В останні роки Україна багато чого зробила для вдосконалення національного законодавства у сфері інтелектуальної власності, у тому числі з метою приведення його положень до міжнародних норм. На сьогодні відбувається робота з гармонізації національного законодавства з європейським. Зачіпає цей процес і сферу авторських та суміжних прав.
Саме ці та інші питання обговорювалися на XI Міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні проблеми інтелектуальної власності", що проходила з 3 по 7 вересня 2007 р. у м. Ялта. В її роботі брали участь представники фахових кіл та органів державної влади України, а також спеціалісти міжнародних організацій та посадові особи, зокрема, Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), уряду США в Україні, Відомства США із патентів та торговельних марок, Європейського патентного відомства, Відомства із гармонізації внутрішнього ринку, Авторсько-правового союзу країн Центральної та Східної Європи тощо. Широко був представлений судовий корпус України — як суддями Вищого господарського суду України, так і суддями апеляційних та місцевих судів, що спеціалізуються на розгляді спорів з порушення прав інтелектуальної власності. У роботі конференції брали участь практикуючі юристи, патентні повірені, представники колективних організацій управління, організацій мовлення, фахівці з наукових та навчальних закладів.
Враховуючи багатоаспектність сфери інтелектуальної власності, черговий раз було здійснено спробу розмежувати розгляд питань за блоками, з виділенням, у тому числі, блоку авторських та суміжних прав. Останній викликав надзвичайний інтерес з боку присутніх, хоча і підтвердив незмінність тих проблем, що постійно обговорюються в останні роки.
Сьогодні відносини у сфері створення і використання об'єктів авторського та суміжних прав регулюються Цивільним кодексом України (кн. IV), Законом України "Про авторське право і суміжні права", а також рядом підзаконних актів. Не говорячи про цілий блок законодавства, в якому є посилання на об'єкти авторського права, — починаючи з права промислової власності і закінчуючи законами "Про телебачення і радіомовлення", "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних", "Про видавничу справу", "Про кінематографію" тощо.
На думку фахівців, існуюча редакція Закону "Про авторське право і суміжні права" у цілому відповідає Бернській та Всесвітній (Женевській) конвенціям із авторського права, Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм, але, водночас, потребує доопрацювання у контексті європейського законодавства і директив європейської спільноти. При цьому за позитивними висновками експертів ВОІВ зазначений Закон був визнаний кращим законом 2001 року в Європі.
Останні парламентські слухання, присвячені захисту прав інтелектуальної власності, виявили ряд проблем у сфері захисту саме авторських та суміжних прав, однак зовсім не у сфері недосконалого законодавства, а переважно — у сфері право-застосування.
Тому викликає подив чергова ініціатива Державного департаменту інтелектуальної власності МОН України (далі — Держдепартамент) із розробки нової редакції даного Закону, що пояснювалося необхідністю приведення його у відповідність до Директив ЄС (мова йде, зокрема, про Директиву 2001/29 про гармонізацію певних аспектів авторського права і суміжних прав в інформаційному суспільстві та Директиву 92/100 про право на прокат, право на позичку та деякі суміжні права у сфері інтелектуальної власності). При цьому ряд положень розробленого проекту Закону отримав абсолютно нове звучання, яке у багатьох випадках не збігається з галузевим суміжним законодавством, Цивільним кодексом тощо. Або взагалі містить норми, які можна назвати "дивними".
Наприклад, як можна співвіднести наступні положення законопроекту: п. 2 ст. 14 "Особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам" та п. 1. ст. 16 "Особисті немайнові права на службовий твір належать автору цього твору. Особисті немайнові права на забезпечення недоторканності комп'ютерної програми, створеної у зв'язку з виконанням трудового договору (контракту) та (або) цивільно-правового договору (далі — договору), належать особі, де або у якої працює автор (працедавцю), якщо інше не встановлено договором". Тобто всупереч нормам, закладеним самим проектом щодо суті особистих немайнових прав (рівно як і положеннями Цивільного кодексу України), а саме — що особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) будь-кому, тут же вони всупереч усілякій логіці передаються працедавцеві. Однак особисті немайнові права належать автору об'єкта авторського права незалежно від його майнових прав інтелектуальної власності на такий об'єкт і зберігаються за ним у випадках передачі права на використання зазначеного об'єкта.
Невідчужуваність особистих немайнових прав інтелектуальної власності є одним з основних принципів права інтелектуальної власності (ч. 4 ст. 423 ЦК України). Загалом, саме особисті немайнові права забезпечують зв'язок особистості автора зі створеним ним об'єктом інтелектуальної власності, у тому числі — комп'ютерною програмою. Особисті немайнові права автора на створений ним об'єкт не мають економічного змісту, невід'ємні від автора і є абсолютними. Такі права випливають з факту авторства на об'єкт інтелектуальної власності, тобто вони невід'ємно пов'язані з особою автора. Автор зберігає їх за собою впродовж усього свого життя, навіть у тих випадках, коли мова йде про ті об'єкти авторських прав, у яких закінчився строк правової охорони. Абсолютний характер особистих немайнових прав автора проявляється у тому, що вони захищаються від усіх і кожного (erga omnes) у тому розумінні, що особа, якій вони належать, може реалізовувати їх незалежно від будь-якої іншої особи, включаючи й ту особу, яка набула майнові права інтелектуальної власності на той самий об'єкт інтелектуальної власності за договором. Особисті немайнові права автора є невідчужувані і від них не можна відмовитись або передати за договором. Сутність невідчужуваності особистих немайнових прав проявляється в тому, що будь-яка передача авторського права на створений ним об'єкт між особами може стосуватися лише майнових прав "інтелектуальної власності на такий об'єкт, оскільки особисті немайнові права безпосередньо належать автору і тому не можуть бути об'єктом вилучення, примусового виконання або експропріації; не можуть бути предметом розповсюдження на них дії строку позовної давності, оскільки ці права не відносяться до сфери комерціалізації; не можуть бути об'єктом страхування (суброгації), оскільки виникають з факту авторства тощо. Вони мають необмежений строк дії.
