Господарські суди України 

У зв'язку з виникненням у судовій практиці питань, пов'язаних із застосуванням господарськими судами конкурентного законодавства, вважаємо за необхідне звернути увагу на таке.

1. Відповідно до статті 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) та статті 30 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" (236/96-ВР) за результатами розгляду справ про захист економічної конкуренції та захист від недобросовісної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають обов'язкові для виконання рішення. За приписом частини сьомої статті 40 Господарського кодексу України (436-15) (далі - ГК України) рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень можуть бути оскаржені до суду.

Згідно з частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Такий інший порядок передбачено, зокрема, частиною першою статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) , відповідно до припису якої заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду. З огляду на зміст наведених норм, а також статті 32 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" (236/96-ВР) справи зі спорів про оскарження рішень (розпоряджень) органів Антимонопольного комітету України підвідомчі господарським судам і підлягають розглядові за правилами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК). Це стосується й розгляду справ за позовами органів Антимонопольного комітету України про стягнення з суб'єктів господарювання сум штрафів та пені у зв'язку з порушенням конкурентного законодавства, оскільки таке стягнення здійснюється згідно саме з рішеннями відповідних органів, прийнятими на підставі приписів названих Законів України. Водночас і пунктом 3 частини першої статті 12 ГПК встановлено, що справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції, підвідомчі господарським судам.

2. У застосуванні згаданого припису частини першої статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) , а також частини другої статті 47 цього Закону господарським судам слід враховувати таке.

За цими приписами передбачений ними строк оскарження рішення органу Антимонопольного комітету України не може бути відновлено.

Водночас частиною другою статті 20 ГК України (436-15) передбачено можливість захисту кожним суб'єктом господарювання своїх прав та законних інтересів шляхом визнання повністю або частково недійсними актів, зокрема, органів державної влади, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання.

Відповідно до частини сьомої статті 40 названого Кодексу (436-15) рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень можуть бути оскаржені до суду.

Згідно з частинами третьою і четвертою статті 217 ГК України (436-15) до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Частинами першою і другою статті 249 цього Кодексу (436-15) визначається право суб'єкта господарювання на оскарження до суду рішення будь-якого органу державної влади щодо застосування до нього зазначених санкцій та право звернення до суду із заявою про визнання недійсним акта органу державної влади у разі прийняття таким органом акта, що не відповідає законодавству і порушує права чи законні інтереси суб'єкта господарювання.

З огляду на зазначені приписи ГК України (436-15) у вирішенні питань щодо строку оскарження до суду рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень необхідно виходити з вимог частини першої статті 223 названого Кодексу.

3. У розгляді справ зі спорів про визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України про застосування заходів відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції господарським судам необхідно перевіряти додержання спеціального строку давності, передбаченого статтею 42 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) .

4. Порушення органами Антимонопольного комітету України визначеної законом компетенції цих органів у прийнятті ними рішень повинно мати наслідком визнання господарським судом відповідних рішень недійсними.

Порядок прийняття рішення органом Антимонопольного комітету України вважається порушеним, якщо таке рішення підписано не уповноваженою на це особою.

Що ж до недодержання органом Антимонопольного комітету України інших процедурних правил у розгляді справ про порушення конкурентного законодавства або при проведенні ним перевірки додержання суб'єктом господарювання конкурентного законодавства, то воно може мати наслідком визнання господарським судом відповідного рішення такого органу недійсним лише у випадках, коли відповідне порушення унеможливило або істотно ускладнило з'ясування фактичних обставин, що мають значення для прийняття правильного рішення у справі, наприклад, порушено право особи, яка бере участь у справі, на подання доказів, клопотань, усних і письмових пояснень (заперечень), пропозицій щодо питань, які виносяться на експертизу тощо. Якщо порушення органом Антимонопольного комітету України процедурних правил у розгляді справи про порушення конкуренційного законодавства не призвело до прийняття неправильного рішення по суті розглянутої ним справи, то у господарського суду немає підстав для визнання оспорюваного рішення недійсним.

Визнання господарським судом повністю або частково недійсним рішення Антимонопольного комітету України чи його органів з підстав, зазначених у частині першій статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) , не є перешкодою для проведення відповідним органом нової перевірки дотримання вимог законодавства про захист економічної конкуренції, дослідження ринку тощо з метою усунення порушень чи недоліків, які потягли за собою визнання рішення недійсним. За результатами такої перевірки можливе прийняття іншого рішення, яке, в свою чергу, в разі незгоди з ним заінтересованих осіб може бути оскаржено ними в установленому порядку.

