У суспільстві завжди існувало переконання, що кожен має отримувати по заслузі. Особливо гостро дане питання постає, коли відкривається спадщина, яку повинні отримати особи, що поводили себе негідно по відношенню до спадкодавця. Зрозуміло, видається справедливим, що цю спадщину мають отримати спадкоємці, які піклувалися про спадкодавця. Законодавство не залишилось осторонь від суспільних переконань і нині встановлено різні умови усунення від спадкоємства негідних спадкоємців, виходячи з пануючих у суспільстві уявлень про справедливість надання майна особам, що вчинили умисні протиправні або аморальні дії щодо спадкодавця.
У ст. 1224 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) передбачено умови, за яких спадкоємець усуватиметься від права на спадщину. Так, не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. Дане положення не застосовується до особи, що вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом.
Не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.
Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини.
Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду. Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.
За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.
Подати заяву про визнання спадкоємця негідним можна тільки після відкриття спадщини. Це цілком логічно, оскільки до смерті спадкодавця особа не є спадкоємцем, отже, негідним його визнати не можна. Слід також звернути увагу, що позивачами у даній категорії справ можуть бути лише особи, які можуть стати спадкоємцями у разі усунення негідного спадкоємця, тобто звертаються за захистом своїх інтересів.
Заява подається до суду після відкриття спадщини. При цьому необхідно мати на увазі, що короткочасне, епізодичне ухилення від, наприклад, утримання спадкодавця, а так само невиконання обов'язків, викликане тимчасовими фінансовими або іншими труднощами, не може слугувати підставою усунення спадкоємця від права на спадкування.
Слід звернути увагу, що законодавець застосовує термін "усунення від спадкоємства" до осіб, які вчинили негідні чи протиправні дії щодо спадкодавця, і передбачає їх усунення від спадкоємства згідно із законом на підставі рішення суду. У зв'язку з цим саме з дня набрання рішенням суду законної сили слід обчислювати термін прийняття спадщини для осіб, право спадкоємства в яких виникло внаслідок усунення негідного спадкоємця.
Майно, отримане негідним спадкоємцем у спадок, визнається безпідставно набутим. У спадкоємця, усуненого від права на спадщину, відпадає правова підстава на отримання такого майна внаслідок винесення рішення суду про усунення його від права на спадщину.
Згідно зі ст. 1224 ЦК не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя.
Визнати спадкоємця негідним може лише суд. Нотаріус не має права відмовити у видачі свідоцтва про право на спадщину навіть за наявності у нього яких-небудь беззаперечних даних, що підтверджують необхідність усунення спадкоємця. Відмова може бути законною тільки в тому випадку, якщо нотаріусу надано рішення суду, що вступило в законну силу, в якому спадкоємець визнаний негідним, тобто таким, що не має права успадковувати. Таким чином зацікавлені спадкоємці можуть визначити у нотаріуса коло спадкоємців, що мають право на отримання спадщини. До отримання такого рішення нотаріус не має права відмовити у видачі свідоцтва про право на спадщину, окрім випадку, якщо зацікавлений спадкоємець попіклується про наявність ухвали про забезпечення позову, в якій буде заборонено видавати свідоцтво про право на спадщину потенційно негідному спадкоємцю, оскільки у разі отримання ним спадщини і визнання його усуненим від права на спадщину, процес повернення такої спадщини належним спадкоємцям може бути ускладненим. Слід зважати на те, що здійснення протиправного діяння з необережності не робить спадкоємця негідним. Окрім того, згадана стаття не містить посилань на те, що посягання на життя спадкоємця має бути вчинене з метою отримання спадщини, тобто воно може бути вчинено і з інших мотивів, наприклад хуліганських.
Однак, для того, щоб правила про позбавлення негідних спадкоємців права спадкоємства не порушували принцип свободи заповіту, спадкодавцю надається можливість "відновити" негідного спадкоємця в правах, вказавши його як спадкоємця в заповіті. Такий спадкоємець закликається до спадкоємства за заповітом, якщо він складений вже після вчинення таких протиправних дій.
ЦК також передбачає випадки, коли спадкоємець з корисливих мотивів перешкоджав спадкодавцеві належним чином висловити свою останню волю в заповіті, якщо така остання воля була направлена на усунення від отримання або зменшення частки цього спадкоємця. Такі дії можуть проявлятися у тому, що спадкодавець перешкоджав немічному спадкодавцеві у пересуванні, у зв'язку з навколишнім світом, що унеможливлювало належним чином оформити спадкодавцем заповіт.
Слід звернути увагу, що законодавцем у данному випадку вжито слово "перешкоджали" а не "перешкодили", тобто не є обов'язковим, щоб таке перешкоджання обов'язково дало свої результати, важливим є те, що спадкоємець по відношенню до спадкодавця повівся негідно, перешкоджаючи йому виразити свою останню волю.
Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини.
Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом. У даному випадку для визнання того, що утримування не здійснювалося слід визначитись у тому, якого роду мало бути дане утримання.
