Диспозитивні начала господарського судочинства надають сторонам господарського спору право укладати мирову угоду, що безпосередньо передбачено статтями 22, 78 ГПК України.
При цьому Закон передбачає лише застереження щодо дотримання законності цієї процесуальної дії, а саме: мирова угода повинна стосуватися лише прав і обов’язків сторін щодо предмета спору; у представників сторін повинні бути повноваження на укладення мирової угоди; господарський суд має роз’яснити сторонам наслідки затвердження мирової угоди (ст.78 ГПК). Останніми є припинення провадження у справі; не допускається повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав (статтями 78, 80 ГПК). Мирова угода в господарському судочинстві – це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами ( Див.: Беляневич В. Е. Господарський процесуальний кодекс України: ( із змінами і доповненнями Станом на 22 вересня 2005 року) Науково-практичний коментар.-К.: Видавництво „Юстініан”,2006. – С. 429-437). У зв’язку з цим, на перший погляд, є всі підстави ототожнювати мирову угоду господарського судочинства з новацією — припинення зобов’язання за домовленістю сторін про заміну первісного зобов’язання новим зобов’язанням між тими ж сторонами (ст.604 ЦК України). Проте таке ототожнення недопустиме, оскільки при цьому не враховуються суттєві обставини – мирова угода затверджується господарським судом та існує особливий порядок примусового виконання її умов. Це підтверджує практика господарського судочинства.
Вищий господарський суд України постановою від 6-13 грудня 2006 р. у справі № 8/113-06 скасував постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 20.07.2006 року та рішення господарського суду Вінницької області від 21.04.2006 р. і зобов’язав ВАТ “Вінницямолоко” виконати мирову угоду, затверджену ухвалою господарського суду Вінницької області від 10.01.2006 р. у справі № 13/403-05 шляхом стягнення з ВАТ “Вінницямолоко” 93884,74 грн. При цьому ВГСУ виходив із такого. Господарським судом Вінницької області винесено ухвалу від 10.01.2006 р. про затвердження мирової угоди та припинення провадження у справі № 13/403-05 про стягнення з ВАТ “Вінницямолоко” боргу у розмірі 93884,74 грн на користь приватного підприємця Ч. Згідно із затвердженою ухвалою господарського суду Вінницької області мировою угодою заборгованість повинна була сплачуватися згідно з графіком . У зв’язку з невиконанням умов мирової угоди, приватний підприємець Ч. у квітні місяці 2006 року звернувся до господарського суду з позовом про примусове стягнення коштів. Рішенням господарського суду Вінницької області у справі № 8/113-06 від 21.04.2006 р. позов задоволено частково — стягнуто з відповідача на користь позивача 41456,80 грн боргу. Суд послався на ті обставини, що борг відповідача перед позивачем відповідно до затвердженої мирової угоди виник за період з 31.01.2006 року по 30.04.2006 року, що складає в сумі 41456,80 грн. На день розгляду справи в суді відповідач доказів сплати в добровільному порядку боргу в сумі 41456,80 грн не надав. Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 20.07.2006 р. змінено рішення господарського суду Вінницької області від 21.04.2006 р. Резолютивну частину викладено в наступній редакції: “Спонукати відкрите акціонерне товариство “Вінницямолоко” до виконання п.2 мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Вінницької області від 10.01.2006 року у справі 13/403-05. Стягнути з відповідача на користь позивача 30971,20 грн боргу”. Обгрунтовуючи постанову, апеляційний суд посилався на те, строк сплати платежу в розмірі 10485,60 грн встановлений до 30.04.2006 р., а тому на день подання заяви та прийняття судом рішення 21.04.2006 р. строк оплати ще не настав. Крім того, апеляційний суд зробив висновок, що заявлена позивачем майнова вимога про стягнення боргу вже пред’являлась у справі № 13/403-05, якою була затверджена мирова угода, а тому позивач не був позбавлений права звернутися до суду з позовом для захисту свого порушеного права шляхом спонукання до виконання мирової угоди. Проте позивач, як зазначивапеляційний суд, довів обставини, з якими закон пов’язує виникнення у нього прав на позов, тому невірне визначення позивачем предмета позову не є підставою для відмови в позові. Рішення господарського суду та постанову апеляційного суду оскаржило в касаційному порядку ВАТ „Вінницямолоко”. Зокрема, скаржник зазначав, що позов у даній справі був предметом розгляду в іншій справі № 13/403-05, тобто є рішення господарського суду, який в межах своєї компетенції вирішив спір між тими ж сторонами про той же предмет. А також, зазначав скаржник, у випадку невиконання зобов’язаною стороною умов мирової угоди, затвердженої господарським судом, заінтересована сторона не позбавлена можливості звернутися до державного виконавця на підставі ст.18 Закону України «Про виконавче провадження».