5. Згідно з частинами шостою і сьомою статті 12-1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" (3659-12) рішення адміністративних колегій названого Комітету та його територіальних відділень приймаються відповідно від імені Антимонопольного комітету України або від імені його територіального відділення.

З огляду на ці законодавчі вимоги у господарських судів немає правових підстав для висновку про відсутність у відповідних адміністративних колегій повноважень щодо прийняття рішень та застосування у разі оскарження цих рішень у суді приписів пункту 1 частини першої статті 62 або пункту 1 частини першої статті 80 ГПК (1798-12) . Водночас сторонами у судовому процесі виступають відповідно саме Антимонопольний комітет України або його територіальне відділення, які прийняли оскаржуване рішення.

6. Встановлення декількома суб'єктами господарювання максимальних роздрібних цін не може суттєво обмежити конкурентоспроможність інших суб'єктів господарювання на ринку певних категорій товарів, оскільки останні суб'єкти не могли понести збитків саме від встановлення максимальних цін. У зв'язку з цим господарським судам необхідно мати на увазі, що встановлення максимальних роздрібних цін на ринку певних товарів не може бути визнано антиконкурентними узгодженими діями у формі суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин на підставі частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) .

7. Статтею 7 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" (2210-14) до недобросовісної конкуренції віднесено неправомірну порівняльну рекламу, тобто рекламу, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) і не є достовірною, об'єктивною, корисною для інформування споживачів. Для покладення відповідальності за порівняльну рекламу не вимагається доведення факту зниження попиту на товари господарюючого суб'єкта, з якими проведено неправомірне порівняння.

8. У перевірці правильності застосування органами Антимонопольного комітету України пунктів 13 та 14 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) судам необхідно враховувати, що зазначені органи не обмежені у виборі джерела для отримання інформації, необхідної для виконання їх завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції. Обов'язок з надання інформації передбачено статтею 22-1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" (3659-12) , а обсяг запитуваної інформації повинен відповідати змістовному колу цих завдань.

Судам у розгляді справ про неподання інформації чи подання інформації в неповному обсязі Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню слід з'ясовувати, чи було повідомлено суб'єкта господарювання про необхідність надання ним відомостей та у який саме спосіб, а також причини, з яких відомості не було надано або надано невчасно.

Водночас у вирішенні спорів з відповідних справ необхідно враховувати таке.

8.1. Закон не визначає певної форми витребування інформації, у зв'язку з чим його може бути здійснено в будь-якій письмовій формі, крім тієї, щодо якої є пряма заборона закону, з урахуванням, однак, того, що в разі заперечення суб'єктом господарювання факту отримання ним запиту про надання інформації орган Антимонопольного комітету України має подати господарському суду належні докази надсилання такого запиту.

8.2. Факти неодноразового неподання одним і тим самим суб'єктом господарювання інформації на запити органу Антимонопольного комітету України не є триваючим порушенням у розумінні статті 42 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) , а утворюють самостійні (окремі) порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

8.3. Належність витребуваних органом Антимонопольного комітету України відомостей до інформації з обмеженим доступом (визначення якої наведено в статті 30 Закону України "Про інформацію" (2657-12) за змістом частини третьої статті 22-1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" (3659-12) не звільняє підприємство чи організацію, до якої звернуто відповідну вимогу, від обов'язку щодо надання такої інформації.

Розгляд господарськими судами справ, матеріали яких містять конфіденційну інформацію, може здійснюватись у закритому судовому засіданні в порядку, передбаченому статтею 4-4 ГПК (1798-12) , а справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються у закритому судовому засіданні з додержанням правил виключної підсудності справ (частина четверта статті 16 ГПК).

8.4. Якщо інформація на вимогу Антимонопольного комітету України чи його органу подана в неповному обсязі, тобто не з усіх вимог відповідного запиту, то такий факт слід кваліфікувати як неподання інформації.

