1. Схвалити Концепцію Загальнодержавної програми імунопрофілактики та захисту населення від інфекційних хвороб на 2007-2015 роки, що додається.

Визначити МОЗ державним замовником Програми.

2. МОЗ разом з Мінекономіки, Мінфіном, Мін'юстом та Академією медичних наук розробити і подати до 1 жовтня 2006 р. Кабінетові Міністрів України проект Загальнодержавної програми імунопрофілактики та захисту населення від інфекційних хвороб на 2007-2015 роки.

СХВАЛЕНО

розпорядженням Кабінету Міністрів України

від 3 серпня 2006 р. N 462-р

Інфекційні хвороби залишаються однією з основних причин інвалідності та смертності населення в усьому світі. За даними ВООЗ, 24,7 відсотка летальних випадків у дорослих зумовлені інфекційними хворобами та їх наслідками, а у дітей - 63 відсотки. Підвищення рівня інфекційної захворюваності, на думку експертів ВООЗ, пов'язане з демографічним вибухом - збільшенням кількості населення Землі майже до 7 млрд. чоловік, а також з негативними соціально-економічними змінами у ряді країн, військовими конфліктами, внутрішньою та зовнішньою міграцією, екологічними катаклізмами, появою нових нозологічних форм хвороб, таких як пташиний грип, гострий респіраторний синдром тощо.

Не обминають ці процеси і Україну, хоча за останні роки мають місце певні досягнення у застосуванні засобів імунопрофілактики.

Імунопрофілактика на сьогодні залишається одним з важливих компонентів епідеміологічного нагляду, зниження рівня захворюваності та смертності населення. Ефективність імунопрофілактики великою мірою залежить від ступеня охоплення населення щепленням та якості імунобіологічних препаратів. Важливим аспектом є також пропаганда заходів специфічної імунопрофілактики як у середовищі лікарів, так і серед населення.

Істотну роль у зниженні рівня інфекційної захворюваності відіграла Програма імунопрофілактики населення на 2002-2006 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2002 р. N 1566 (1566-2002-п) . Виконання Програми дало змогу знизити показники розповсюдженості пріоритетних інфекцій, що визначені такими Європейським регіональним бюро ВООЗ у програмному документі "Здоров'я-XXI: основи політики досягнення здоров'я для всіх у Європейському регіоні ВООЗ": дифтерії - з 0,58 у 2001 році до 0,21 у 2005 році на 100 тис. населення, кору - з 15,5 до 0,31, краснухи - з 332,26 до 41,8, епідемічного паротиту - з 53,6 до 7,9. Протягом 2001-2002 років було завершено роботу із сертифікації України у складі європейського регіону як території, вільної від поліомієліту.

Державна підтримка та допомога міжнародних організацій сприяли охопленню населення України щепленням проти окремих інфекцій: кору - на 98,8 відсотка, дифтерії - 98,7, кашлюку, поліомієліту, туберкульозу (серед новонароджених) - на 97,8 відсотка, що вище від показників, рекомендованих ВООЗ.

Незважаючи на деяке зниження рівня інфекційної захворюваності, епідемічна ситуація з найпоширеніших інфекцій (дифтерія, вірусний гепатит, кір, краснуха, епідемічний паротит, кашлюк, гемофільна інфекція) залишається напруженою. На зазначені інфекційні хвороби припадає близько 90 відсотків усіх зареєстрованих випадків. Окремі з них (краснуха, вірусний гепатит B) є причиною більшості уроджених аномалій та вад розвитку, що вкрай негативно позначається на здоров'ї населення та генофонді його популяції, лягає важким тягарем на державний бюджет.

Таким чином, подальший прогрес у захисті населення від інфекційних хвороб неможливий без розроблення і затвердження Загальнодержавної програми імунопрофілактики та захисту населення від інфекційних хвороб на 2007-2015 роки (далі - Програма).

Проблему здійснення імунопрофілактики доцільно розглядати в кількох аспектах. До першого з них належать питання оптимального використання наявних на даний час у світі імунобіологічних препаратів, адекватного бюджетного фінансування витрат на їх придбання і зберігання, формування Національного календаря щеплень на підставі оптимальних схем використання вакцин.

Друга група питань стосується функціонування мережі проведення і контролю вакцинації, оцінки її імунологічної та епідеміологічної ефективності, побічного ефекту від здійснення профілактичних заходів.

Третя група питань пов'язана з інформаційно-правовим забезпеченням формування відповідального ставлення до цієї справи медичних працівників і населення та підтримкою заходів з виконання Програми. Потребують подальшої інтенсифікації теоретичні і практичні розробки, спрямовані на створення нових препаратів для щеплення, покращення їх якості, оптимізацію використання і контроль ефективності.

Епідемічні ускладнення, зумовлені поширенням збудників інфекційних хвороб з групи імунокерованих захворювань, свідчать про наявність об'єктивних і суб'єктивних причин, які призводять до ослаблення потенційної ефективності імунопрофілактики. Особливо це стосується пріоритетних інфекцій, зокрема вірусних гепатитів, епідемічного паротиту, кору, кашлюку, вродженої краснухи, правця у новонароджених, поліомієліту, дифтерії, інфекцій, що викликаються гемофільною паличкою типу B, а також вітряної віспи, ротавірусних, пневмококових та менінгококових інфекцій.

