Кримінально-правова кваліфікація вчиненого особою суспільно небезпечного діяння для набуття юридичної сили потребує закріплення у правозастосовчому акті. Саме закріплення результатів кримінально-правової кваліфікації у процесуальних документах відповідним суб'єктом, який веде кримінальний процес, є кримінально-процесуальною кваліфікацією. Наслідком (результатом) останньої є відповідний процесуальний документ.
Необхідність у кримінально-правовій кваліфікації діяння та, як наслідок, кримінально-процесуальній кваліфікації виникає на всіх стадіях кримінального процесу. Правильна кримінально-процесуальна кваліфікація є запорукою процесуальної "сталості" прийнятих рішень та документів, які їх закріплюють. Адже неправильне застосування кримінального закону, зокрема, невірна кваліфікація скоєного — підстава для скасування чи зміни вироку, інших процесуальних документів. Правильна кваліфікація служить забезпеченню прав та законних інтересів потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.
Статтею 98 Кримінально-процесуального кодексу України (далі — КПК) передбачено, що орган дізнання, слідчий, прокурор чи суддя при наявності до того приводів та підстав зобов'язаний винести постанову про порушення кримінальної справи, в якій окрім приводів та підстав до її порушення, вказати статтю кримінального закону, за ознаками якої порушується кримінальна справа. Таким чином, при порушенні кримінальної справи здійснюється кримінально-процесуальна кваліфікація.
На підставі здійсненої кваліфікації, на стадії порушення кримінальної справи, визначається підслідність. Залежно від кваліфікації посягання за статтею Особливої частини Кримінального кодексу України (далі — КК) визначається, слідчий апарат якого органу — прокуратури, МВС, служби безпеки чи податкової міліції — провадитиме досудове слідство (ст. 112 КПК).
Слід підкреслити, що саме кваліфікація визначає підслідність, а не залежно від підслідності кваліфікується скоєне. Після порушення кримінальної справи прокурором вона направляється за підслідністю, слідчий приймає справу до свого провадження та починає досудове слідство, орган дізнання починає дізнання (ч.4 ст. 98 КПК). Встановивши, що справа йому не підслідна, слідчий проводить всі невідкладні дії, після чого передає справу прокуророві для направлення її за підслідністю (ч.2 ст.116 КПК).
Кваліфікувати діяння, вчинене особою, необхідно під час притягнення цієї особи як обвинуваченого. Згідно зі статтею 132 КПК у постанові про притягнення особи як обвинуваченого необхідно вказати відомості про особу, яка склала постанову, відомості про обвинуваченого і статтю кримінального закону, якою передбачено діяння, — це є кваліфікацією вчиненого діяння.
Після винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого виникає одне з основних процесуальних прав обвинуваченого — право на захист. Низка статей КПК — 132, 142, 223 передбачає, що обвинувачений має право знати, в чому він обвинувачується. Це право включає знання особою як того, які фактичні обставини справи — вчинені діяння, суспільно небезпечні наслідки ставляться йому у вину, так і їх юридичну оцінку, тобто норми кримінального закону, в порушенні яких обвинувачується ця особа, а це дає можливість обвинуваченому захищати самого себе, діючи певним чином, залежно від рівня його обізнаності та правосвідомості. Обвинувачений також має право мати захисника і побачення з ним до першого допиту, який повинен бути проведений не пізніше доби після пред'явлення обвинувачення.
Стаття Кримінального кодексу України, яка передбачає вчинене особою суспільно небезпечне діяння, окрім інших відомостей, визначених статтею 165і КПК, повинна бути вказана у постанові (ухвалі) про обрання запобіжного заходу. Таким чином, здійснена раніше кваліфікація закріплюється у вказаному процесуальному документі.
Підсумковим процесуальним документом досудового слідства є, у більшості випадків, обвинувальний висновок. Після повідомлення потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача про закінчення досудового слідства, ознайомлення цих осіб з матеріалами справи за їх бажанням, ознайомлення з матеріалами справи обвинуваченого і його захисника слідчий складає обвинувальний висновок. У резолютивній частині даного процесуального документа мають бути вказані відомості про кожного обвинуваченого, стаття кримінального закону, яка передбачає даний злочин, та коротко суть пред'явленого обвинувачення.