Зокрема, відповідно до положень Сімейного кодексу України (далі — СК) повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Також вказується, що дочка, син крім сплати аліментів зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю. Варто звернути увагу на те, що вживається слово "аліменти", які мають сплачуватися за рішенням суду. Однак, для визнання осіб негідними спадкоємцями не є обов'язковим, щоб існувало рішення суду про сплату аліментів батькам.
Положення ст. 1224 ЦК не містять положень про те, яким чином має встановлюватись обов'язок утримання спадкодавця. Закон у даному випадку виходить із принципу справедливості, керуючись тим, що буде справедливим, якщо особи, які піклувалися про спадкодавця, отримують частку спадщини тих осіб, що такого піклування не проявляли. З цих же позицій сформовано положення ч. 5 ст. 1224 ЦК, відповідно до якого за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Окрім того, важливим є питання, чи потребував спадкодавець сторонньої допомоги, адже якщо вона не була необхідна, потреба в наданні утримання та догляду не виникала.
Як приклад можна навести ухвалу Верховного Суду України від 22 грудня 2005 р. У лютому 2005 p. P. звернулася до суду з позовом до Ю. про усунення від права на спадкування. На обґрунтування своїх вимог позивачка послалася на те, що 23 липня 2004 р. помер її двоюрідний брат К., внаслідок чого відкрилася спадщина на будинок. У серпні 2004 р. Ю. самовільно вселився в зазначений будинок, мотивуючи це тим, що він є племінником К. Посилаючись на те, що відповідач не доглядав К. і допомоги йому не надавав, Р. просила задовольнити позовні вимоги.
Ю. звернувся із зустрічним позовом до P., зазначаючи, що після смерті його рідного дядька К. у спірному будинку залишилася проживати С, із якою К. перебував у фактичних шлюбних стосунках приблизно 40 років. На її прохання він, Ю., разом із дружиною переселився до цього будинку, а коли С. померла, поховав її та продовжував там проживати. На підставі наведеного Ю. просив визнати його спадкоємцем другої черги за законом, оскільки його мати — рідна сестра К. — померла.
Ленінський районний суд м. Вінниці рішенням від 4 травня 2005 p., залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 31 серпня того ж року, задовольнив позов Р. і усунув Ю. від права на спадкування за законом, а в задоволенні зустрічного позову відмовив.
У касаційній скарзі Ю. просив ухвалені у справі судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.
Заслухавши доповідача, обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК рішення суду має бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, обґрунтованим — рішення, ухвалене на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, що були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з ч. 5 ст. 1224 ЦК за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво перебував у безпорадному стані.
Суд, задовольняючи позов Р. і відмовляючи в задоволенні позову Ю., виходив із того, що останній ухилявся від надання допомоги К., не цікавився його життям, здоров'ям, не брав участі в похованні, а догляд за покійним здійснювали Р. та її родичі. Проте з таким висновком суду погодитися не можна.
Частиною 5 ст. 1224 ЦК суду надано право усунути особу від права на спадкування за законом лише у разі наявності зазначених у цій нормі умов.
За показаннями допитаних судом свідків, на які він послався в рішенні, К. тривалий час перебував у фактичних шлюбних стосунках із С, котра сама його доглядала і поховала, при цьому ні від кого допомоги не вимагала. У матеріалах справи наявні довідки медичних закладів про те, що в 1982 p. K. було зроблено операцію, він був виписаний у задовільному стані й протягом тривалого часу медичною допомогою не користувався. Лише у 1998 p. K. відвідав у міській поліклініці гематолога, у 2001 р. — невролога та кардіолога, наступного року — пульмонолога, у 2003 р. — терапевта. З квітня 2004 р. до дня смерті, яка настала 23 липня того ж року від хронічної недостатності кровообігу, він за медичною допомогою не звертався. Незважаючи на зміст зазначених довідок і показань свідків, суд на порушення вимог ст. 213 ЦПК належним чином не перевірив, чи перебував К. у безпорадному стані та чи потребував сторонньої допомоги (зокрема, з боку відповідача, позивача й інших осіб) за умови отримання її від С. Проте з'ясування цих обставин мало істотне значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи викладене, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Ю. задовольнила — рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 4 травня 2005 р. та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 31 серпня того ж року скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції. (Рішення Верховного Суду України". — 2006 р. — №1)
Ухилення від виконання обов'язків щодо утримання і догляду спадкодавця може бути підтверджено вироком суду або матеріалами цивільної справи про стягнення аліментів, або іншими наданими доказами, що підтверджують ухилення від виконання цих обов'язків.
Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.
Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, набутому ними за час цього шлюбу.
Відповідно до ст. 39 СК недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі; шлюб, зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою; шлюб, зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною. Також недійсним є шлюб, укладений з порушенням принципу, добровільності або якщо один з членів подружжя не досягнув на момент укладення шлюбу шлюбного віку.
Статтею 42 СК передбачено, що право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв'язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена. Таким чином, навіть якщо спадкоємці не входять до.кола родичів, яким надано право звернення до суду для визнання шлюбу недійсним, вони мають право звернутися як особи, права яких порушені у зв'язку з реєстрацією цього шлюбу, оскільки через укладення такого шлюбу вони не отримають належну їм частку спадщини.