Від моменту народження дитини батьки докладають усіх сил, аби виростити її та вивчити. Але настає час, коли вже батьки потребують допомоги від своїх дітей. На жаль, діти не завжди є вдячними, тому підтримати батьків у такому випадку може лише закон.
Обов'язок надавати утримання непрацездатним батькам, що мають таку потребу, в судовому порядку покладається лише на повнолітніх дітей. Даний обов'язок передбачений ст. 202 Сімейного кодексу України (далі — СК), відповідно до якої повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Визначення непрацездатності дається в Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 p. № 1058-IV. Такими особами, зокрема, є особи, які досягай встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами. Проте сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов'язку надання їм утримання. Стан непрацездатності повинен супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу, оскільки без неї батьки не зможуть прожити. Однак, закон не визначає, в яких випадках батьків слід визнавати такими, що потребують матеріальної допомоги. У ст. 203 СК указано, що дочка, син крім сплати аліментів зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю. Тобто необхідність надання утримання внаслідок тяжкої хвороби, інвалідності або немічності батьків віднесена до додаткових витрат, які надаються і при сплаті аліментів. Водночас слід звернути увагу, що навіть якщо діти не сплачували аліменти, такі додаткові витрати за настання вищезазначених обставин все одно мають здійснюватися.
Але якщо виокремлено випадки надання утримання, то які випадки слід відносити до таких, за яких має надаватись матеріальна допомога, адже непрацездатні люди потребують матеріальної допомоги саме з цих причин? Окрім того, непрацездатні особи забезпечуються державною пенсією, яка за розрахунками законодавця має задовольняти їхні потреби. Мабуть тому, що всі життєві ситуації, які можуть виникнути у літніх людей, передбачити неможливо, закон визначає тільки найтяжчі випадки, за яких має надаватися додаткове утримання, і не містить переліку конкретних випадків, за яких повинні сплачуватись аліменти. Тому до кожного випадку необхідно підходити індивідуально.
Якщо припустити, що пенсія все ж таки має забезпечувати найнеобхідніші потреби середньостатистичної людини, то, очевидно, потреба в утриманні може виникнути у випадку наявності у непрацездатної особи особливих потреб. Наприклад, якщо у людини є багато хвороб, які хоч і не є тяжкими, але потребують постійного лікування, на яке необхідно витрачати кошти, або внаслідок хвороби вона потребує спеціального харчування, яке за пенсію придбати просто неможливо. Можлива і ситуація, коли батьки залишаються без житла, і надання допомоги має забезпечити цю потребу.
Обов'язок із надання утримання може бути покладено лише на повнолітніх дітей. Діти, що набули повну цивільну дієздатність до досягнення повноліття в результаті вступу до шлюбу, не зобов'язані сплачувати аліменти своїм батькам, оскільки вони хоч і є повністю дієздатними, але не є повнолітніми, адже тільки повноліття особи робить її зобов'язаною утримувати своїх непрацездатних батьків.
Діти повинні утримувати непрацездатних батьків незалежно від того, мають вони достатні кошти чи ні. Тому аліментні зобов'язання виникають, навіть якщо діти самі знаходяться у матеріальній скруті. Але ця обставина враховується при визначенні розміру аліментів.
Вимагати аліменти тільки від одного з дітей або від декількох з них і не звертатися по допомогу до інших є правом самих батьків. Вони можуть не бажати отримувати аліменти від кого-небудь з дітей з особистих мотивів або через те, що ці діти самі знаходяться в скрутному становищі. Однак, це не означає, що при пред'явленні позову лише до декількох дітей весь тягар утримання батьків повинні нести лише вони. Тому суд при визначенні розміру аліментів бере до уваги суми, які батьки могли б отримати при стягненні аліментів з усіх повнолітніх дітей. Обов'язок з утримання батьків покладається на всіх їх дітей, але це не означає, що позов про стягнення аліментів батьки зобов'язані пред'являти до всіх дітей одночасно. Але суд, виходячи з конкретних обставин, має право врахувати всіх повнолітніх дітей батьків незалежно від того, пред'явлена вимога до всіх дітей, до одного або до декількох з них.
Слід звернути увагу, що самі діти не мають права звертатися до інших дітей з вимогою сплачувати аліменти на батьків, оскільки законодавство не містить норм, які б надавали їм таке право. Це право надано виключно батькам, які можуть вимагати надання утримання від однієї дитини або від усіх дітей, і воно не залежить від поглядів інших дітей стосовно цього питання. Також інші діти, як і батьки, не мають права звертатися за стягненням раніше витрачених ними коштів на утримання батьків та додаткових витрат, якщо хтось з дітей такого утримання не надавав, оскільки законодавством не передбачено можливості стягнення цих коштів за минулий період.
Відповідно до ст. 205 СК суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред'явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.
