У 1999 році зареєстровано шлюб. Через рік ми фактично припинили шлюбні стосунки і не проживали разом. У 2005 році шлюб було розірвано. У цьому самому році мій колишній чоловік переїхав до іншого міста. Більше я про нього нічого не чула. У 2004 році я та мої батьки придбали будинок. Зараз ми вирішили продати вказаний будинок, але нотаріус сказав, що необхідна згода мого колишнього чоловіка. У мене є свідки, що ми разом не проживали на момент придбання будинку, також є докази, що будинок був придбаний за кошти мої та моїх батьків. Як мені отримати згоду колишнього чоловіка, якщо я не знаю де він, і чи правомірно це?
Відповідно до ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України (далі — СК) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав із поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Відповідно до ст. 68 СК розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України (далі — ЦК). У ст, 369 ЦК встановлено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпоряджання спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Тобто при посвідченні угоди нотаріус, маючи дані про те, що будинок придбаний під час шлюбу (хоча і фактично припиненого), правомірно вимагає письмову згоду колишнього чоловіка на відчуження майна.
З іншого боку, у ч. 6 ст. 57 СК зазначено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини (чоловіка) майно, набуте нею (ним) за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбу. Також п. 3 ч. 1 вказаної статті передбачає, що особистою власністю чоловіка (дружини) є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Повноваження визнати майно особистою приватною власністю віднесені виключно до компетенції суду. Згідно з ч. 9 ст. 110 Цивільного процесуального кодексу України позови до відповідача, місце проживання якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за місцем його перебування або за останнім відомим місцем проживання відповідача чи постійного його заняття (роботи).
Тобто для захисту своїх майнових прав необхідно звернутися з позовом про визнання відповідної частини будинку особистою приватною власністю до суду за останнім відомим позивачу місцем проживання відповідача.