Отже, кваліфікація, здійснена під час притягнення особи як обвинуваченого, закріплюється в обвинувальному висновку. В~ ньому слідчий не вправі змінювати кваліфікацію порівняно з тією, яка була дана при пред'явленні обвинувачення. Тобто зміна кваліфікації при закінченні досудового слідства у формі складання обвинувального висновку не відбувається. Якщо ж під час складання обвинувального висновку слідчий дійде висновку про необхідність зміни кваліфікації, він повинен виконати дії, передбачені ст. 141 КПК, — заново пред'явити обвинувачення, закрити справу в частині обвинувачення, що не підтвердилося.
Дана кваліфікація є остаточною на стадії досудового слідства, в ході якого питання про зміну кваліфікації постає неодноразово .^Звичайно, це пов'язано зі встановленням нових фактичних обставин справи чи новою оцінкою вже відомих доказів.
На початкових стадіях кримінального процесу зміна кваліфікації майже нічим не обмежена. Не становить особливих складнощів і процесуальний порядок прийняття такого рішення. Кваліфікацію може змінити посадова особа органу дізнання або слідчий, який кваліфікував це саме діяння раніше. Процесуальні дії, які вчинюються при цьому, залежать від того, в чому полягає зміна кваліфікації:
якщо скоєне і далі оцінюється як злочин, то слід заново пред'явити звинувачення — за статтею, яка передбачає діяння, що інкримінується. Причому це слід робити як тоді, коли змінюється кваліфікація на статтю про більш тяжкий злочин, так і за умови перекваліфікації "в напрямі пом'якшення";
коли діяння оцінюється як таке, що не становить собою злочину, то виноситься постанова про закриття кримінальної справи чи направлення матеріалів до суду для прийняття відповідного рішення. Вид процесуального рішення та документи, які при цьому складаються, залежать від підстав закриття кримінальної справи — реабілітуючих (коли справа закривається постановою слідчого) чи нереабілітуючих (з таких підстав кримінальні справи закриваються судом).
Зміна кваліфікації під час досудового слідства може бути здійснена і з ініціативи осіб, які контролюють хід досудового слідства, — прокурора та начальника слідчого відділу. Відомо, що рішення з питань кваліфікації слідчий приймає самостійно, він не повинен погоджувати її з прокурором чи іншим органом. Разом з тим, закон передбачає:
здійснення прокурорського нагляду за проведенням досудового слідства, який включає в себе і нагляд за правильністю правової оцінки скоєного;
контроль начальника слідчого відділу за проведенням досудового слідства, зокрема за кваліфікацією злочину.
Прокурор і начальник слідчого відділу наділені повноваженнями давати слідчому вказівки про кваліфікацію злочину (ч. 2 ст. 114, ч. 2 ст. 114і, п. З ч. 1 ст. 227 КПК), виконання яких саме і передбачає внесення змін до кваліфікації, раніше проведеної самим слідчим. У ході виконання отриманих вказівок слідчий виносить нові постанови, зокрема, про пред'явлення обвинувачення, при цьому попередня кваліфікація- втрачає юридичну силу.
Зміна кваліфікації в ході досудового слідства може бути проведена і самим прокурором. Відповідно до повноважень, визначених ст. 227 КПК, прокурор:
скасовує незаконні та необґрунтовані постанови слідчих та осіб, які проводять дізнання, включаючи і постанови з питань кваліфікації;
бере участь у провадженні дізнання і досудового слідства та в необхідних випадках особисто проводить, окремі слідчі дії або розслідування в повному обсязі у будь-якій справі. Чи означає це, що прокурор може "підмінити" слідчого і замість нього сам пред'явити обвинувачення, відповідно кваліфікувавши скоєне. Думається, керуючись ч. 2 ст. 114 КПК, з метою забезпечення процесуальної самостійності слідчого прокурор, який навіть і скасував постанову про притягнення особи як обвинуваченого у зв'язку з її незаконністю, вправі лише надати вказівки слідчому щодо кваліфікації злочину, а не самостійно приймати відповідне рішення.
Разом з тим, вивчення практики показує, що прокурори, як правило, своїх повноважень з особистої участі у розслідуванні не використовують. Вони дають вказівки слідчим, до того ж, далеко не завжди у передбаченій КПК письмовій формі.
