий клопіт під час проведення перевірки податковими органами.
Питання віднесення до валових витрат оплати, мобільного зв'язку може торкнутися будь-якого підприємства. Основн'И проблеми виникають, коли податківці вимагають довести, що витрати на мобільний зв'язок пов'язані з господарською діяльністю, адже саме за цих умов такі витрати можливо віднести до валових.
Зазвичай на підприємстві є договір з оператором мобільного зв'язку про надання послуг та готуються локальні нормативні акти стосовно використання мобільного зв'язку, в яких зазначається, що мобільний зв'язок забороняється використовувати для власних потреб. Здавалося б, що це мало задовольнити податківців, але, на жаль, такі документи не є для них досить переконливими, і на підтвердження відношення розмов до господарської діяльності вимагають роздруківку телефонних розмов, оскільки відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі — Закон) будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, не належать до складу валових витрат. За їх логікою, роздруківка телефонних розмов відноситься до цих первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. На цьому їх вимоги не завжди закінчуються, і це продовжується тим, що бухгалтер навпроти кожного телефону в роздруківці записує реквізити договору контрагента, з яким вони працюють і ведуть телефонні переговори.
Якби такі роздруківки були безкоштовними і чітко доводили зв'язок цих витрат з господарською діяльністю, особливих протистоянь не виникало б. Але задовольнити логіку податківців і при цьому не понести витрати, що можуть навіть перевищувати штрафні санкції, важко.
По-перше, роздруківки телефонних розмов не безкоштовні і обмежені в певному часовому періоді, що може і не збігатися з періодом, за який проводиться перевірка. І такі витрати підприємство не зможе віднести на валові.
По-друге, не завжди будь-який діловий контакт по мобільному телефону може завершитись результативно, контрагент може відмовитися співпрацювати і в подальшому буде важко довести зв'язок такої розмови з господарською діяльністю товариства, оскільки документального підтвердження ділових контактів не буде.
По-третє, для віднесення телефонних розмов до валових витрат бухгалтерія буде вимушена особисто перевіряти, чи відноситься телефонний номер у роздруківці до тих, розмови за яким буде можливо віднести до валових витрат. За відсутності даних про всі можливі телефонні номери контрагентів теоретично необхідно передзвонити на невідомий номер і дізнатися, кому він належить. А це також витрати. І взагалі, реально підтвердити те, що зміст розмови відноситься до господарської діяльності, можливо лише за допомогою самого запису телефонної розмови. Звідси і боротьба.
Позиція ДПА щодо цього питання як завжди зводиться до невигідного для підприємства розв'язання проблеми. У своєму листі від 02.11.2005 р. № 10510/6/15-0316 вона висловила свою позицію щодо питання підтвердження наявності зв'язку таких витрат з господарською діяльністю.
Зокрема, зазначено, що відповідно до пункту 5.1 ст. 5 Закону під терміном "валові витрати виробництва та обігу" (далі — вадові витрати) слід розуміти суму будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які отримуються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Господарською діяльністю згідно з п. 1.32 ст. 1 Закону є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у випадку якщо безпосередня участь такої особи в організації цієї діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Таким чином, включення до складу валових витрат вартості послуг мобільного зв'язку здійснюється на підставі пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону, який визначає, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачені (нараховані) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. Тобто у разі здійснення переговорів, не пов'язаних з господарською діяльністю, суми таких розмов не повинні включатися до валових витрат на підставі п. 5.3 ст. 5 Закону.
Для віднесення будь-яких витрат до складу валових необхідно враховувати норми пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону, згідно з яким витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, не належать до складу валових витрат.
Тобто вартість послуг мобільного зв'язку включається до складу валових витрат за наявності відповідних документів, що дозволяють підтвердити зв'язок цих витрат з господарською діяльністю суб'єкта підприємства. При цьому у Законі "Про оподаткування прибутку підприємств" немає вичерпного переліку документів, які б підтверджували віднесення вартості послуг мобільного зв'язку до господарської діяльності та надавали можливість віднесення таких витрат до складу валових витрат підприємства.
ДПА в Чернігівській області в своєму листі від 05.08.2004 р. № 1528/10/15-218 також зазначила, що послуги мобільного зв'язку можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише в разі, якщо вони використовуються ним виключно у цілях, що відповідають визначенню господарської діяльності, за наявності відповідних документів, які підтверджують ці витрати та використання мобільного зв'язку лише у виробничих цілях. Зокрема, це рахунок, розшифровка рахунка за необхідний період часу, угода про надання послуг мобільного зв'язку тощо.
Очевидно, що податківці мають намір сприймати як підтвердження зв'язку телефонних розмов з господарською діяльністю ті документи, які їм вигідні та зручні.