9. Для кваліфікації дій суб'єкта господарювання як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку не є обов'язковим з'ясування наслідків у формі завдання збитків для його конкурентів та споживачів або інше реальне порушення їх прав чи інтересів, оскільки достатнім є встановлення самого факту вчинення зловживання (наприклад, пропонування товарів за монопольно високими цінами, укладання з різними споживачами рівнозначних договорів, що містять різні ціни чи інші умови без об'єктивно виправданих на те причин, тощо) та можливості настання відповідних наслідків. Господарським судам у зв'язку з цим необхідно вичерпно з'ясовувати та відображати в судових рішеннях, які саме негативні наслідки або інше порушення прав чи ущемлення інтересів суб'єктів господарювання чи споживачів могли б настати в результаті зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

10. У вирішенні спірних питань, пов'язаних з визначенням органами Антимонопольного комітету України монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на певних ринках товарів, господарським судам слід мати на увазі таке.

10.1. Установлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об'єкту аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку на підставі інформації, яка може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища.

10.2. Підприємницька діяльність передбачає вивчення ринку певного товару (і надання певних послуг), а тому суб'єкти господарювання мають усвідомлювати можливість настання певного обмеження їх діяльності та відповідальності за порушення конкурентного законодавства.

10.3. Обов'язок з доведення в суді факту зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку покладається на Антимонопольний комітет України або його територіальне відділення, яке є стороною у справі.

10.4. Господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема, Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням названого Комітету від 05.03.2002 N 49-р (z0317-02) . Однак господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку.

11. У розгляді справ зі спорів, пов'язаних із зловживанням монопольним становищем на ринку, господарським судам необхідно мати на увазі, що наведений у статті 29 ГК України (436-15) перелік дій, що визнаються таким зловживанням, не можна вважати вичерпним. Згідно з приписом частини першої статті 41 ГК України законодавство, що регулює відносини, які виникають у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням та попередженням монополізму у господарській діяльності, складаються з цього Кодексу, закону про Антимонопольний комітет України, інших законодавчих актів. До таких законодавчих актів належить і Закон України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) , який містить як визначення поняття "зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку" (частина перша статті 13), так і перелік відповідних дій чи бездіяльності (частина друга цієї статті), який також не має вичерпного характеру.

12. Статтею 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) до повноважень органів Антимонопольного комітету України віднесено, зокрема, прийняття рішень про припинення порушення вимог законодавства про захист економічної конкуренції.

Пункт 7 частини другої статті 13 названого Закону (2210-14) визначає як одне із зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринку створення перешкод доступу на ринок.

З огляду на зазначені приписи господарським судом необхідно мати на увазі, що з урахуванням обставин конкретної справи необґрунтована відмова підприємця від укладення публічного договору (стаття 633 Цивільного кодексу України (435-15) або стороною, що надала договір для приєднання (стаття 634 названого Кодексу), може бути кваліфікована як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо відповідна сторона чи підприємець займає монопольне (домінуюче) становище на певному ринку.

13. Закон не покладає на Антимонопольний комітет України та його органи здійснення контролю за ціноутворенням у сфері застосування вільних цін і тарифів. Водночас за пунктом 1 частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) встановлення, зокрема, таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, кваліфікується як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Отже, господарським судам у вирішенні спорів слід мати на увазі, що зазначені органи можуть здійснювати контроль за дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції і у встановленні та застосуванні вільних цін і тарифів.

14. У розгляді справ зі спорів, пов'язаних із захистом господарюючих суб'єктів (підприємців) і споживачів від недобросовісної конкуренції і одночасно - із захистом прав інтелектуальної власності, господарським судам з урахуванням обставин конкретної справи слід керуватися, крім Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" (236/96-ВР) , приписами Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20.03.1883 (995_123) (дата набуття чинності для України - 25.12.1991), яка у статті 10bis передбачає обов'язок країн-учасників забезпечити громадянам цих країн ефективний захист від недобросовісної конкуренції та містить визначення акта недобросовісної конкуренції у промислових і торговельних справах. Згідно з пунктом (2) статті 1 цієї Конвенції об'єктами охорони промислової власності є патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування та вказівки про походження чи найменування місця походження, а також припинення недобросовісної конкуренції.

15. У вирішенні спорів, пов'язаних з оцінкою дій чи бездіяльності суб'єктів господарювання як погодженої конкурентної поведінки (стаття 5, частини перша-четверта статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) , господарським судам слід з'ясовувати та перевіряти належними засобами доказування фактичні обставини, пов'язані з наявністю або відсутністю безпосереднього впливу таких дій (бездіяльності), - наприклад, укладання угоди або прийняття рішення в будь-якій формі, - на умови виробництва, придбання чи реалізації певного товару, в тому числі на такі параметри ринку, як можливі обсяги реалізації, загальний рівень цін на ринку тощо.