Склад злочину: проблемні питання


Все частіше серед науковців виникають дискусії у сфері кримінального права щодо складу злочину, як на рівні загального вчення, так і заглиблюючись в Особливу частину Кримінального кодексу України. З цього приводу кафедра кримінального та адміністративного права Академії адвокатури України організувала наукову конференцію "Склад злочину: проблемні питання", в якій взяли участь професори з провідних вузів і наукових установ Львова, Луганська, Одеси, Харкова та Києва. Дискусія видатних вчених сприяла розкриттю важливих аспектів цієї проблеми.


Протилежні підходи

Склад злочину як предмет наукового дослідження і категорія науки кримінального права вивчається вже декілька століть і трансформація загального розуміння цього явища відбулася. Але деякі учасники конференції вважать, що на сьогодні залишається домінуючим російсько-радянський підхід до складу злочину.

"При цьому є особливі підходи, які принципово і послідовно відстоюють інші науковці, що не входять до представників домінуючого підходу, і найбільш яскравими представниками цих альтернативних точок зору є Нінель Кузнецова і Іван Малахів, — вважає Сергій Шапченко, доцент кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. — Домінуючий підхід у загальному плані проявляється в тому, що склад злочину розглядається як певна правова модель злочину з відповідними характеристиками цієї моделі і які в чомусь подібні, в чомусь відмінні".

Нінель Кузнецова формулює склад злочину як діяння, що містять описані в кримінальному законі ознаки злочину, як соціально-правове явище, подібне до злочину, ядром і системою якого воно є. її прихильники, але дещо ширшого підходу, кажуть, що склад злочину — це сукупність фактів, якою норма пов'язує кримінально-правові наслідки.

Позиція Івана Малахова є більш радикальною. На його думку, склад злочину — це суто теоретична побудова, яку кожний науковець розуміє по-своєму, явище, яке шкідливе для науки і практики кримінального права і від нього треба відмовитися категорично і назавжди та замінити реальними явищами, положеннями норми і ознаками. "Склад злочину — це є певна модель злочину, яка на сьогодні має словесну, мовну форму і поки що залишається єдиною. Як би ми не називали відповідні характеристики, але вони виконують функцію певного інформаційного орієнтиру, а враховуючи, що у нас все-таки очевидний склад злочину включає оціночні характеристики, ознаки, поняття, то тут є ще елемент оцінки, тобто можна говорити про склад злочину і як про інформаційно-оціночну модель, де не забезпечується ситуація", — висловив свою позицію правник.

Сергій Шапченко упевнений, що склад злочину — це модель, яка характеризує не злочин взагалі, а злочин певного виду (а в більшості випадків і характеристики окремих видів злочину), модель, яка фіксує видові характеристики і набуває певних властивостей системи. "У нас ця системність, хай навіть на примітивному рівні, але передбачає наявність якихось структурних частин (елементів, компонентів), зв'язків між ними і змістовну характеристику кожної з них. На мій погляд, оскільки мова йде про злочинність діяння, не може бути складу злочину, інакше як у вигляді якогось фрагмента відповідного нормативного характеру. Це можна назвати нормативною юридичною конструкцією".

Визначення предмета злочину

Анатолій Музика, професор, головний науковий співробітник Державного науково-дослідного інституту МВС України, порушив питання щодо проблем у вченні про предмет злочину та загального визначення цього поняття. "Чимало визначень пропонується фахівцями щодо предмета злочину і тут нерідко можна зустріти легковажні публікації. Викладають загальне поняття — це і речі, і права, і дії, і процеси, і стан... Я вважаю, що некоректним є використання в підручниках та інших виданнях формулювання такого роду: "об'єкт і предмет злочину", "об'єктивна сторона і причинний зв'язок" чи "суб'єкт злочину" і "спеціальний суб'єкт злочину". Найважливіша проблема у вченні про предмет злочину полягає у визначенні: це матеріальне утворення чи щось інше. Ні в кого вже немає заперечень, що інформація є предметом злочину, але при цьому заперечують її матеріальний характер. Це надзвичайно важливе питання, з якого треба вибудовувати загальне поняття про предмет злочину", — зазначив професор. Пан Музика також звернув увагу присутніх на те, що часто науковці апелюють до цивілістів, які є прихильниками позиції, що інформація не є матеріальною, оскільки саме так трактується у Цивільному кодексі. На думку фахівця, не зовсім коректно сприймати законодавця, який виклав своє бачення у межах Цивільного кодексу, тому він пропонує взяти за пріоритетні положення Кримінального кодексу. Порівнюючи Цивільний та Кримінальний кодекси, правник зазначив: "Візьмімо визначення вини: в Цивільному кодексі я нарахував 10 статей, де згадується про види вини, умисел і необережність. А до чого тут груба необережність? Це лише оціночне поняття! Питання дієздатності там теж викладені по-іншому. Виходить, критерії психічного стану для цивілістів одні, для криміналістів — зовсім інші. Повертаючись до складу злочину, хотів би зазначити, що насамперед це наше вчення — криміналістів".