Відповідно до ст. 221 КПК обвинувачений або його захисник вправі подавати клопотання про зміну кваліфікації злочину. Таке клопотання є не просто думкою сторонньої особи. Воно утворює для слідчого, прокурора, суду обов'язок погодитися із запропонованою кваліфікацією або, навпаки, не задовольнити клопотання, навівши при цьому мотиви свого рішення.
Закінчення досудового слідства відповідно до ст. 212 КПК можливе у трьох формах, які визначаються результатом кримінально-правової кваліфікації:
складання обвинувального висновку, що означає кваліфікацію скоєного як злочину. При. цьому кримінальна справа має отримати подальший рух — бути переданою до суду для прийняття рішення по суті пред'явленого звинувачення;
закриття кримінальної справи. Воно пов'язане, зокрема, з тим, що діяння кваліфікується як незлочинне (малозначне, вчинене за обставин, які виключають злочинність, вчинене за відсутності ознак складу злочину);
направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.
Закінчення досудового слідства із закриттям кримінальної справи, в ряді випадків, навпаки, передбачає зміну кваліфікації, порівняно з тією, яка мала місце в ході слідства. Якщо тоді скоєне кваліфікувалося як злочин, то закриття кримінальної справи можливе тому, що діяння не оцінюється як злочинне. При цьому попередні рішення з питань кваліфікації втрачають своє юридичне значення. Оскільки має місце не часткова, а повна відмова від обвинувачення, то не вимагається виконання того, що передбачене ч. 2 ст. 141 КПК. Сама ж зміна кваліфікації внаслідок закриття кримінальної справи, як уже відзначалося, здійснюється або слідчим, або судом.
Нагляд прокурора за досудовим слідством включає перевірку справи з обвинувальним висновком. У ст. 228 КПК окремо виділено обов'язок прокурора перевірити при цьому, чи правильно кваліфіковано дії обвинуваченого за статтями кримінального закону (п. 6).
При незгоді прокурора з оцінкою скоєного, запропонованою слідчим, і висновку про необхідність внесення змін до неї він приймає рішення, зміст якого визначається "напрямом" зміни кваліфікації:
складає новий обвинувальний висновок, в якому викладає свою (більш " м'яку) кваліфікацію скоєного;
складає постанову, в якій зазначає зміни, що вносяться до обвинувального висновку, — якщо зміна початкового обвинувачення не тягне за собою застосування статті кримінального закону з більш тяжкою санкцією і не пов'язана з істотною зміною обвинувачення за фактичними обставинами (ч. 2 ст. 231 КПК);
повертає справу слідчому або органу дізнання зі своїми письмовими вказівками щодо відповідної зміни кваліфікації.
Отже, як бачимо, кримінально-процесуальний закон допускає зміну обвинувачення прокурором при перевірці обвинувального висновку і матеріалів кримінальної справи. Відповідно до ч. 2 ст. 231 КПК прокурор або його заступник складає постанову, в якій зазначаються зміни, внесені до обвинувального висновку, якщо зміна початкового обвинувачення не спричиняє застосування статті кримінального закону з більш тяжкою санкцією і не пов'язане з істотною зміною обвинувачення за фактичними обставинами.
Порядок зміни кваліфікації в суді залежить від того, на якому етапі судового розгляду справи це відбувається — в ході судового слідства чи після його закінчення.
Кваліфікація може бути змінена під час судового розгляду. До закінчення судового слідства зміну кваліфікації може "зініціювати прокурор. При цьому:
якщо пропонована зміна означає, що будуть порушені правила про підсудність чи обов'язковість проведення досудового слідства, то прокурор вносить клопотання про повернення справи на додаткове розслідування, (ч. 2 ст. 277 КПК). Вказане положення КПК стосується, очевидно, лише випадків: розгляду справ місцевим судом (оскільки зміна кваліфікації при розгляді справи в 1-й інстанції апеляційним судом не може призвести до порушення правил про підсудність) та справ, провадження в яких здійснювалося за протокольною формою досудової підготовки матеріалів. Очевидно, що клопотання про направлення справи на додаткове розслідування має заявлятися і тоді, коли прокурор дійде висновку про необхідність змінити кваліфікацію і інкримінувати статтю кримінального закону про більш тяжкий злочин;
якщо ставиться питання про застосування кримінального закону, який передбачає відповідальність за менш тяжкий злочин, — прокурор виносить постанову, в якій формулює нове обвинувачення та викладає мотиви прийнятого рішення (ч. 3 ст. 277 КПК).