Таким, чином, для визначення розміру аліментів суд має детально з'ясувати, який матеріальний стан мають як батьки, так і всі діти, щоб чітко визначити, яка сума задовольнить реальну потребу батьків, чи мають вони можливість отримати необхідні кошти з інших джерел (у тому числі і від інших родичів). Батьки можуть також звернутися за аліментами до свого подружжя і колишнього подружжя. Наявність вказаних осіб характеризує сімейний стан батьків і може вплинути на розмір присуджених аліментів. Окрім того, має враховуватись і сімейний стан дітей, щоб розмір аліментів на батьків дозволяв належним чином забезпечувати потреби сім'ї відповідача.
Судом також може бути, враховано, що діти здійснюють особистий догляд за батьками, допомагають їм по господарству. Адже за відсутності такого догляду і наявності потреби у ньому, він мав здійснюватись іншими особами, послуги яких платні, і ці послуги мали б оплачувати діти. Водночас варто звернути увагу, що батьки не мають права вимагати від дітей здійснення особистого догляду за ними. Аліментні зобов'язання є виключно матеріальними відносинами.
Як приклад можна навести справу, яка хоч і розглядалася за чинним тоді Кодексом законів про шлюб та сім'ю, але містить принципові положення, що також відображені у чинному СК. У квітні 2002 р. Б. М. звернулася" до - суду з позовом до Б. А. про зобов'язання здійснювати піклування, зазначивши при цьому, що її син Б. А. — відповідач у справі — протягом останніх 13 років не відвідує її і не підтримує з нею жодних стосунків, хоча вона вже шість років тяжко хворіє, з квартири не виходить, потребує сторонньої допомоги.
Луганський районний суд Житомирської області рішенням від 22.05.2002 p., залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 23.07.2002 p., позов задовольнив: зобов'язано Б. А. здійснювати піклування над своєю матір'ю, яке полягатиме в догляді та обслуговуванні її протягом двох годин кожної суботи тижня до дня її смерті. У касаційній скарзі Б. А. просив зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на те, що вони постановлені з порушенням норм матеріального права.
Ознайомившись із матеріалами справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позовні вимога й зобов'язуючи відповідача доглядати та обслуговувати позивачку протягом двох годин кожної суботи тижня до дня її смерті, районний суд виходив з того, що ст. 81 КпШС зобов'язує дітей не тільки надавати батькам матеріальну допомогу, а й здійснювати за ними догляд.
Проте з таким тлумаченням положень Кодексу погодитись не можна. Частиною 1 ст. 81 КпШС дійсно передбачено обов'язок дітей піклуватися про своїх батьків та надавати їм допомогу. Але оскільки вона має лише зобов'язуючий характер, то вона не може застосовуватися без урахування інших положень згаданої статті, якими регламентовано наслідки невиконання цих обов'язків. Стаття 81 КпШС міститься в главі, якою регламентовано аліментні обов'язки батьків та дітей і передбачень стягнення коштів на покриття витрат, пов'язаних із наданням піклування й допомоги, якщо повнолітні діти не піклуються про своїх непрацездатних батьків.
У судовому засіданні позивачка заявляла, що не потребує матеріальної допомоги, але бажає, щоб син відвідував її. Водночас вона просила врахувати, що є інвалідом II групи, потребує допомоги й хоче, щоб син за її гроші купував продукти харчування, допомагав у домашніх справах. Суд не уточнив вимог позивачки й не звернув уваги на те, що на відміну від зобов'язання повнолітніх дітей надавати допомогу непрацездатним батькам, які її потребують, піклування про батьків у вигляді відвідувань не забезпечено юридичними санкціями, тобто його виконання не можна здійснити примусово.
Оскільки допущені судом порушення процесуального та матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Б. А. задовольнила, постановлені у справі судові рішення скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції. ("Рішення Верховного Суду України", № 1, січень-червень, 2004р.).
При визначенні розміру аліментів суд може винести рішення про стягнення їх у певній процентній частині від доходу дитини або встановити тверду суму, що має сплачуватися щомісячно.
При визначенні розміру додаткових витрат на утримання батьків суд повинен враховувати не лише витрати, які потрібні батькам негайно, але і витрати, ;які повинні бути здійснені в майбутньому. Для визначення їх розміру суду має бути надано розрахунок необхідних витрат і він повинен вирішити, в якій мірі вони мають оплачуватися відповідачем і протягом якого періоду.
Відповідно до ст. 202 СК, якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає. У цьому випадку суд має встановити, чи було раніше рішення суду про позбавлення батьків батьківських прав. За таких обставин суд ніяким чином не може зобов'язати дітей здійснювати виплату аліментів.
Відповідно до ст. 204 СК дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків. У даному випадку не обов'язково, щоб раніше було винесено рішення суду про позбавлення батьків батьківських прав, достатнім є факт ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов'язків. У разі встановлення такого факту суд може звільнити дітей від сплати аліментів. Але навіть при встановленні таких обставин, звільнення дітей від сплати аліментів є правом, а не обов'язком суду. Передбачено, що у виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більш як три роки. Перелік таких випадків не наведено, тому визначення того, чи є такий випадок винятковим, залежить від розсуду суду.
Ірина ДИБА, юрисконсульт
Юридичний вісник України №6 ( 10 - 16 лютого 2007 року)