Колегія суддів Вищого господарського суду касаційну скаргу задовольнила частково з наступних підстав. Мирова угода, затверджена ухвалою господарського суду Вінницької області від 10.01.2006 року у справі№ 13/403-05, є угодою про заміну одного зобов’язання, яке передбачає відшкодування витрат за поставлене молоко та за надані послуги, іншим, яке грунтується на мировій угоді. Наслідком затвердження мирової угоди відповідно до ст.80 ГПК України є припинення провадження у справі та недопустимість повторного звернення до господарського суду із спору між тими ж сторонами про той же предмет зі тих же підстав. Господарський суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, фактично поновив провадження у справі, в якій було затверджено мирову угоду, а апеляційний суд, в свою чергу, на зазначені порушеня уваги не звернув. Враховуючи, що з моменту затвердження судом мирової угоди зобов’язання сторін за цивільно-правовим договором трансформувалися в обов’язок виконання судового рішення на умовах затвердженої мирової угоди, фактичне поновлення провадження в такій справі шляхом повторного звернення до суду з позовом з такими ж вимогами є неправомірним. У разі ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди, інша строна не позбавлена права звернутися до суду на загальних підставах з позовом про спонукання до виконання мирової угоди. З матеріалів справи вбачається, що предметом позовної заяви приватного підприємця Ч. є стягнення грошової суми у зв’язку з невиконанням мирової угоди, але, по суті, є заявою (позов) про спонукання до виконання умов мирової угоди. Тому невірне визначення позивачем предмета спору не може бути підставою для відмови в позові. В силу статей 11, 202 Цивільного кодексу України затверджена судом мирова угода за своєю правовою природою є правочином, який за загальними принципами цивільного законодавства має бути виконаний за правилами статей 525, 526 Цивільного кодексу України. Відповідно до ст.. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. За змістом ст.ст.599, 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином. Враховуючи викладене, колегія суддів ВГСУ не погодилася з висновком судів першої та апеляційної інстанції щодо стягнення з боржника часткової суми за мировою угодою та скасувала зазначені судові рішення із стягненням з відповідачаповної суми за мировою угодою. Таким чином можна дійти висновку, що в господарському судочинстві мирова угода – хоча і за своєю правовою природою є правочином, проте після її затвердження ухвалою господарського суду направлена не на зміну або припинення цивільно-правових відносин, а на обов’язок виконання судового рішення на умовах затвердженої мирової угоди (така дефініція, безперечно, не є бездоганною, проте містить усі необхідні правові елементи для повного розуміння цього правового явища). У зв’язку з цим існує і специфічний спосіб захисту від ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди – звернення до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди. У такому разі предметом спору є вимога немайнового характеру. Проте цей спосіб не єдиний. Ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди є підставою до відкриття виконавчого провадження та примусового її виконання державною виконавчою службою.
Так, постановою від 10.05.2005 р. № 6/587 Судова палата в господарських справах Верховного Суду України встановила наступне. Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2004 р. затверджено мирову угоду між Підприємством та Товариством у спорі щодо виконання зобов’язань за договором купівлі-продажу. У зв’язку з невиконанням Підприємством своїх зобов’язань за мировою угодою, Товариство звернулося до Відділу державної виконавчої служби у Красногвардійському районному управлінні юстиції м.Дніпропетровська (далі — ВДВС) із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання ухвали суду від 12.02.2004 р., якою затверджено мирову угоду. Постановою від 06.05.2004 р. ВДВС відмовив у відкритті виконавчого провадження на тій підставі, що мирова угода відсутня у переліку документів, передбаченому статтею 18-1 Закону України ’’Про виконавче провадження’’ (далі — Закон про виконавче провадження). Зі скаргою до господарського суду Дніпропетровської області на постанову від 06.05.2004 р. Товариство звернулося в листопаді 2003 року, мотивуючи її невідповідністю дій виконавчої служби положенням Господарського процесуального кодексу України та Закону України ’’Про виконавче провадження’’. Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2004 р. постанову ВДВС від 06.05.2004 р. визнано недійсною. Постановою від 06.09.2004 р. Дніпропетровський апеляційний господарський суд вказану ухвалу скасував, а у задоволенні скарги Товариства відмовив. Вищий господарський суд України постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду залишив без змін, обґрунтувавши її висновком про те, що ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди не є виконавчим документом. Проте Судова палата у господарських справах Верховного Суду України задовольнила касаційну скаргу на цю постанову з таких підстав. Висновку про те, що ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди не є виконавчим документом, Вищий господарський суд України, як і суд апеляційної інстанції, дійшов, виходячи з того, що на дату звернення до ВДВС із заявою про відкриття виконавчого провадження у передбаченому статтею 18-1 Закону про виконавче провадження вичерпному переліку виконавчих документів, яке підлягають виконанню державною виконавчою службою, мирові угоди відсутні. Проте суд не врахував, що Товариство подавало заяву до ВДВС про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання не мирової угоди, а ухвали суду про затвердження цієї угоди; в скарзі до суду на постанову ВДВС ставилась вимога про зобов’язання ВДВС прийняти до виконання саме зазначену ухвалу, а не мирову угоду; місцевий господарський суд визнав постанову ВДВС недійсною і зобов’язав останнього прийняти до виконання і відкрити виконавче провадження на підставі ухвали про затвердження мирової угоди. Відтак оскаржена постанова касаційного суду і постанова суду апеляційної інстанції не відповідають змісту скарги на постанову ВДВС про відмову у відкритті виконавчого провадження, а тому підлягають скасуванню. Натомість, місцевий господарський суд розглянув скаргу Товариства по суті заявлених вимог і дійшов обґрунтованого висновку про те, що ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди є виконавчим документом.
Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, є процесуально невиправданим відособлене сприйняття мирової угоди в господарському судочинстві. Це призводить до певної правової невизначеності, особливо при відмові однієї зі сторін від добровільного виконання мирової угоди. Чи не є доцільніше вважати мирову угоду як одним із способів вирішення спору по суті та передбачити видання господарським судом наказу на примусове виконання мирової угоди? Втім, на сьогодні правова прогалина щодо виконання в примусовому порядку мирової угоди господарського судочинства, успішно ліквідована висновками вищих судових інстанцій, які орієнтують звертатися з позовом або до господарського суду про спонукання виконати мирову угоду, або напряму до державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання ухвали господарського суду про затвердження мирової угоди.
Олексій Якименко, адвокат, президент адвокатської компанії „Якименко та Партнери”, м. Вінниця
Юридичний вісник України № 33 ( 17-25 серпня 2007 року)