Чув, що повна матеріальна відповідальність може бути покладена на працівника лише у деяких конкретних випадках, передбачених трудовим законодавством. А чи завжди у разі заподіяння (неумисного) майну підприємства шкоди працівники несуть за це звичайну матеріальну відповідальність (я маю на увазі у межах середнього заробітку)? Які умови її застосування?
Загальні правила щодо умов та порядку застосування матеріальної відповідальності працівника містяться у статтях 130 — 138 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП). Необхідною підставою притягнення працівника до матеріальної відповідальності є наявність прямої дійсної шкоди, визначення якої надано у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" від 29.12.1992 р. № 14. Так, під прямою дійсною шкодою слід, зокрема, розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для роботодавця провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві (тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків) грошові виплати. Таким чином, до прямої дійсної шкоди належать і нестача чи псування матеріальних цінностей, і витрати на ремонт пошкодженого майна, і суми стягнутих штрафів, оплати вимушеного прогулу іншого працівника тощо. А от за прибутки, які роботодавець міг би отримати, але не отримав внаслідок неправильних дій (бездіяльності) працівника, останнього не можна притягнути до матеріальної відповідальності — про це прямо зазначено у ч. 4 ст. 130 КЗпП. Крім того, не будь-яка пряма дійсна шкода є підставою для покладення на працівника матеріальної відповідальності — так, працівників не може бути притягнуто до відповідальності за шкоду, яка належить до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну у стані крайньої необхідності з метою відвернути виникнення ще більшої шкоди.
Але самого лише факту наявності прямої дійсної шкоди, що є наслідком дій (бездіяльності) працівника, для притягнення його до матеріальної відповідальності замало — ще необхідно визначити, чи присутні у вчинках працівника умови, за яких відповідно до трудового законодавства застосування матеріальної відповідальності буде правомірним. Перелік таких умов міститься у ст. 130 КЗпП і відсутність хоча б однієї з них виключає можливість покладення на працівника матеріальної відповідальності. Такими умовами є: порушення працівником трудових обов'язків, причинний зв'язок між порушенням і завданою шкодою та вина працівника.
Отже, насамперед для притягнення працівника до матеріальної відповідальності необхідно встановити факт порушення ним трудових обов'язків, визначених законодавством, колективним чи трудовим договором, посадовими інструкціями, правилами внутрішнього трудового розпорядку, наказами та розпорядженнями роботодавця тощо (невиконання незаконно покладених на працівника трудових обов'язків не може бути підставою для його притягнення до матеріальної відповідальності).
Другою необхідною умовою застосування матеріальної відповідальності є причинний зв'язок між порушенням працівником трудових обов'язків та завданою шкодою — тобто працівник відповідає лише за ту шкоду, яка сталася саме внаслідок його дій чи бездіяльності. Наприклад, неможливо покласти на працівника матеріальну відповідальність за зламане обладнання, якщо буде встановлено, що це сталося через виробничий брак, допущений ще при виготовленні цього обладнання.
І останньою обов'язковою умовою для застосування матеріальної відповідальності є наявність у заподіянні шкоди вини працівника. При цьому працівник- визнається винним і у разі вчинення умисного порушення трудових обов'язків (тобто, коли він передбачав шкідливі наслідки своєї поведінки та бажав чи свідомо допускав можливість настання цих наслідків), і у випадку вчинення протиправного діяння з необережності (через недостатню обачність при виконанні трудових обов'язків, коли працівник не передбачав негативних наслідків своєї поведінки, хоч і повинен був би їх передбачити, чи легковажно розраховував попередити їх настання). Отже, для покладення на працівника матеріальної відповідальності достатньо лише встановлення факту наявності вини незалежно від її форми. А от для визначення розміру, в якому мають бути відшкодовані заподіяні працівником збитки, встановлення умислу чи необережності Подекуди має досить суттєве значення — наприклад, відповідно до п. 1 ст. 133 КЗпП за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівнику у користування, останній несе обмежену матеріальну відповідальність (не більше свого середнього заробітку). За умисне ж знищення чи зіпсуття того ж самого майна у п. 5 ст. 134 КЗпП встановлено повну матеріальну відповідальність працівників (відшкодування заподіяної прямої дійсної шкоди без будь-яких обмежень).
Обов'язок доведення і факту заподіяння працівником прямої дійсної шкоди, і наявності усіх інших вищезазначених умов, за загальним правилом, покладається на роботодавця.
Підготувала Анжеліка ДОМБРУГОВА
Юридичний вісник України №6 ( 10 - 16 лютого 2007 року)