Але слід зважати, що жодним нормативним документом не передбачено обов'язкової наявності детальної інформації про здійснені телефонні розмови. Форма документів, що підтверджують зв'язок понесених витрат на телефонні розмови з господарською діяльністю, також законодавчо не встановлена.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено' законодавством, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, за відсутності зобов'язання підтверджувати зв'язок телефонних розмов з господарською діяльністю певним чином чи певними документами підприємство має право самостійно встановлювати порядок такого підтвердження, наприклад, шляхом локального регулювання. І зрозуміло, якщо облюбовані податківцями документи не відносяться до . тих, які повинні в обов'язковому порядку бути на підприємстві, податківці не мають жодного права їх вимагати і самостійно визначати, що саме вони встановлюють наявність зв'язку між телефонними розмовами та господарською діяльністю.
Свого часу ситуацію ще ускладнив і лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 28.11.2003 р. № 125-1, де зазначено, що до таких підтверджуючих документів, зокрема, можна віднести:
наказ керівника про придбання мобільного телефону для використання в господарській діяльності підприємства із зазначенням конкретного призначення (наприклад, установлення зв'язку зі співробітником, робота якого пов'язана з частими переміщеннями по регіону, в якому розміщене підприємство, а також за його межами);
правила користування мобільним зв'язком, затверджені керівником;
список працівників, які забезпечуються мобільними телефонами у зв'язку з виробничою необхідністю;
розрахункові документи, що надаються оператором мобільного зв'язку абоненту, в яких відображаються час переговорів і номер адресата, а також вартість розмов (послуга з так званої деталізації рахунка);
перелік номерів телефонів, розмови за якими ведуться працівниками підприємства та безпосередньо стосуються господарської діяльності, оформлений наказом керівника;
журнал обліку дзвінків, що заповнюється співробітниками, котрі здійснюють розмови, із зазначенням мети їх здійснення і тривалості. Такі журнали повинні вестися на кожен телефонний номер, тобто кожним працівником, у чиє користування надано телефон.
За таких вимог уся діяльність працівників зведеться не до заробляння грошей, а до заповнення журналів, щоб податкова була задоволена.
Приємним виявився факт, що судова практика показала, що розумне вирішення є. У постанові Вищого господарського суду України від 08.07.2004 р. у справі N° 5/1176-2/100 зазначено, що зі змісту вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону вбачається, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Щодо витрат на послуги мобільного зв'язку, господарські суди дійшли правильного висновку, що перевіркою не зафіксовано факту користування працівниками СП "Т" послугами мобільного зв'язку в цілях, не пов'язаних із виробничою діяльністю даного підприємства. Доказами є те, що використання цього виду послуг підтверджено наказом по підприємству про використання мобільного зв'язку, угодами про надання послуг стільникового мобільного зв'язку, укладеними з підприємством.
Колегія суддів не взяла до уваги довід податкової про те, що на момент перевірки відсутні розшифрування телефонних розмов із зазначенням номерів абонентів та часу розмов, які б підтверджували їх відношення до господарської діяльності підприємства відповідно до укладених договорів (контрактів) із замовниками та іншими покупцями, з огляду на таке. Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону валові витрати виробництва та обігу — це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Зазначений пункт Закону не визначає склад валових витрат та обмежень щодо віднесення до складу валових витрат платника податку, а лише визначає термін "валові витрати виробництва та обігу".
Витрати на оплату послуг мобільного зв'язку підприємство відносило до складу валових витрат, керуючись пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону, який дозволяє платникам податку включати до валових витрат суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3— 5.8 цієї статті.
Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
За своїм змістом ця норма Закону передбачає як підставу для невключення до складу валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених документально.
Судами при розгляді справи встановлено належність витрат на оплату послуг мобільного зв'язку до пов'язаних з веденням виробництва, оскільки вони підтверджені первинними бухгалтерськими документами. Стаття 11 Закону (Правила ведення податкового обліку) не встановлює вимог до форми чи виду документів, які були б належні для цілей податкового обліку, тобто були б обов'язковими для підтвердження віднесення певних витрат до складу валових витрат. Колегія суддів вважає, що розшифровки телефонних розмов не є тими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Колегія суддів погодилась з тим, що лише у тому разі, коли у пунктах 5.3—5.8 зазначеного Закону містяться певні обмеження чи є пряма заборона щодо включення певних витрат до складу валових витрат, таке включення можна вважати неправомірним. У пунктах 5.3—5.8 вказаного Закону не зазначено про неможливість віднесення до складу валових витрат вартості послуг мобільного зв'язку.
Також суд відзначив, що нормами Закону не передбачено необхідності доказування платником податку безпосереднього зв'язку здійснених ним витрат саме у зв'язку із підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. Тобто наперед вважається, що всі витрати платника податку є прямо пов'язані з такою підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. На це вказує п. 5.10 ст. 5 Закону, яким визначено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
З огляду на викладене, суд вирішив, що податкова дійшла помилкового висновку, який не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, що позивачу необхідно додатковими документами довести зв'язок здійснених ним витрат на оплату послуг мобільного зв'язку із підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.