Характеристика вини у кримінальному праві

Протягом багатьох років у юридичній літера¬турі предметом дискусій є питання сутності, змісту, форми, видів, ступеня і обсягу вини основних категорій, що характеризують вину як обов’язкову ознаку суб’єктивної сторони складу злочину та необхідну умову кримінальної відповідальності. Дослідження і характеристика цих категорій дає можливість більш глибоко та всебічно висвітлити всі питання і проблеми, пов’язані з поняттям вини.

Співвідношення психічних елементів

Сутність вини — це суспільна якість, що визначає соціальну природу вини та характеризуєть¬ся негативною оцінкою поведінки особи, яка вчинила злочин, і негативним ставленням винної особи до суспільних відносин, цінностей, благ — об’єктів кримінально-правової охорони.
Сутність вини означає кількісну характеристику вини, відображає тяжкість вини особи перед суспільством, є сукупністю форми і змісту вини з урахуванням всіх особливостей психічного ста¬влення особи до обставин злочину.
Важливе кримінально-правове значення не лише при дослідженні категорії вини, а й для визначення підстав кримінальної відповідальності, кваліфікації злочинів, призначення покарання та звільнення особи від кримінальної відповідальності має поняття форми вини.
Форму вини можна визначити лише за допо¬могою складного судового та/або доктринального тлумачення кримінального закону.
У теорії кримінального права форма вини визначається закріпленим у законі співвідношенням психічних елементів (свідомості та волі), що утворюють зміст вини, тобто відмінністю в інтенсивності та визначеності інтелектуальних та вольових процесів, що відбуваються у психіці суб’єкта злочину. Іншими словами, форма вини вказує на спосіб інтелектуальної і вольової взаємодії суб’єкта з об’єктивними обставинами, що становлять юридичну характеристику даного виду злочинів.
При розгляді інтелектуального моменту необхідно звернутися до поняття мислення. Мислення — це психічний процес, завдяки якому свідомість людини відображає предмети і явища дійсності в їх суттєвих ознаках і розкриває різноманітні зв’язки, що існують у них та між ними. Завдяки свідомості людина, беручи за основу минулий досвід, набуті знання, може правильно розуміти фактичні ознаки ситуації, в якій вона опинилась, свідомо обирати мету, спрямовану на задоволення її потреб, передбачати можливі наслідки своїх дій.
Вольовий момент розкривається через поняття волі, яка являє собою практичний бік свідомості та полягає в регулюванні практичної діяльності людини. Завдяки вольовим зусиллям людина може контролювати свою поведінку, керувати своїми діями, володарювати над собою та оточуючою дійсністю, підпорядковува¬ти свої дії соціальним нормам поведінки, стримувати спонукання, що суперечать цим нормам.

Умисел і необережність

Відповідно до ст.23 Кримінального кодексу України (далі — КК) вина виражається у 2-х формах: умислу і необережності, які відрізняються особливостями психічного ставлення особи до вчинення злочину. У свою чергу, умисел як одна з форм вини поділяється на прямий і непрямий (ст.24 КК). З таким поділом погоджувалися ще науковці Російської імперії ХІХ—початку ХХ ст. Прямий умисел спостерігається, коли злочинець ставив собі за мету наслідок діяння; а непрямий (невизначений) — коли наслідки злочину уявлялись злочинцеві нечіткими і його воля ставилась не до всіх цих наслідків однаково.
Законодавче визначення прямого і непрямого умислу містить три ознаки, що характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків:
— усвідомлення особою суспільної небезпеки свого діяння;
— передбачення його суспільно небезпечних наслідків;
— бажання настання таких наслідків або припущення їх настання.
Усвідомлення і передбачення характеризують процеси, які відбуваються у психіці суб’єкта і тому складають інтелектуальний момент умислу. Усвідомлення означає не лише розуміння фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються об’єкта, предмета, об’єктивної сторони складу конкретного злочину, а й певне розуміння його суспільної небезпеки. Наприклад, при вчиненні крадіжки винний усвідомлює, що він порушує право власності, таємно викрадає чуже майно і тим самим спричиняє майнову шкоду потерпілому.
Передбачення — це розумове уявлення особи про результати своєї дії (бездіяльності). При вчиненні злочину винний усвідомлює зміст конкретних наслідків його діяння, їх суспільно небезпечний характер (шкоду, яка буде заподіяна об’єктам посягання), а також неминучість або можливість настання таких наслідків. Тому воно охоплює в загальних рисах і причинний зв’я¬зок між діянням і наслідками.
Бажання чи свідоме припущення наслідків характеризує вольову сферу особи й утворює вольовий момент умислу. Тому бажання — це прагнення досягти конкретного результату, що передбачає свідому і цілеспрямовану діяльність особи; це воля, спрямована на досягнення чітко визначеної мети. Отже, інтелектуальна ознака прямого умислу відображається в усвідомленні особою суспільно небезпечного (злочинного) характеру свого діяння та передбаченні його суспільно небезпечних наслідків. Вольова ознака при цьому характеризується бажанням настання таких злочинних наслідків.
Непрямий умисел повністю збігається з прямим за інтелектуальною ознакою — усвідомленням, хоча суттєво відрізняється за ознакою передбачення суспільно небезпечних наслідків: при непрямому умислі винна особа передбачає лише можливість настання таких наслідків.
Основна відмінність прямого і непрямого умислу полягає в їх вольовому моменті: при прямому умислі він характеризується бажанням настання суспільно небезпечних наслідків, при непрямому – свідомим припущенням їх настання.
Необережність як форма вини відповідно до ст.25 КК теж поділяється на два види: злочинну самовпевненість та злочинну недбалість, кожна з яких характеризується як інтелектуальною, так і вольовою ознаками.
Інтелектуальна ознака злочинної самовпевненості характеризується тим, що особа як суб’єкт злочину передбачала не лише настання, а й можливість настання шкідливих наслідків свого суспільно небезпечного діяння. Вольова ознака при цьому полягає в легковажному розрахунку особи на відвернення злочинних наслідків.
Інтелектуальний момент злочинної недбалості полягає в тому, що особа не передбачала навіть можливості настання злочинних наслідків свого суспільно небезпечного діяння. При цьому вольовий момент вказує на реальну можливість винної особи передбачити суспільно небезпечні наслідки своєї поведінки, не зробивши при цьому нічого, щоб запобігти таким наслідкам.
Таким чином, форма вини як одна з головних категорій характеристики поняття вини має важливе теоретичне і практичне кримінально-правове значення, а саме:
— визначає ступінь суспільної небезпечності діяння;
— враховується при індивідуалізації покарання і визначенні умов його відбування;
— є суб’єктивною межею, що відрізняє злочинну поведінку від незлочинної;
— у багатьох випадках визначає кваліфікацію злочину (вбивство, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень тощо).
— є підставою для диференціації кримінальної відповідальності і покарання за умисні і необережні злочини.