Слід зазначити, що згідно зі ст. 277 КПК зміна обвинувачення в суді допускається, якщо цим не погіршується становище підсудного і не порушується його право на захист. Зокрема, зміна початкового, .тобто сформульованого під час провадження попереднього слідства, обвинувачення допускається, якщо це не спричиняє застосування статті кримінального закону з більш тяжкою санкцією і не пов'язане з істотною зміною обвинувачення за фактичними обставинами.
Отже, якщо ч. 1 ст. 277 КПК містить загальну вимогу про неприпустимість погіршення становища підсудного, то ч. 3 цієї статті вказує лише на два конкретні " випадки, за яких це становище може погіршитися: кваліфікація вчиненого злочину за статтею КК з більш тяжкою санкцією та істотна зміна обвинувачення за фактичними обставинами.
Питання про те, чи пов'язана зміна кваліфікації діяння підсудного з істотною зміною фактичних обставин обвинувачення, має вирішуватись у кожному конкретному випадку. Погіршення становища підсудного має місце і тоді, коли кваліфікація його діяння не змінюється, однак зазнає істотних змін розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню.
Кримінально-процесуальна кваліфікація здійснюється також при постанов-ленні вироку суду, де у вступній частині зазначається стаття кримінального закону, яка передбачає злочин, у вчиненні якого обвинувачується підсудний відповідно до пред'явленого обвинувачення. У резолютивній частині зазначається стаття кримінального закону, яка передбачає злочин, за який засуджено особу, — остаточний висновок щодо кваліфікації скоєного.
Слід зазначити, що після закінчення судового слідства змінити кваліфікацію може лише сам суд (суддя) при постанов-ленні вироку. При цьому зміна кваліфікації допускається лише в напрямі покращення становища підсудного.
Розгляд справи в апеляційному та касаційному порядку також може привести до висновку про необхідність зміни кваліфікації, яка була в раніше постановленому вироку чи постанові. Вирішення питань про' зміну кваліфікації на цих стадіях кримінального процесу відбувається з урахуванням процесуального принципу "недопустимості повороту гіршого". Тобто сам суд апеляційної або касаційної інстанції може змінити кваліфікацію лише тоді, коли це пов'язане із застосуванням кримінального закону про менш тяжкий злочин. В іншому разі він повинен повернути справу на додаткове розслідування чи на новий судовий розгляд.
Слід звернути увагу на те, що, скасовуючи вирок (постанову) з поверненням справи на новий судовий розгляд, апеляційний суд не має права вирішувати наперед питання про застосування судом першої інстанції того чи іншого кримінального закону (ч. З ст. 374 КПК). Тобто він не дає суду вказівки, як кваліфікувати скоєне, хоча однією з підстав скасування попереднього вироку (постанови) саме і є неправильна кваліфікація діяння. Враховуючи, що в цій обмежувальній нормі йдеться лише про^ суд, можна дійти висновку, що апеляційний суд вправі дати відповідні вказівки прокурору чи слідчому.
Водночас, як випливає зі ст. 399 КПК, суд касаційної інстанції не пов'язаний обмеженнями у вказівках щодо кваліфікації скоєного — він може їх давати не лише органу дізнання чи досудового слідства, а й суду першої чи апеляційної інстанції, якщо вони будуть повторно розглядати справу. Розглядаючи ж справу повторно, суд може застосувати закон про більш тяжкий злочин лише тоді, коли:
вирок був скасований у зв'язку з відповідним поданням прокурора або скаргою потерпілого чи його представника;
при новому розслідуванні справи буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжкий злочин або коли збільшився обсяг обвинувачення.
Отже, кримінально-процесуальна кваліфікація здійснюється у кримінальному процесі неодноразово. Правила здійснення кримінально-правової і кримінально-процесуальної кваліфікації давно існують у юридичній науці, проте у законодавстві не закріплені. З метою однакового і правильного здійснення кримінально-правової і кримінально-процесуальної кваліфікації всіма суб'єктами, які ведуть кримінальний процес, їх необхідно закріпити у законодавстві.
Артем ПАРХОМЕНК0, юрисконсульт
Юридичний вісник України № 24 ( 16 - 22 червня 2007 року)