Законом України «Про адвокатуру» № 2887 від 19.12.1992 р. (далі — Закон) визначено, що адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи в галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.
Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.
Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до Закону та статутів адвокатських об'єднань.
Адвокатські об'єднання діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Реєстрація таких об'єднань провадиться в Міністерстві юстиції України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Адвокатські об'єднання письмово повідомляють місцеві органи влади про свою реєстрацію, а адвокати — про одержання свідоцтва про право займатися адвокатською діяльністю.
Адвокати дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства; складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть; здійснюють представництво в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами; надають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб, виконують свої обов'язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства.
Адвокат може здійснювати й інші види юридичної допомоги, передбачені законодавством.
При здійсненні професійної діяльності адвокат має право:
представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їхнім дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань;
збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема:
запитувати та отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян — за їхньою згодою;
ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом;
отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань, опитувати громадян;
застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства;
доповідати клопотання і скарги на прийомі в посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопртання і скарги;
бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення щодо-суті клопотань і скарг;
виконувати інші дії, передбачені законодавством.
При здійсненні своїх професійних обов'язків адвокат зобов'язаний неухильно додержуватися вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.
Адвокат не має права прийняти доручення про надання юридичної допомоги у випадках, коли він у даній справі надає або раніше надавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як слідчий, особа, що провадила дізнання, прокурор, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий, у випадках, коли він є родичем особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, будь-кого зі складу суду, потерпілого, цивільного позивача, а також в інших випадках, передбачених ст. 61 Кримінально-процесуального кодексу України.
Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю. Предметом адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов'язків.
Дані попереднього слідства, які стали відомі адвокату у зв'язку з виконанням ним своїх професійних обов'язків, можуть бути розголошені тільки з дозволу слідчого або прокурора. Адвокати, винні у розголошенні відомостей попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Адвокату, помічнику адвоката, посадовим особам адвокатських об'єднань забороняється розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, і використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб.
Оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.
У випадку участі адвоката в кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги через його малозабезпеченість оплата праці адвоката здійснюється за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок призначення адвоката для подання юридичної допомоги громадянам визначається кримінально-процесуальним законодавством.
Якщо договір розривається достроково, оплата праці адвоката провадиться за фактично виконану роботу. За неналежного виконання доручення на вимогу громадянина або юридичної особи, які уклали договір з адвокатом чи з адвокатським об'єднанням, внесена плата повертається їм повністю або частково, а при виникненні спору — за рішенням суду.
За порушення вимог Закону, інших актів законодавства України, що регулюють діяльність адвокатури, Присяги адвоката України рішенням дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії до адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення:
попередження;
зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на строк до одного року;
анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Рішення про накладення дисциплінарного стягнення може бути оскаржено до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури або в судовому порядку.
Питання про дисциплінарну відповідальність адвоката — члена адвокатського об'єднання регулюється також статутом відповідного об'єднання.
Адвокатська діяльність може бути припинена рішенням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, а видане свідоцтво анульоване у випадках:
засудження адвоката за вчинення злочину — після набрання вироком законної сили;
обмеження судом дієздатності або визнання адвоката недієздатним;
грубого порушення вимог Закону та інших актів законодавства України, які регулюють діяльність адвокатури, Присяги адвоката України.
Судовий наказ — це особлива форма судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги (ч.1 ст. 95 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК). Він є різновидом виконавчого документа, що видається судом при спрощеному розгляді справи — без судового засідання і виклику сторін для заслуховування їхніх пояснень — у триденний строк. Особливістю наказного провадження є те, що сторонами у ньому виступають не позивач і відповідач, а стягувач (кредитор) та боржник (ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи).
Спрощений порядок наказного провадження обумовлюється ще й обмеженим колом вимог, щодо яких таке провадження є допустимим. Відповідно до змісту ст. 96 ЦПК судовий наказ може бути видано у наступних випадках:
заявлена вимога ґрунтується на правочині, вчиненому у письмовій формі;
це вимога про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;
заявлена вимога про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника.
