Поява на світ дитини — завжди свято. Однак не всім випадає щастя пізнати цю радість. Проте бездітні пари можуть мати власну, генетично свою дитину. Відомо, що ембріони приживаються в організмі сторонньої жінки, яка виношує для подружньої пари дитину. Сурогатне материнство дає шанс мати дітей жінкам, які через фізичні особливості або медичні протипоказання не можуть самостійно виносити і народити дитину. Окрім того, цей метод процесуально легший, ніж оформлення усиновлення. Але, як це часто буває, розвиток науки дещо випереджає морально-правову адаптацію суспільства до її нових досягнень. Норми права не завжди встигають за розвитком суспільства.
Допоміжні репродуктивні технології (ДРТ) — це методи терапії безпліддя, при яких окремі або всі етапи зачаття і раннього розвитку ембріонів здійснюються поза організмом. У побутовому розумінні словосполучення "сурогатне материнство" часто означає виношування якою-небудь жінкою дитини "на замовлення".
Правове забезпечення сурогатного материнства — одне з найскладніших питань у сучасній юридичній практиці, оскільки воно є недостатньо врегульованим. На сьогодні це питання регулюється Сімейним кодексом України (далі — СК). Так, ст. 123 СК передбачено, що у разі імплантації в організм іншої жінки зародка, зачатого подружжям, батьками дитини є подружжя.
Будь-яка жінка, як самотня, так і та, що перебуває у шлюбі, може (звісно, лише за власним бажанням) пройти процедуру штучного запліднення або імплантації ембріона в медичних установах, що мають ліцензію на здійснення такої процедури, і таким чином стати сурогатною матір'ю. Наразі слід зазначити, що безпосередню під сурогатним материнством закон розуміє виношування дитини тільки для подружньої пари (тобто для осіб, що на момент імплантації ембріона перебувають в офіційно зареєстрованому шлюбі) і яка є біологічно "чужою" для жінки, що її виношує.
Далеко не всі жінки можуть стати сурогатними матерями з медичної точки зору. За даними медиків, організм лише 6 % жінок придатний для виношування чужої дитини. Але на сьогодні немає законодавчо закріплених критеріїв, які визначають, чи може бути жінка сурогатною матір'ю, і це питання вирішується на розсуд і ризик майбутніх батьків.
Головна проблема, яка може підстерігати біологічних батьків у разі сурогатного материнства, це те, що сурогатна мати після народження дитини може передумати і не віддати біологічним батькам дитину. Сурогатна мати може піти на це через материнські почуття, що виникли до виношуваної дитини, тому медики рекомендують обирати як сурогатну матір жінку, що вже має дітей, аби вона могла переключити свої материнські почуття на власних дітей. Але жінка може піти і на шантаж біологічних батьків. Це один з найгірших для них варіантів розвитку подій. Однак, навіть після здійснення запису в книзі записів народжень, материнство може бути оспорено в судовому порядку на вимогу особи, що фактично є матір'ю дитини. Відповідно до ст. 139 СК жінка, яка записана матір'ю дитини, може оспорити своє материнство. Жінка, яка вважає себе матір'ю дитини, має право пред'явити позов до жінки, яка записана матір'ю дитини, про визнання свого материнства. Оспорювання материнства не допускається у випадках, передбачених частинами другою та третьою ст. 123 СК. Слід звернути увагу, що у разі оспорювання материнства біологічна мати більше захищена, ніж сурогатна, оскільки оспорювання останньою материнства заборонене відповідно до положень ст. 139 СК.
Спосіб народження дитини за допомогою сурогатної матері викликає безліч суперечок і загрожує багатьма ускладненнями. Відомо чимало судових процесів, пов'язаних з використанням цього методу. Наприклад, нерідко сурогатні матері відмовляються віддавати народжену дитину її справжнім батькам. Траплялися і зворотні ситуації — дітей, що народилися неповноцінними, відмовлялися забирати генетичні батьки, мотивуючи свою відмову тим, що така неповноцінність обумовлена шкідливим впливом організму сурогатної матері. Ці ускладнення привели до того, що в окремих штатах США сурогатне материнство заборонили.
Щоб уникнути проблем у відносинах щодо виношування дитини (наприклад, таких, як відмова в передачі дитини генетичним батькам, здирництво, шантаж, відмова генетичних батьків прийняти свою дитину, відмова від оплати послуг сурогатної матері тощо) сурогатне материнство, як і інші цивільно-правові відносини, повинно чітко регулюватися договором, укладеним між сторонами, якому необхідно приділяти особливу увагу.
