П.1 ст.36 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) передбачає можливість припинення трудового договору за погодженням сторін. Водночас працівник має право розірвати строковий трудовий договір лише за наявності причин, передбачених у ст. 39 КЗпП: в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, у випадку порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю. Спори про дострокове розірвання трудового договору вирішуються в загальному порядку, встановленому для розгляду трудових спорів. Якщо в кожної зі сторін немає права на дострокове розірвання строкового трудового договору, вони можуть домовитися про припинення його згідно з п.1 ст. 36 КЗпП України. На практиці пропозиція про розірвання трудового договору відповідно до цього пункту надходить від роботодавця, хоча може бути подана й працівником. При цьому звільнення за угодою сторін відбувається лише після прийняття такої пропозиції другою стороною трудового договору. Письмової угоди сторін для звільнення відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП України не потрібно.
Закон не перешкоджає тому, щоб за угодою сторін припинялися і трудові договори, укладені на невизначений строк.
Працівник має право в будь-який час розірвати трудовий договір за власним бажанням, попередивши про це власника за два тижні. Якщо працівник бажає звільнитися до закінчення зазначеного строку, власник може погодитися на це. Разом з тим, потрібно враховувати, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору згідно з п.1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді на це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника на підставі ст. 38 КЗпП (п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 p.).