У ст. 59 розробленого законопроекту захист особистих немайнових та майнових прав суб'єктів авторського та(або) суміжних прав здійснюється у порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством. Взагалі виділяють дві основні форми захисту авторських і суміжних прав:
Способом захисту авторського права і суміжних прав визнаються закріплені законодавством матеріально-правові засоби примусового характеру, за допомогою яких відновлюються (визнаються) порушені (оспорені) права і здійснюється вплив на порушника авторського права і суміжних прав. І, безперечно, захист авторських й суміжних прав, залежно від ступеня й характеру "їхніх порушень, може передбачати цивільно-правову, адміністративну й кримінальну відповідальність, яка регламентуються Законом України "Про авторські і суміжні права" та відповідним законодавством. Але це твердження не є тотожним тому, яке міститься у проекті, що захист здійснюється у порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством. По-перше, якщо брати буквально, то порядок і процедури визначаються процесуальним, а не матеріальним законодавством. По-друге, навіть якщо брати виключно матеріальні норми, то як бути із тим же митним законодавством (особливо із врахуванням прийнятих змін до Митного кодексу України, внаслідок чого захист прав інтелектуальної власності набув нового якісного рівня).
Не будемо пояснювати значення контрафакту для сфери інтелектуальної власності і наявних проблем з іміджем України на світових товарних ринках. Чомусь зазначене порушення авторського та суміжних прав випало з переліку порушень, що міститься у законопроекті (ст. 58). Натомість залишилося лише піратство. Тобто при прийнятті зазначеної редакції усі контрафактні примірники стають фактично легальними.
Доцільно звернути увагу на введення такого органу, як Рада з питань авторського права і суміжних прав (Авторська рада), що діятиме при Кабінеті Міністрів України (ст. 57 законопроекту). Гї функціями є взаємодія зі структурними підрозділами відповідних міністерств і відомств, юридичними та фізичними особами; отримання від осіб, що подали звернення, необхідних матеріалів для повного, всебічного та об'єктивного розгляду питання та прийняття відповідних рішень; здійснення посередництва у перемовинах та при вирішенні конфліктів між: організаціями колективного управління; організаціями колективного управління та суб'єктами авторського права та(або) суміжних прав; організаціями колективного управління та користувачами; надання органу, що здійснює державну реєстрацію, кандидатури уповноваженої організації колективного управління, а "у випадку невиконання або неналежного виконання визначеною уповноваженою організацією колективного управління функцій, звернення до зазначеного органу з мотивованим поданням щодо позбавлення статусу уповноваженої організації тощо. Діє зазначена рада на підставі даного закону та затвердженого положення. Не виступаючи проти доцільності створення такої ради, хочеться лише звернути увагу на її склад, до якого делегуються представники від: 1) державних органів: установи (зараз це — Державний департамент інтелектуальної власності), Мін'юсту, Мінфіну, Мінкультури, ДПА України (по 1 особі); 2) суб'єктів авторського права та суміжних прав: автор, виконавець, виробник фонограм, виробник відеограм, організація мовлення (по 1 особі). Думається, що даний перелік може викликати у багатьох учасників ринку даних послуг зацікавлення. Хочеться звернути увагу, що згідно із законопроектом рішення Авторської ради є обов'язковим і підлягає виконанню у порядку, встановленому Положенням.
Наприкінці зазначимо, що участь у конференції підтвердила те, що розробка представленого законопроекту, проведена у стислі терміни, у черговий раз залишилася поза увагою зацікавлених осіб та широкої громадськості (оскільки навіть більшість присутніх, що представляють найбільш зацікавлені кола, не була ознайомлена із даним документом раніше). Неодноразові звернення до сайту Держдепартаменту також не дали можливості ознайомитися із розробленим проектом. Радує єдине, що після проведення під час конференції окремої секції, присвяченої проблемам використання об'єктів авторського права та суміжних прав, представники Департаменту пообіцяли відпрацювати надані зауваження. Було відзначено і те, що подання даного законопроекту заплановано на І півріччя 2008 р.
Водночас навіть самі фахівці Держдепартаменту констатують той факт, що у державі створені всі можливі засади для ефективної реалізації своїх прав суб'єктами авторського права. І для того, щоб надалі на практиці не виникало проблем із застосуванням положень законодавства України, зокрема, із застосуванням положень законодавства України щодо отримання винагороди суб'єктами авторського і суміжних прав, необхідна активна діяльність усіх зацікавлених осіб, втягнутих у процес створення та використання аудіовізуальних творів, їх співпраця та координація діяльності.
Якщо така позиція заявляється безпосередньо Держдепартаментом, то викликає подив — навіщо чергова нормотвор-чість, яка може призвести до введення абсолютно нових правил гри на ринках, що уже сформувалися. І якщо більшість обговорень свідчить про те, що проблеми виникають саме на рівні правореалізації, то який сенс знову переписувати законодавство, яке визнано таким, що відповідає, здебільшого, міжнародним нормам.
Олена ОРЛЮК, доктор юридичних наук, директор НАІ інтелектуальної власності АПрН України
Юридичний вісник України № 38 ( 22-28 вересня 2007 року)