Зустрічний позов є одним з найважливіших процесуальних засобів захисту відповідача від первісного позову, а також засобом досягнення одночасного задоволення власних вимог до позивача.
Відповідно до ст. 123 Цивільного процесуального кодексу (далі — ЦПК) відповідач має право до або під час попереднього судового засідання пред'явити зустрічний позов. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю чи частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об'єднуються в одне провадження з первісним позовом. Відповідно до ст. 124 ЦПК зустрічна позовна заява подається з додержанням загальних правил пред'явлення позову.
Своє право на захист відповідач реалізує уже в процесі, що виник проти нього. Тому при зустрічному позові сторони змінюють своє процесуальне положення. Позивач за первісним позовом стає відповідачем за зустрічним позовом; відповідач за первісним позовом виступає у процесуальному положенні позивача.
Слід мати на увазі, що для пред'явлення зустрічного позову не потрібна наявність усіх зазначених умов у сукупності, а достатньо лише однієї з них. Так, якщо предметом первісного позову є витребування майна, що підлягає передачі на підставі укладеного договору, а відповідач за первісним позовом заявляє зустрічний позов про визнання цього договору недійсним, то задоволення зустрічного позову виключає задоволення вимог за первісним позовом.
У ст. 123 ЦПК сформульовано загальне правило, що надає судді широкі повноваження вирішувати у кожному конкретному випадку питання про прийняття зустрічного позову. Позитивно вирішити його можна тільки в тому випадку, якщо між зустрічним і первісним позовом є взаємний зв'язок. При виявленні такого зв'язку слід враховувати, зокрема, однорідність заявлених вимог, спільність підстав цих позовів тощо.
Пред'явлення зустрічного позову відбувається за загальними правилами шляхом подачі позовної заяви, яка повинна відповідати всім вимогам статей 119, 120 ЦПК. Це означає, що при порушенні даних вимог суддя повинен буде або відмовити у прийнятті зустрічного позову, або залишити заяву без руху. Підсудність зустрічного позову визначається його зв'язком із первісним позовом і подається до суду, в якому розглядається первісний позов.
Оскільки пред'явлення зустрічного позову, як правило, ускладнює процес (адже зростає обсяг досліджуваних обставин справи, доказів тощо), прийняття зустрічного позову можливе тільки за наявності взаємного зв'язку між зустрічним і первісним позовом, а їх сумісний розгляд сприятиме правильному і швидкому вирішенню справи. Найчастіше підставою для пред'явлення зустрічного позову є підрив підстав первісного позову.
У прийнятті зустрічного позову не може бути відмовлено, якщо розгляд окремо первісного позову зробить неможливим розгляд зустрічних вимог відповідача (наприклад, позовів про виселення та визнання права на спірне жиле приміщення, стягнення аліментів та оспорювання батьківства, розірвання шлюбу та визнання його недійсним тощо).
Всі підстави, передбачені законом як умови прийняття зустрічного позову, свідчать про наявність певного зв'язку між первісною і зустрічною вимогами. Відсутність такого зв'язку не виправдала б можливість спільного розгляду цих вимог в одному процесі'.
Сумісний розгляд в одному процесі первісного і зустрічного позову є гарантією захисту прав як позивача, так і відповідача, і правильне вирішення їх спору виключить можливість винесення суперечливих рішень.
З даних положень очевидні як загальні для зустрічного позову та інших позовів ознаки, так і особливі риси, властиві тільки зустрічним позовам. Головна зі спільних ознак та, що зустрічний позов, як і будь-який інший, поданий до суду, направлений на захист порушених або оспорюваних прав, а також інтересів особи, що охороняються законом.
У той же час зустрічний позов характеризується певною специфікою, що відрізняє його від первісного. Так, право подання зустрічного позову має не будь-який учасник процесу, а лише відповідач за первісним позовом. Пред'являється ж він до первісного позивача. Окрім того, пред'явлення зустрічного позову можливе лише на певному етапі, а саме до закінчення попереднього слухання.