Комбінації свідомості та волі

Категорія форми вини також тісно пов’язана з поняттям змісту вини, тому що як кримінально-правова категорія вина — це психічне ставлення, що знайшло вияв у конкретному злочині. Складовими елементами такого ставлення є свідомість та воля. Різні комбінації свідомості та волі як окремих елементів даного ставлення утворюють різні модифікації вини. Тому інтелект та воля у певному, передбаченому кримінальним законом їх поєднанні утворюють зміст вини.
Співвідношення форми і змісту вини полягає в тому, що форма вини визначається її змістом та надає змісту вини юридичну визначеність, ставить його в легально встановлені межі.
Отже, зміст вини — це відображення у свідомості особи об’єктивних ознак складу злочину, конкретних особливостей певного злочину з його деталями, кількісними та якісними дрібницями, які мають юридичне значення і можуть впливати на визначення форми і виду вини. Зокрема, зґвалтування (ст.152 КК) в усіх випадках вчинюється лише умисно і умисел є тільки прямим. Але зміст вини цих злочинів різний, тому що дуже відрізняються ознаки потерпілих від таких злочинів.
Кожна форма вини характеризує не лише зміст, а й ступінь вини. Ступінь вини — це кількісна характеристика вини, яка визначає тяжкість вчиненого діяння і небезпечність особи винного, а також характеризується суспільною небезпечністю вчиненого діяння, особливостями психічного ставлення винного (формою вини, характером умислу або необережності), мотивом і метою злочину, обставинами, що характеризують особу винного, причинами злочину та умовами, що вплинули на формування умислу або на допущення особою необережності. Правильне визна¬чення не лише форми, а й ступеня вини є запорукою правильної кваліфікації злочину і визначення адекватної та справедливої міри покарання за вчинений злочин. Крім того, ступінь вини здійснює суттєвий вплив не лише на призначення виду і розміру покарання, а й на розмір матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, у справах, пов’язаних із завданням майнової шкоди.

Диференціація кримінальної відповідальності

Остання категорія, яка характеризує поняття вини, — це її обсяг (об’єм), що традиційно визначається як сукупність усіх видів психічних ставлень винної особи до всіх об’єктивних ознак, що інкримінуються суб’єкту, тобто обсяг встановлює конкретні межі змісту вини і залежно від особливостей юридичних складів злочинів не завжди зводиться лише до діяння та наслідків.
Таким чином, кожна з категорій, що характеризують поняття вини, має важливе кримінально-правове значення, применшити яке ні за яких обставин неможливо, тому що саме ці поняття відіграють провідну роль у визначенні кваліфікації злочину, диференціації кримінальної відповідальності та призначенні покарання:
— сутність вини відображає тяжкість провини особи перед суспільством за вчинений злочин;
— форма вини відмежовує злочинну поведінку від незлочинної, відіграє головну роль при індивідуалізації покарання та диференціації кримінальної відповідальності, визначає кваліфікацію злочину;
— за допомогою видів проводиться класифікація вини, що безпосередньо впливає на кваліфікацію суспільно небезпечного діяння та призначення покарання за його вчинення;
— зміст вини відображає психічне ставлення особи до настання суспільно небезпеч¬них наслідків діяння;
— ступінь вини враховується при кваліфікації злочину та оцінці судом обставин, які пом’якшують або обтяжують покарання;
— обсяг вини вста¬новлює конкретні межі вини у вчиненому особою суспільно небезпечному діянні.

Анна СТРОГАН

Юридичний вісник України № 20 ( 19 - 25 травня 2007 року)