Договір, що визнається чинним законодавством, може бути укладений лише для виникнення цивільних прав і обов'язків. Передача дитини від сурогатної матері її біологічним батькам предметом договору бути не може, оскільки дітьми не торгують. Договір повинен передбачати тільки виплату певної компенсації з метою створення найбільш сприятливих для сурогатної матері умов для виношування дитини і подальшої реабілітації. Він обов'язково повинен містити положення про те, що в разі рішення сурогатної матері залишити дитину собі, вона не тільки втрачає право на виплату вищезгаданої компенсації, але і зобов'язується компенсувати біологічним батькам всі їх витрати за даним договором. Таким чином, відносини між біологічними батьками і сурогатною матір'ю можуть і повинні бути переведені в цивільно-правові рамки. Це дозволить певною мірою гарантувати, що сурогатна мати, розуміючи безперспективність своєї позиції з правової точки зору, все-таки передасть дитину її біологічним батькам.
Угода про сурогатне материнство може бути оплатною чи безоплатною, адже дуже часто бувають випадки, коли дітей виношують для родичок, які не можуть мати дітей.
У договорі доцільно обумовлювати як мінімум наступні положення: компенсація витрат на медичне обслуговування; компенсація втрати заробітку; місце проживання сурогатної матері в період вагітності; медична установа, де відбуватиметься штучне запліднення; наслідки народження неповноцінної дитини; обов'язок сурогатної матері дотримуватись усіх розпоряджень лікаря, спрямованих на народження здорової дитини; обов'язок сурогатної матері передати дитину після народження генетичним батькам; обов'язок генетичних батьків прийняти дитину; санкції за невиконання умов договору. Оскільки при народженні дитини сурогатною матір'ю застосовуються методи штучного запліднення, що часто призводить до того, що народжується більше однієї дитини, варто передбачити порядок дій на випадок, якщо народяться близнюки.
Розміри штрафних санкцій, стягнення витрат з недобросовісної сторони, відшкодування моральної та матеріально шкоди повинні бути істотними, оскільки це дисциплінує сторони договору. Якщо, наприклад, сурогатна мати відмовиться передавати дитину генетичним батькам, вона буде зобов'язана відшкодувати їм усі понесені витрати на її утримання і медичне обслуговування, а також сплатити штрафні санкції. Значні штрафні санкції можуть відіграти превентивну роль, запобігаючи бажанню сурогатної матері залишити дитину у себе. І навпаки, якщо "замовники" відмовляються від дитини, на них покладається обов'язок понести штрафні санкції.
Але , істотні умови такого роду договорів законодавчо не визначені, тому хоча при укладанні такого договору не передбачена обов'язкова участь нотаріуса, однак саме до нього звертаються батьки для укладення договору з сурогатною матір'ю. Втім, навіть якщо сторони укладуть договір із сурогатною матір'ю у простій письмовій формі, до нотаріуса все ж доведеться звернутись, оскільки оформлення батьківства на генетичних батьків потребує нотаріально посвідченої заяви сурогатної матері про згоду на запис подружжя батьками дитини.
Так, відповідно до п.. 2.2. Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні (далі — Правила реєстрації), затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 р. № 52/5, у разі народження дитини жінкою, якій було імплантовано зародок, зачатий подружжям, реєстрація народження провадиться за заявою подружжя, яке дало згоду на імплантацію. У цьому разі одночасно з документом, що підтверджує факт народження дитини цією жінкою, подається засвідчена нотаріусом її письмова згода на запис подружжя батьками дитини. При цьому в графі "Для відміток" робиться відповідний запис: матір'ю дитини згідно з медичним свідоцтвом про народження форми № ШЗ/о-95'є громадянка (прізвище, ім'я, по батькові).
Відповідно до п. 10 Правил реєстрації заповнення бланків актових записів цивільного стану та свідоцтв, що видаються на підставі вчинених актових записш, у державних органах реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 01.12.2003 р. № 148/5, у разі народження дитини жінкою, якій було імплантовано зародок, зачатий подружжям, у цій графі крім даних, передбачених п. 2.2 Правил реєстрації, вказуються прізвище жінки, ім'я, по батькові, а також прізвище нотаріуса, коли та за яким номером було засвідчено її підпис на заяві про згоду на запис подружжя батьками дитини.
Таким чином, одночасно з укладенням договору варто одразу в порядку, передбаченому розділом 28 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03..03.2004 р. № 20/5, оформити заяву про згоду сурогатної матері на запис подружжя батьками дитини. Інакше (за відсутності такої заяви) біологічним батькам буде важко стати ними з юридичної точки зору.