Розглядаючи ці відмінності, необхідно відзначити: між первісним і зустрічним позовами завжди існує взаємний зв'язок. Саме його наявністю і пояснюється правовий феномен зустрічного позову. Проте характер зв'язків між первісним і зустрічним позовами може бути різним. Ці зв'язки можуть виходити зі спільності підстав, а можуть і не мати такої спільності.
Зустрічний позов може бути прийнятий до спільного розгляду, коли обидва позови взаємно пов'язані і спільний їх розгляд є доцільним. Позови вважаються взаємозв'язаними, якщо обидва вони випливають з одного правовідношення або вимоги за ними здатні до зарахування. Взаємний зв'язок первісного і зустрічного позову може виявлятись у тому, що зустрічна вимога виключає вимогу первісну, або обидва випливають з однієї підстави, або взаємний зв'язок виникає з однорідності обставин виникнення взаємних матеріально-правових вимог між позивачем і відповідачем. Первісний і зустрічний позов можуть бути взаємозв'язаними і тоді, коли підстава зустрічного позову паралізує підставу первісного позову, а тому задоволення вимог відповідача виключає задоволення вимог позивача.
Зустрічний позов може бути прийнятий судом до спільного розгляду і тоді, коли він спрямований до зарахування первісної вимоги. Для здійснення зарахування матеріально-правова вимога відповідача до позивача повинна відповідати умовам, вказаним у ЦК. Однак і за наявності цих умов не будь-яка вимога відповідача може бути пред'явлена до зарахування. За чинним процесуальним законодавством для здійснення зарахування обов'язкове пред'явлення зустрічного позову. Зарахування, як відомо, не настає автоматично. Для припинення зобов'язання шляхом зарахування необхідна заява про це хоча б одного учасника спірного правовідношення. Згода іншої сторони не потрібна, бо зарахування — це одностороння угода. У той же час зарахування не виключає і взаємної згоди сторін зобов'язань з цього питання. У судовій практиці зарахування зустрічних вимог відбувається таким шляхом. Менша за сумою вимога погашається повністю, а більша за сумою припиняється в частині, рівній меншій вимозі.
Предметом зустрічних позовів про право, що виключає право первісного позивача, і позовів, що знищують підставу первісного позову, можуть бути вимоги, що витікають як із загальної з первісною вимогою правової підстави, так і з різних підстав. Проте для цих позовів характерна не наявність спільних підстав. Зв'язок подібних зустрічних позовів з первісним позовом полягає перш за все в такому їх співвідношенні, коли задоволення зустрічної вимоги виключає задоволення первісної вимоги повністю або частково.
Те ж саме можна сказати про характер зв'язку первісної і зустрічної вимоги, пред'явленої до заліку. Зустрічні вимоги, заявлені до заліку, і первісні вимоги можуть витікати як з різних підстав, так і з підстав, у складі яких є одні й ті самі юридичні факти. Проте зміст зв'язку між первісною і зустрічною вимоги в подібних випадках полягає саме в можливості припинення вимоги позивача шляхом заліку вимог відповідача.
Зустрічний позов, прийнятий для спільного розгляду з первісним позовом, повинен знайти своє вирішення у вигляді загального рішення, яке має містити відповідь на вимоги як позивача, так і відповідача. Задоволення зустрічного позову спричиняє відмову в задоволенні первісного позову. Проте не виключається можливість задоволення обох позовів або ж задоволення одного з них повністю, а іншого — частково.
ЦПК також не виключає можливості укладення мирової угоди як за первісним, так і за зустрічним позовами, оскільки кожна зі сторін володіє цим диспозитивним правом.