Це найпоширеніший перелік обставин, за яких може видаватися судовий наказ, проте він не є вичерпним — адже у ч.2 ст. 96 ЦПК зазначено, що судовий наказ може бути видано і в інших випадках, встановлених законом (зокрема, у тих категоріях справ, де, по суті, немає цивільного спору, але є цивільна справа).
Вимоги щодо форми та змісту заяви про видачу судового наказу містяться у ст.98 ЦПК. Заява має бути подана у письмовій формі з обов'язковим зазначенням: найменування суду, в який подається заява; імені (найменування) заявника (стягувача, кредитора) та боржника, а також імені (найменування) представника заявника, якщо заява подається представником, їхнього місця проживання або місцезнаходження; вимог заявника і обставин, на яких вони ґрунтуються;
вартості майна у разі його витребування; переліку документів, що додаються до заяви. Як і позовна, заява про видачу судового наказу підписується заявником, або його представником і подається з її копіями та копіями доданих до неї документів відповідно до кількості-боржників.
У разі подання неналежно оформленої заяви суддя залишає її без руху, про що постановляє ухвалу із зазначенням підстав такого рішення, і надає заявнику строк для усунення недоліків. Якщо заявник у встановлений строк виконає вимоги відповідно до ухвали суду, заява вважається поданою в день її першого подання до суду. У протилежному випадку заява вважається неподаною і повертається заявникові. Повернення заяви не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою після усунення її недоліків. А от відмова у прийнятті заяви про видачу судового наказу унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою (у такому разі заявник вправі звернутися до суду з тими самими вимогами у позовному порядку). Підстав для відмови суду у прийнятті заяви про видачу судового наказу відповідно до ст.100 ЦПК дві: якщо заявлено вимогу, не передбачену ст. 96 ЦПК, або якщо із заяви і поданих документів вбачається спір про право.
Важливо, що при розгляді справи в порядку наказного провадження заявник зможе заощадити не лише час, а й гроші — адже за такий розгляд сплачується лише половина суми судового збору для розгляду справи в порядку позовного провадження (ч.1 ст. 99 ЦПК). Щоправда, у разі відмови у видачі судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається, але у разі пред'явлення ним позову до боржника у порядку позовного провадження ця сума зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.
Боржник вправі подати заяву про скасування судового наказу протягом 10 днів від дня отримання боржником копії судового наказу, яка надсилається йому рекомендованим листом із повідомленням про вручення невідкладно після видачі судового наказу. За змістом ст. 106 ЦПК заява боржника про скасування судового наказу, подана вчасно, є безумовною підставою для його скасування, незалежно від причин і підстав, з яких боржник просить скасувати судовий наказ. За таких обставин (тобто при скасуванні судового наказу) справа може розглядатися вже за звичайною процедурою позовного провадження. А в разі пропущення боржником строку подання заяви про скасування судового наказу його запізно подана заява залишиться без розгляду (якщо тільки суд не знайде підстав для поновлення строку подання цієї заяви). Через 3 дні після закінчення строку на подання заяви про скасування судового наказу та за наявності даних про отримання боржником його копії судовий наказ набере законної сили й стягувач отримає його для пред'явлення до виконання.
Заява боржника про скасування судового наказу, що подана в установлений строк, розглядається судом протягом 5 днів від дня її надходження.
Отже, у разі наявності безспірних вимог необов'язково для їх задоволення звертатися до суду з позовом та чекати невизначений час, доки його задовольнять. Можна просто подати до суду відповідну заяву, і вже за лічені дні суд видасть наказ, котрий, по суті, є виконавчим документом.
Умови проведення заочного розгляду справи судом визначені ст. 224 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК): суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів (за умови, що позивач не заперечує проти такого вирішення справи), коли відповідач, якого належним чином повідомлено і від якого не надійшло пояснень про причини неявки або такі причини не є поважними, не з'являється у судове засідання. Якщо ж у справі декілька відповідачів, то заочний розгляд справи можливий лише у разі неявки всіх відповідачів. Також необхідно враховувати, що заочне рішення може бути ухвалене, тільки якщо крім особистої неявки відповідача на судовому засіданні відсутній і його представник (оскільки у законодавстві відсутня вказівка саме на особисту неявку відповідача). У разі явки у судове засідання представника відповідача суд втрачає можливість ухвалювати заочне рішення.