Не з'ясовано до кінця проблему захворюваності після щеплення. Не визначено показники епідеміологічної ефективності вакцинації проти гепатиту B та можливих ускладнень після її здійснення. Досі не налагоджено виробництво вітчизняних вакцин.

Важливим питанням є вивчення результатів моніторингу стану захворюваності на інфекційні хвороби, щодо яких вакцинація тільки розпочинається, зокрема на гемофільну інфекцію типу b. Потребує перегляду перелік медичних протипоказань до проведення профілактичних щеплень у зв'язку з частою їх необґрунтованістю.

Існує гостра потреба у створенні клінічного центру, де б детально вивчалися причини ускладнень після проведення щеплень.

Актуальними залишаються питання, пов'язані з проведенням безпечної вакцинації, особливо у групах осіб з вродженим і набутим імунодефіцитом, зокрема з ВІЛ-інфекцією/СНІДом. Зростає кількість осіб, які потребують проведення замісної терапії з використанням внутрішньовенного імуноглобуліну.

Збільшення кількості кабінетів щеплень різних форм власності, які займаються специфічною імунопрофілактикою, зумовлює необхідність перегляду обліково-звітної документації з метою приведення її у відповідність з міжнародними стандартами.

Мета Програми полягає у забезпеченні епідемічного благополуччя населення шляхом зниження рівня захворюваності на інфекції, боротьба з якими проводиться засобами імунопрофілактики, смертності та інвалідності унаслідок інфекційних хвороб.

Для зменшення інтенсивності епідемічного процесу доцільно здійснити заходи за трьома напрямами: блокування ймовірних джерел збудників інфекційних хвороб, порушення механізму їх передачі і формування прошарку осіб, несприйнятливих до збудників інфекційних хвороб. Здійснення зазначених заходів потребує фінансових витрат, використання значних людських і матеріальних ресурсів. Однак лише комплексний підхід може забезпечити найефективніші результати.

Для блокування ймовірних джерел збудників інфекційних хвороб необхідно забезпечити концентрацію з цією метою усіх можливих ресурсів.

Створити прошарок осіб, не сприйнятливих до збудників інфекційних хвороб, можна шляхом проведення активної специфічної імунопрофілактики, зокрема застосування високоефективних імунобіологічних препаратів.

Прийняття Програми забезпечить державне цільове фінансування і контроль за використанням коштів на придбання препаратів та їх зберігання.

Програму передбачається виконувати за такими напрямами:

здійснення комплексу організаційно-методичних заходів;

оптимізація матеріально-технічного забезпечення мережі закладів, на які покладається здійснення імунопрофілактики;

постійне підвищення професійного рівня осіб, причетних до здійснення імунопрофілактики;

проведення моніторингу стану виконання Програми та своєчасного коригування заходів для підвищення їх ефективності;

забезпечення наукового супроводження імунопрофілактики;

використання усіх форм проведення санітарно-просвітницької роботи серед населення з метою поширення знань з імунопрофілактики;

розвиток міжнародного співробітництва для використання потенціалу зарубіжних партнерів у сфері специфічного захисту населення від інфекційних хвороб.

Виконання Програми дасть змогу розв'язати такі завдання:

підтримка статусу країни, вільної від поліомієліту;

доведення рівня захворюваності на кір до менш як 1 на 100 тис. населення (до 2010 року);

припинення місцевої передачі вірусу кору (до 2015 року);

доведення показника захворюваності на дифтерію до менш як 0,1 (до 2010 року);

скорочення на 80 відсотків кількості вірусоносіїв гепатиту B серед дитячого населення (до 2015 року);

доведення розповсюдженості епідемічного паротиту, кашлюку, гемофільної палички типу b (Hib) до рівня менш як 1 на 100 тис. населення, а вродженої краснухи - менш як 0,01 на 1000 новонароджених (до 2010 року).

Роботу із здійснення заходів, визначених Програмою, координує МОЗ.

Здійснення контролю за виконанням Програми покладається на Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську і Севастопольську міські держадміністрації з наданням щороку відповідної інформації МОЗ.

Фінансування Програми здійснюється в межах видатків, які передбачаються у державному бюджеті МОЗ, іншим відповідальним за виконання Програми органом виконавчої влади, а також у бюджеті Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва і Севастополя, та за рахунок інших джерел.

Обсяг коштів, зокрема бюджетних, визначатиметься щороку виходячи з конкретних завдань та фінансових можливостей.

Виконання Програми дасть змогу забезпечити імунопрофілактику та захист населення від інфекційних захворювань шляхом здійснення комплексних заходів з часткової або остаточної ліквідації їх вогнищ.

Визначення перспектив розвитку імунопрофілактики, посилення епідеміологічного нагляду за інфекційними хворобами, боротьба з якими проводиться засобами імунопрофілактики, виконання пріоритетних цільових програм сприятиме посиленню ефективності протиепідемічних та профілактичних заходів, зниженню рівня розповсюдженості, смертності та інвалідності, забезпеченню раннього виявлення та реагування на ускладнення епідемічної ситуації.