Якщо розглядати зустрічний позов як засіб захисту відповідача, виникає питання про його відмінність від заперечення проти позову. Відповідач за первісним позовом має можливість обрати один із засобів відстоювання власних інтересів: заява зустрічного позову, надання заперечень, подання клопотань тощо. При розгляді справи він має право самостійно обирати процесуальні засоби захисту своїх прав і законних інтересів. Зустрічний позов і заперечення проти позову об'єднує їх процесуальна цілеспрямованість.
Кожен з цих процесуальних засобів, які має у своєму розпорядженні відповідач, — і надання заперечень, і заявлення зустрічного позову, — має як свої переваги, так і недоліки. Вибір оптимального засобу захисту залежить від тих або інших конкретних правовідносин, що пов'язують позивача і відповідача, та від того, досягнення якої мети в рамках спору, що виник, ставить перед собою відповідач.
Проте є певні загальні міркування, які слід враховувати відповідачеві, якщо він вибирає як процесуальний засіб захисту надання заперечень або заявлення зустрічного позову.
По-перше, зустрічний позов повинен бути пред'явлений з обов'язковим дотриманням правил, встановлених для пред'явлення позовів, тобто у письмовій формі, з оплатою держмита тощо. Що стосується заперечень, то вони можуть заявлятися без оплати держмита як в усній, так і у письмовій формі до винесення рішення.
По-друге, зустрічний позов може бути пред'явлений тільки в першій інстанції. Заперечення ж проти позову можуть наводитися в будь-якій інстанції.
По-третє, ЦПК дозволяє позивачеві змінити предмет або підстави позову; це положення, відповідно, поширюється і на позивача за зустрічним позовом. Проте, визначившись з предметом і підставами зустрічного позову, його заявник згодом зв'язаний вибраними ним предметом і підставами, тоді як захищаючись від позову за допомогою заперечень, відповідач має право, не відмовляючись від колишніх, наводити все нові і нові заперечення, які можуть бути ніяк не зв'язані між собою, крім того, що всі вони є засобом захисту проти позову. Єдине обмеження тут полягає лише в проблемі доведення обставин, на які відповідач посилається у своїх запереченнях. У тих випадках, коли нові заперечення висуваються, наприклад, в апеляційній інстанції, відповідач може надавати нові докази на підтвердження обставин, на які він посилається; лише обґрунтувавши неможливість їх подання в першій інстанції з незалежних від нього причин або неправомірною відмовою суду в їх прийнятті.
Та є обставини, які фактично багато в чому зумовлюють вибір відповідачем одного з двох вказаних процесуальних засобів захисту. Так, у тому випадку, коли відповідач, захищаючись проти позову, посилається не на наявність власного права, а лише на відсутність відповідного права у позивача, засобом захисту повинно бути надання заперечень. Зустрічний позов відрізняється від заперечень проти позову своєю самостійністю. Заперечення проти позову цілком залежить від долі первісного позову, рух якого залежить від розсуду позивача, суду.
Судовій практиці відомі випадки, коли відповідач, захищаючись проти позову, ту ж саму незгоду з вимогами позивача процесуально заявляє або у вигляді заперечень, або у вигляді зустрічного позову. Це, зокрема, зустрічається за позовами про стягнення аліментів на утримання дітей. В одному випадку відповідач оспорює своє батьківство за допомогою заперечень, добиваючись рішення про відмову позивачу в позові, в другому — пред'являє зустрічний позов про визнання недійсним запису його батьком дитини.
Відповідач не може скористатися запереченням проти позову, якщо його право потребує судового підтвердження. У даному випадку обов'язково має бути пред'явлено зустрічний позов. Якщо відповідач не тільки заперечує проти позову, а й заявляє самостійну вимогу до позивача, ці вимоги для судового підтвердження також мають бути висловлені лише в формі зустрічного позову. Без пред'явлення зустрічного позову суд не вправі зобов'язувати первісного позивача до вчинення конкретних дій щодо відповідача, а може лише відмовити первісному позивачу в позові.
Ірина ДИБА, юрисконсульт