Після прийняття у 2004 році Цивільного процесуального кодексу України у цивільному процесі виникло поняття "забезпечення позову".
Згідно зі ст. 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Позов забезпечується шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб, забороною вчиняти певні дії чи обов'язком їх вчинити, забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання та іншими видами, визначеними ст. 152 ЦПК України.
Однак у багатьох випадках, з неуважності, відсутності судової практики, а, можливо, і з особистої зацікавленості, суди виносять ухвали щодо забезпечена позову з порушенням процесуальних норм, які порушують права інших осіб.
У практичній діяльності виникають спори щодо порядку скасування ухвали про забезпечення позову.
Так, ухвалою Бершадського районного суду Вінницької області від 15.08.2007р. у справі за позовом Г. до Т. "Про повернення коштів згідно з договором позики" накладено арешт на автомобіль, який належить на праві власності М.
При розгляді заяви про забезпечення позову суд першої інстанції неповно та необ'єктивно з'ясував обставини, на які посилається позивач (відомості потрібні для забезпечення позову — п.3.ч.2 ст.151 ЦПК), безпосередньо не дослідив докази, а тому виніс ухвалу, якою порушив право власності М.
Згідно з ухвалою про накладення арешту вищевказаний автомобіль перейшов у власність до покупця Т. Однак свідоцтво про реєстрацію вищезазначеного автомобіля не було видане Т., оскільки реєстраційні дії щодо взяття на облік автомобіля відповідно до п. 2.2 Правил державної реєстрації та обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізми" ДАІ МВС України не проводились у зв'язку з тим, що в гарантійному листі ВАТ КБ "Надра" увага банку зверталась на те, що в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу необхідно зазначити "Кредит ВАТ КБ "Надра". Відчуження заборонено."
Оскільки Т. банківського кредиту на купівлю автомобіля не отримав, він не виконав перед М. своїх договірних зобов'язань з оплати за біржовою угодою, у зв'язку з чим відповідно до ст. 347 ЦК України відмовився від права власності на автомобіль шляхом анулювання біржової угоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 347 ЦК України у разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.
Згідно з даними державного реєстру ДАІ право власності на автомобіль за Т. не було зареєстроване, а тому власником автомобіля (який відповідно до ухвали суду та акта опису і арешту майна відділу управління юстиції знаходиться під арештом і зданий на зберігання до РВ УМВС України) є М.
Отже, судом було порушено право власності М., гарантоване ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України.
Виникає питання: до якого суду (першої чи апеляційної інстанції) має звернутись М. щодо скасування ухвали про забезпечення позову?
Заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу (ч. 3 ст. 154 ЦПК України).
Згідно з ч. 4 ст. 154 ЦПК України особа, щодо якої вжито заходи забезпечення позову без її повідомлення, протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали може подати до суду заяву про їх скасування, яка розглядається судом протягом двох днів.
Чи є М. особою, щодо якої вжито заходи забезпечення позову без її повідомлення? Який її процесуальний статус? Та чи може звернутись вона до суду першої інстанції із заявою про скасування заходів забезпечення позову?
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 293 ЦПК України в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої ш-станції щодо забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову.
Стаття 292 ЦПК України надає право оскаржувати такі ухвали сторонам та іншим особам, які не брали участі у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки.
Важливо також звернути увагу на предмет процесуального документа.
У першому випадку, при зверненні до суду першої інстанції, предметом заяви є скасування заходів забезпечення позову, в шшому, при зверненні до апеляційного суду, — скасування ухвали про забезпечення позову.
На нашу думку, в наведеному прикладі ухвала про забезпечення позову забезпечує виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості з Т., а не М., а тому М. не є особою, щодо якої вжито заходів забезпечення позову.
Оскільки суд вирішив питання про права М., питання щодо скасування заходів забезпечення позову має вирішуватись в апеляційному порядку відповідно до статей 292—296 ЦПК України, із застосуванням ст. 73 ЦПК України, а тому при поданні процесуального документа особлива увага має звертатися на правовий статус особи, яка його подає.
Загалом же, вважаємо, доцільно було б доповнити ст. 154 ЦПК України наступним змістом: до суду, який виніс ухвалу про заходи забезпечення позову, з заявою про їх скасування можуть також звернутися особи, які не є стороною у справі, не брали участі у її розгляді, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки.
Тетяна НОВОБРАНЕЦЬ, адвокат
Юридичний вісник України № 41 (13-19 жовтня 2007 року)