Ми з дружиною хочемо скласти спільний заповіт, залишивши все своє майно нашим дітям.При цьому, хочеться, щоб після смерті одного з нас, інший залишався жити у своєму звичному середовищі. Чи можна це зробити відповідно до чинного законодавства?
Так, відповідно до ст. 1243 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на. праві спільної сумісної власності. Згідно з ч. З ст. 368 ЦК спільною сумісною власністю подружжя є майно, набуте подружжям за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Тому слід мати на увазі, що предметом спільного заповіту не може бути особиста приватна власність кожного з подружжя (зокрема, майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто).
Особливістю спільного заповіту є те, що після смерті одного з подружжя цей заповіт змінювати вже не можна. Кожен з подружжя має право відмовитися від спільного заповіту лише за життя обох, при цьому така відмова підлягає нотаріальному посвідченню.
Тобто навіть якщо обставини зміняться і, припустімо, після смерті чоловіка його дружина захоче заповісти їх спільне майно не дочці, а племіннику; то вона не зможе цього зробити, оскільки спільний заповіт є узгодженою волею обох членів подружжя і без обопільної згоди змінюватися не може.
У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив, і нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у ньому. Згідно із Законом України "Про нотаріат" ця нотаріальна дія може вчинятись лише державними нотаріусами (у населених пунктах, де немає державних нотаріусів, посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів). Предметом заповіту подружжя може бути будь-яке майно (рухоме і нерухоме), яке належить відчужувачам на праві спільної сумісної власності.
У разі смерті останнього з подружжя право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті. А заборона відчуження успадкованого майна нотаріусом знімається при одержанні повідомлення про смерть другого з подружжя (на підставі свідоцтва органу цивільного стану про смерть), що склали спільний заповіт.
Отже, якщо в "подружньому" заповіті вказано, що квартиру після смерті заповідачів успадковують діти в рівних долях, то у разі смерті чоловіка його частка автоматично переходить дружині й вона стає єдиним власником будинку і продовжує жити в звичному для неї майновому середовищі. Діти зможуть отримати спадок тільки після смерті матері.
Порядок нотаріального посвідчення заповітів подружжя викладений у Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5. Зокрема, у п. 156 Інструкції зазначено, що нотаріус посвідчує заповіти дієздатних фізичних осіб, у тому числі подружжя, які складені відповідно до вимог статей 1233—1257 ЦК та особисто подані нотаріусу. Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21.01.1993 р. № 7-93 за нотаріальні дії щодо посвідчення заповітів встановлюється ставка державного мита у розмірі 0,05 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (тобто 85 коп.).
Сторінку підготувала Катерина ФОМІНА
Юридичний вісник України № 44 (3-9 листопада 2007 року)