Заочний розгляд справи можливий лише у тому випадку, якщо проти цього не заперечує позивач, оскільки такий розгляд справи (у порівнянні з позовним провадженням) дещо зменшує процесуальні права позивача. Так, відповідно до ч.З ст.224 ЦПК у разі зміни позивачем предмета або підстави позову, зміни розміру позовних вимог суд відкладає судовий розгляд для повідомлення про це відповідача.
Дещо спрощена форма заочного розгляду .справи не впливає на зміст заочного рішення суду. Воно, як і звичайне рішення, має складатися з вступної, описової, мотивувальної та результативної частин та містити висновки суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково, про розподіл судових витрат, а також про строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження. Крім цього, відповідно до вимог ст.226 ЦПК у заочному рішенні має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка має бути по-, дана протягом 10 днів від дня отримання ним копії заочного рішення (вона направляється відповідачеві рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше 5 днів від дня проголошення рішення). За подання такої заяви не потрібно сплачувати судовий збір. Вимоги щодо змісту заяви про перегляд заочного рішення зазначені у ст. 229 ЦПК, згідно з якою у заяві мають міститися: найменування суду, який ухвалив заочне рішення; ім'я (найменування) відповідача або його представника, які подають заяву, їх місце проживання чи місцезнаходження, номери засобів зв'язку; обставини, що свідчать про поважність причин неявки відповідача в судове засідання і неповідомлення їх суду, та докази про це; посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача; клопотання про перегляд заочного рішення. До заяви про перегляд заочного рішення повинні бути додані її копії за кількістю осіб, які беруть участь у справі, а також копії всіх доданих до неї матеріалів.
Отримавши заяву про перегляд заочного рішення (тобто вже прийнявши її, тому що неналежно оформлена заява залишиться без руху), суд згідно зі ст.230 ЦПК повинен невідкладно надіслати її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим особам, які беруть участь у справі, а також повідомити їм про час і місце розгляду заяви. Заява про перегляд заочного рішення має бути розглянута у судовому засіданні протягом 15 днів від дня її надходження. При цьому неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Проте суд буде змушений відкласти її розгляд, якщо хтось із осіб, що беруть участь у справі та не з'явилися у судове засідання, не був своєчасно сповіщений про час і місце засідання. У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою або залишити заяву без задоволення (у цьому разі заочне рішення може бути оскаржене у звичайному порядку, а строк, протягом якого розглядалася заява, не включається до строку на апеляційне оскарження рішення), або скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду в загальному порядку.
Заочне рішення суду підлягає скасуванню, якщо відповідач доведе, що не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Ухвалення заочного рішення дозволяє прискорити розгляд справи по суті заявленої вимоги в разі несумлінного виконання своїх процесуальних обов'язків з боку відповідача.
Згідно зі ст. 236-7 Кримінально-процесуального кодексу України (далі — КПК) постанова органу дізнання, слідчого про порушення кримінальної справи щодо конкретної особи чи за фактом вчинення злочину може бути оскаржена до місцевого суду за місцем розташування органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, з дотриманням правил підсудності.
Скарга на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи щодо особи може бути подана до суду особою, щодо якої було порушено кримінальну справу, її захисником чи законним представником.
Скарга на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину може бути подана до суду особою, інтересів якої стосується порушена кримінальна справа, її захисником чи законним представником з достатнім обґрунтуванням порушення прав та законних інтересів відповідної особи. Якщо обґрунтування порушення прав та інтересів особи визнано суддею недостатнім, він приймає рішення про відмову у відкритті провадження з розгляду справи. Така відмова не позбавляє права повторно звертатися до суду.
Суд приймає до розгляду скаргу на постанову про порушення кримінальної справи протягом усього часу перебування справи у провадженні органу дізнання, слідчого, прокурора до моменту закінчення судового слідства.
Скарга розглядається суддею одноособово не пізніше 5 днів від дня її надходження до суду.
