Кримінально-процесуальне законодавство, що регулює досудове слідство, на думку доповідача, отримало позитивний напрям розвитку після прийняття Конституції України, у ст. 124 якої було чітко визначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, а юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Тоді з'явилася норма щодо оскарження до суду дій прокурорів, слідчих, оскарження постанови про відкриття, закриття кримінальної справи, а також оскарження до суду санкцій прокурора. До прийняття Конституції 1996 року розгляд скарг на дії органів дізнання та слідчого був цілком прерогативою прокурора.
Розгляд скарг на дії слідчого і прокурора та органів дізнання та досудового слідства регламентується Конституцією України та Кримінально-процесуальним кодексом України (далі — КПК).
Також необхідно згадати, що у розвиток статей 55, 124 Конституції України було прийнято рішення Конституційного Суду у справі щодо конституційності статті 2483 ЦПК України від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001, в якому визнано неконституційними положення цієї статті в частині непідвідомчості судам скарг "на акти і дії службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури...", якщо законодавством встановлено виключно позасудовий порядок оскарження.
У мотивувальній частині цього рішення зазначалося, що "захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК... Недосконалість інституту судового контролю за досудовим слідством не може бути перепоною для оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб зазначених органів."
Законом від 21 червня 2001 р. "Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України" положення цього рішення КС отримали розвиток. Таким чином, гарантувався судовий розгляд скарг на процесуальну діяльність органів і посадових осіб, які розслідують кримінальні справи, але при цьому було встановлено, що такий розгляд, як правило, здійснюється після закінчення розслідування і надходження справи до суду.
Валентин Зубар нагадав таку справу: у 2002 році до суду надійшли скарги від Юлії Тимошенко і суд скасував постанови про порушення кримінальної справи в розрізі згаданого рішення Конституційного Суду від 2001 року та поставив питання: чи можуть бути оскаржені таким чином дії прокурора чи слідчого про скасування постанов про порушення кримінальної справи? У той час не було відповідної законодавчої бази, яка б регулювала це питання.
І в даному випадку була застосована постанова Пленуму Верховного Суду "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р. № 9, якою передбачено, що у разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власної ініціативи зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.
Тобто ВСУ, вважаючи, що згадані положення статей 120, 234 і 236 КПК неповністю відповідають ст. 55 Конституції і згаданому рішенню КС, звернувся до КСУ із поданням про відповідність Конституції України (конституційності) положень Ч-. 3 ст. 120, ч. 6 ст. 234, ч. 3 ст. 236 Кримінально-процесуального кодексу. Розв'язанням цієї справи було рішення Конституційного Суду України у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003. У цьому рішенні було визнано конституційними положення КПК, згідно з якими скарги на постанови слідчого, прокурора про притягнення як обвинуваченого розглядаються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті.
Відповідно до законодавства дії слідчого та прокурора не можуть бути оскаржені при попередньому розгляді справи і розгляді її по суті. На стадії попереднього розгляду суд вправі давати оцінку будь-якому доказу і визначитися, чи не було перешкод, через які справу не можна розглянути в судовому засіданні. Якщо ж є розбіжність деяких доказів, суд вправі давати оцінку вже з винесенням кінцевого рішення — виправдального або обвинувального висновку. Разом з цим є декілька підстав для розгляду скарг на дії слідчого та прокурора на стадії попереднього слідства, зокрема оскарження постанов про речові докази, реалізацію цих речових доказів. Скарги на неправильність або неповноту вчинених дій також можуть бути розглянуті. А якщо можна усунути неузгодженості й вони не є перешкодою для подальшого розв'язання справи, то скарги розглядаються і, відповідно, мотиви наводяться у постанові про попередній розгляд або у зв'язку з цією справою приймається остаточне рішення. Якщо ж питання стосується слідчих дій, наприклад обшуку, виїмки, то рекомендовано аналізувати матеріали цієї скарги — особливо, що стосується природи доказової бази і справи по суті.
Доповідач зазначив, що питання стосовно розгляду постанов про відмову та закриття кримінальних справ не виникає, оскільки практика з цих питань є стабільною. А от на розгляді постанов про порушення кримінальних справ він зупинився, адже це є певним чином нововведенням, і положення, які гарантують дотримання прав підозрюваних у вчиненні злочину, внесені до процесуального законодавства після прийняття Конституції 1996 року.
Так, суб'єктів звернення можна поділити на дві категорії залежно від того, чи ця справа порушена за фактом вчинення злочину, чи проти особи. Якщо кримінальну справу порушено щодо особи, то скарга на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора може бути подана до суду особою, щодо якої було порушено кримінальну справу, її захисником чи законним представником. Скарга на постанову про порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину може бути подана до суду особою, інтересів якої стосується порушена кримінальна справа, її захисником чи законним представником з достатнім обґрунтуванням порушення прав та законних інтересів відповідної особи. А суд, у свою чергу, має перевірити достатність наведених підстав, що саме ця постанова стосується цієї особи. Якщо обґрунтування порушення прав та інтересів особи визнано суддею недостатнім, він приймає рішення про відмову у відкритті провадження з розгляду скарги.
Розглядаючи скаргу на постанову про порушення кримінальної справи, суд повинен перевіряти наявність підстав для винесення зазначеної постанови, законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення постанови про порушення справи, і не вправі розглядати й заздалегідь вирішувати ті питання, які вирішуються судом при розгляді справи по суті. І цей порядок обов'язково має бути дотриманий. Особливо потрібно звертати увагу на те, що порушувати кримінальну справу може лише орган, до компетенції якого законом це право віднесено. Також необхідно зважати на те, хто є суб'єктом відповідного злочину. Наприклад, суб'єктом такого злочину, як ухилення від сплати податків є керівник цього підприємства j головний бухгалтер, тобто особи за підписом і візуванням яких проводяться всі фінансові розрахунки.
За результатами розгляду скарги, залежно від того, чи були при порушенні справи додержані вимоги КПК, суддя своєю мотивованою постановою або залишає скаргу без задоволення, або задовольняє скаргу, скасовує постанову про порушення справи і виносить постанову про відмову в порушенні справи. Може виникнути ситуація, коли ні приводів, ні підстав для порушення кримінальної справи немає або порушення, викладені у скарзі, очевидні, тобто зібрано відповідну кількість документів, але, по суті, постанова органу дізнання, слідчого або прокурора є незаконною. У такому випадку суд також обов'язково перевіряє матеріали скарги, а вже потім скаргу задовольняє або залишає без розгляду.
Потрібно також наголосити, що орган дізнання, слідчий або прокурор, у провадженні якого знаходиться справа, зобов'язаний у встановлений суддею строк подати до суду матеріали, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи. Матеріали, які подаються до суду, мають бути описані, прошиті та пронумеровані із зазначенням посади та прізвища особи, яка склала опис. У разі неподання без поважних причин до суду цих матеріалів у встановлений суддею строк суддя вправі визнати відсутність цих матеріалів підставою для скасування постанови про порушення справи.
Разом із постановою про оскарження до суду постанови про порушення кримінальної справи можуть оскаржуватися певні процесуальні дії слідчого, наприклад, про накладення арешту на приватне майно або на його реалізацію. Суд має розглядати і вирішувати ці питання разом.
Катерина ФОМІНА
Юридичний вісник України №11 ( 17 - 23 березня 2007 року)