Можна сподіватися, що в майбутньому сурогатне материнство буде краще врегульовано, оскільки спроби покращити правову ситуацію вже були. Зокрема підготований проект Закону України "Про репродуктивні права та гарантії їх здійснення". Хоча цьому законопроекту необхідно ще пройти великий шлях, однак його існування дає можливість сподіватися на належне регулювання даних відносин у майбутньому.
Так, у цьому законопроекті визначено ряд понять, відсутніх у нинішньому законодавстві, зокрема, визначено, що сурогатна (біологічна) мати — це жінка, що дала згоду на імплантацію ембріона з метою виношування плоду і народження дитини. Статтею 16 даного законопроекту, що безпосередньо регулює сурогатне материнство, визначено, що чоловік та жінка, які є повністю дієздатними, мають право на батьківство з використанням методу сурогатного материнства за медичними показаннями.
Використання методу сурогатного материнства можливо тільки на підставі нотаріально посвідченого договору. Договір укладається між подружжям і сурогатною (біологічною) матір'ю незалежно від терміну народження дитини.
Сурогатною (біологічною) матір'ю може бути жінка репродуктивного віку та стану. Вона зобов'язана стати на медичний облік на ранньому терміні вагітності (до 12 тижнів), регулярно спостерігатися і виконувати рекомендації лікаря, постійно стежити за станом свого здоров'я; у випадку окремого від подружжя проживання, систематично інформувати їх про перебіг вагітності.
Подружжя, що дало згоду на імплантацію ембріона сурогатній матері, несе майнові витрати, пов'язані з її оздоровленням у період вагітності, пологів і двох місяців після пологів. Подружжя, що уклало договір із сурогатною (біологічною) матір'ю, може бути записано батьками дитини, народженої сурогатною (біологічною) матір'ю, тільки з її згоди. Сурогатна (біологічна) мати не вправі передавати народжену дитину нікому, крім подружжя, що уклало з нею договір.
При відсутності згоди сурогатної (біологічної) матері передати народжену нею в результаті імплантації ембріона дитини подружжю, що уклало з нею договір, а також при відсутності згоди сурогатної (біологічної) матері на запис цього подружжя як батьків дитини право материнства залишається за сурогатною (біологічною) матір'ю. При цьому сурогатна (біологічна) мати зобов'язана відшкодувати всі майнові витрати, що здійснило подружжя відповідно до договору про сурогатне материнство.
Подружжя, що дало згоду в письмовій формі на імплантацію ембріона іншій жінці з метою його виношування, не вправі відмовитися від дитини до моменту її реєстрації на своє ім'я в книзі записів актів цивільного стану.
Сурогатна (біологічна) мати після передачі дитини її батькам втрачає всі права на цю дитину. Факт передачі дитини сурогатною (біологічною) матір'ю посвідчу-ється нотаріально. З цього моменту сурогатна (біологічна) мати несе відповідальність за неправомірні діяння стосовно дитини та її батьків відповідно до законодавства України.
Як видно з наведених положень, зазначені окремі обов'язкові умови, що відсутні у чинному законодавстві, мають свої плюси та мінуси. Так, визначено, що подружжя може скористатися методом сурогатного материнства за медичними показаннями, тобто лише тоді, коли жижа не має фізичної можливості народити. На сьогодні застосування цього методу можливе і у випадках, коли жінка просто не хоче сама народжувати дитину. Зараз єдиним винятком з цього правила є випадки, коли цей метод застосовується за державні кошти — тоді неспроможність жінки до народження є умовою безкоштовного запліднення сурогатної матері.
Окрім того, в законопроекті прямо визначено, що використання методу сурогатного материнства можливо тільки на підставі нотаріально посвідченого договору, що є в принципі позитивним. Спірним моментом є те, що сурогатною матір'ю може бути жінка репродуктивного віку, а відповідно до визначень, наведених у законопроекті, такою є жінка у віці від 16 до 45 років. Не здається вірним надання можливості 16-річним дівчатам виступати в якості сурогатних матерів. Окрім того, передбачена необхідність отримання обов'язкової згоди сурогатної матері для запису батьками дитини біологічних батьків, і при її відмові надати таку згоду право материнства буде залишатися за сурогатною матір'ю. Подібні положення містяться у російському законодавстві й на практиці спричинюють багато проблем, тому не є доцільним йти подібним шляхом.
Ірина ДИБА, юрисконсульт