З метою запобігання можливості зловживання відповідачами своїми суб'єктивними процесуальними правами, а також для встановлення певної відповідальності за ці зловживання у Цивільному процесуальному кодексі України (далі — ЦПК) запроваджено таку новелу, як інститут заочного рішення. Він не порушує конституційного принципу змагальності процесу, оскільки забезпечується повною поінформованістю сторін про позицію кожного, судове засідання провадиться відповідно до загальних правил, а у відповідача зберігається право на оскарження ухваленого заочного рішення.
Умови та порядок проведення заочного розгляду справи визначено у главі 8 розділу III ЦПК. Так, відповідно до ст. 224 ЦПК суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів (за умови, що позивач не заперечує проти такого вирішення справи), коли відповідач, якого належним чином повідомлено і від якого не надійшло пояснень про причини неявки або такі причини не є поважними, не з'являється у судове засідання. Якщо ж у справі декілька відповідачів, то заочний розгляд справи можливий лише у разі неявки всіх відповідачів. Крім того, необхідно враховувати, що заочне рішення може бути ухвалене тільки за умови, якщо крім особистої неявки відповідача на судовому засіданні відсутній і його представник (оскільки у законодавстві відсутня вказівка саме на особисту неявку відповідача). Таким чином, у разі явки у судове засідання представника відповідача суд втрачає можливість ухвалювати заочне рішення.
Як вже було зазначено, заочний розгляд справи можливий лише у тому випадку, якщо проти цього не заперечує позивач. Це пов'язано з тим, що заочний розгляд справи (у порівнянні з позовним провадженням) дещо зменшує процесуальні права позивача. Так, відповідно до ч. 3 ст. 224 ЦПК у разі зміни позивачем предмета або підстави позову, зміни розміру позовних вимог суд відкладає судовий розгляд для повідомлення про це відповідача.
Дещо спрощена форма заочного розгляду справи не впливає на зміст заочного рішення суду. Воно, як і звичайне рішення, має складатися з вступної, описової, мотивувальної та результативної частин та містити у собі висновки суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково, про розподіл судових витрат, а також про строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження. Крім цього, відповідно до вимог ст. 226 ЦПК у заочному рішенні має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка має бути подана протягом десяти днів з дня отримання ним копії заочного рішення (вона направляється відповідачеві рекомендованим листом з повідомлення про вручення не пізніше п'яти днів з дня проголошення рішення). До речі, за подання такої заяви не потрібно сплачувати судовий збір. Вимоги щодо змісту заяви про перегляд заочного рішення зазначені у ст. 229 ЦПК, згідно з якою у заяві має міститися найменування суду, який ухвалив заочне рішення; ім'я (найменування) відповідача або його представника, які подають заяву, їх місце проживання чи місцезнаходження, номер засобів зв'язку; обставини, що свідчать про поважність причин неявки відповідача в судове засідання і неповідомлення їх суду, та докази про це; посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача; клопотання про перегляд заочного рішення. До заяви про перегляд заочного рішення повинні бути додані її копії за кількістю осіб, які беруть участь у справі, а також копії всіх доданих до неї матеріалів.
Отримавши заяву про перегляд заочного рішення (тобто вже прийнявши її, тому що неналежно оформлена заява залишиться без руху), суд згідно зі ст. 230 ЦПК повинен невідкладно надіслати її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим особам, які беруть участь у справі, а також повідомити їм про час і місце розгляду заяви. Заява про перегляд заочного рішення має бути розглянута у судовому засіданні протягом п'ятнадцяти днів з дня її надходження. При цьому неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви, проте суд буде змушений відкласти її розгляд, якщо хтось із осіб, що беруть участь у справі та не з'явилися у судове засідання, не був своєчасно сповіщений про час і місце засідання. У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою або залишити заяву без задоволення (у цьому разі заочне рішення може бути оскаржене у звичайному порядку, а строк, протягом якого розглядалася заява, не включається до строку на апеляційне оскарження рішення), або скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду в загальному порядку.
Заочне рішення суду підлягає скасуванню, якщо відповідач доведе, що не з'явився у судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи. Крім того, відповідач (втім, як і позивач) може оскаржити заочне рішення на загальних засадах (таке рішення набирає законної сили в загальному порядку).
Отже, значення можливості ухвалення заочного рішення полягає у тому, що це дозволяє прискорити розгляд справи по суті заявленої вимоги у разі несумлінного виконання своїх процесуальних обов'язків з боку відповідача. Між тим, не слід сприймати ухвалення заочного рішення як покарання відповідача за неявку в судове засідання — адже він сам свідомо робить свій вибір, а його відсутність без поважних причин не повинна затягувати розгляд справи. До того ж, заочне рішення зовсім не свідчить про безспірне задоволення вимог позивача — адже якщо він не доведе правомірність і обґрунтованість своїх позовних вимог, йому в задоволенні позову буде відмовлено.