Про відкриття провадження за скаргою на постанову про порушення справи суддя протягом доби від дня надходження скарги до суду виносить постанову, копія якої направляється:
особі, яка подала скаргу, її захиснику або законному представнику;
органу, який порушив кримінальну справу або у провадженні якого вона перебуває;
прокурору;
потерпілому або особі, за заявою якої було порушено справу.
У постанові про відкриття провадження зазначаються:
час і місце судового розгляду скарги;
список осіб, явка яких у судове засідання є обов'язковою;
дії, які необхідно вчинити сторонам для забезпечення розгляду скарги;
строк подання до суду матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи.
У постанові про відкриття провадження суддя вирішує питання про доцільність зупинення слідчих дій у справі на час розгляду скарги.
Постанова судді' про відкриття провадження набирає законної сили в'д моменту її винесення і підлягає негайному виконанню.
Орган дізнання, слідчий або прокурор, у провадженні якого знаходиться справа, зобов'язаний у встановлений суддею строк подати до суду матеріали, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи.
У разі неподання без поважних причин до суду зазначених матеріалів у встановлений суддею строк суддя вправі визнати відсутність цих матеріалів підставою для скасування постанови про порушення справи.
Якщо постановою суду вирішено питання про зупинення слідчих дій на час розгляду скарги, строк розгляду скарги.не враховується у строк досудового слідства.
Обов'язок доведення правомірності порушення справи покладається на прокурора, неявка якого в судове засідання не перешкоджає розгляду справи.
Неявка без поважних причин у судове засідання особи, яка подала скаргу та присутність якої визнано суддею обов'язковою, є підставою для закриття провадження з розгляду скарги.
Суддя розглядає скаргу на підставі наявних у справі матеріалів у судовому засіданні.
У судовому засіданні, перевіривши явку сторін, суддя:
досліджує матеріали, на підставі яких було порушено справу;
заслуховує пояснення особи, яка подала скаргу, її захисників чи законних представників, потерпілого або особи, за заявою якої було порушено справу, якщо вони з'явились у судове засідання;
заслуховує думку прокурора, якщо він з'явився у судове засідання;
за необхідності заслуховує пояснення особи, яка винесла постанову про порушення справи.
Під час розгляду скарги ведеться протокол судового засідання.
Під час судового розгляду скарги сторони мають право ознайомитися з матеріалами, які обґрунтовують порушення кримінальної справи, та вимагати їх оголошення у судовому засіданні.
Розглядаючи скаргу на постанову про порушення справи, суд повинен перевіряти наявність приводів і підстав для винесення зазначеної постанови, законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення постанови про порушення справи, і не вправі розглядати й заздалегідь вирішувати ті питання, які вирішуються судом при розгляді справи по суті.
За результатами розгляду скарги, залежно від того, чи були при порушенні справи додержані вимоги ст. ст. 94, 97, 98 КПК, суддя своєю мотивованою постановою:
залишає скаргу без задоволення;
задовольняє скаргу, скасовує постанову про порушення справи і виносить постанову про відмову в порушенні справи.
Набрання законної сили постановою судді про скасування постанови про порушення справи тягне за собою скасування запобіжних заходів, повернейня вилучених речей та поновлення прав, щодо яких на час досудового слідства встановлювались обмеження.
Копія постанови судді надсилається прокурору, органу, який порушив кримінальну справу, органу, в провадженні якого вона перебуває, особі, яка подала скаргу, її захиснику чи законному Представнику, потерпілому та особі, за заявою якої порушено кримінальну справу.
У випадку відмови в задоволенні скарги матеріали справи повертаються органу, який проводить досудове слідство. Копії документів залишаються в матеріалах провадження по скарзі.
У разі скасування постанови про порушення справи та відмови у порушенні справи подані до суду документи зберігаються в матеріалах провадження по скарзі до набрання законної сили відповідною постановою судді. Потім ці матеріали зберігаються в суді.
На постанову судді протягом 7 діб від дня її винесення може бути подана апеляція до апеляційного суду. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді.
Матеріали підготував ВАСИЛЬ МОРОЗ, юрист
Інформаційно-довідкова газета ЮРИСТ КОНСУЛЬТУЄ 6/2007