Процес розмежування

Роль складу злочину у розмежуванні в кримінальному праві розглядала у своєму виступі доцент кафедри кримінального права і кримінології Львівського національного університету імені Івана Франка Лариса Брич.

Серед функцій складу злочину у кримінально-правовій літературі називають розмежувальну функцію. Але чим є склад злочину в процесі розмежування: об'єктом чи критерієм? На думку пані Брич, навряд чи можна погодитися, що склад злочину як цілісна конструкція виконує розмежувальну функцію, тобто є критерієм розмежування. Адже розмежування — це процес порівняння. Кінцевою метою розмежування, що відбувається в межах кримінально-правової кваліфікації, є визначення з-поміж складів, включених до версії кримінально-правової кваліфікації, того складу злочину, що підлягає застосуванню у конкретному випадку. "У формальній логіці вважається, що саме ознаки, а не поняття, сформоване цими ознаками, є тим, у чому предмети подібні між собою або відмінні, тобто це те, за чим саме і відбувається порівняння. Відповідно, критерієм розмежування є ознаки складу злочину, а не склад злочину в цілому. Адже склад злочину — це складна конструкція, система, утворення сукупності елементів, які, в свою чергу, сформовані ознаками складу злочину", — зазначила Л. Брич.

На думку доповідачки, порівняння як діяльність мислення повинно відбуватися на рівні первинного, найменшого елемента системи, в даному випадку це ознака складу злочину. У процесі розмежування порівнюються ознаки складу злочинів за їхнім змістом, таким чином, виявляються їхні функції в ході розмежування складів злочинів. А склад злочину є об'єктом, а не критерієм розмежування.

Кримінально-правова кваліфікація

Під час заходу також порушувалося питання значення складу злочину для кримінально-правової кваліфікації. В юридичній літературі вже досить довго триває дискусія з приводу визначення підстав кримінально-правової кваліфікації та кваліфікації злочинів, однак як вітчизняні, так і зарубіжні науковці та дослідники цієї проблеми мають різні підходи щодо їх визначення. Так, одні пропонують розуміти під цією підставою склад злочину, інші — кримінально-правову норму. При визначенні того, що є підставою кримінально-правової кваліфікації, крім того, що це склад злочину, вони, зокрема, зазначають, що він може бути вписаний у закон, кримінально-правові норми, в статті Кримінального кодексу, зокрема в статті Особливої частини . "Однак, відповідні ознаки злочину, які в сукупності дають підстави визнавати діяння злочином, не завжди виписані в одній статті Кримінального кодексу. В Особливій частині багато статей містять об'єктивні ознаки, а, відповідно, всі інші ознаки складу злочину, які відносяться до суб'єктивних (встановлення суб'єкта злочину, осудності, віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність тощо), встановлюються в Загальній частині Кодексу, — зазначила завідувачка кафедри кримінального права Запорізького інституту права імені Володимира Сташиса Олена Рябчинська. — Отже, навряд чи можна погодитися з пропозиціями визнавати підставою кваліфікації злочину наявність злочину, передбаченого відповідною статтею Загальної частини, оскільки таке визначення не конкретизоване в Особливій частині Кримінального кодексу".

Сучасні дослідники теоретичних основ кваліфікації злочину дещо по-іншому розглядають проблему визначення підстав кваліфікації, намагаючись відійти від традиційної точки зору, мовляв підставою кваліфікації визначається саме склад злочину, який міститься в кримінально-правовій нормі. Зокрема, професор Львівського університету внутрішніх справ В'ячеслав Навроцький у своїх роботах висловлює пропозицію визнавати юридичною підставою кримінально-правової кваліфікації статті Загальної та Особливої частин Кримінального кодексу. Обґрунтовується ця позиція тим, що кримінально-правова кваліфікація як правозастосовна діяльність полягає у визначенні того, яким законом передбачено вчинене діяння. Звідси висновок, що підставою кримінально-правової кваліфікації виступають ті кримінально-правові акти або статті структурної частини, в яких закріплені ознаки конкретного злочину та виписана кримінально-правова норма.

На думку пані Рябчинської, при визначенні підстав кримінально-правової кваліфікації та кваліфікації злочину слід враховувати ряд принципових аспектів: співвідношення понять кримінально-правової кваліфікації та кваліфікації злочинів, понять підстав кримінально-правової кваліфікації та кваліфікації злочину з підставами кримінальної відповідальності, а також обов'язково враховувати сам зміст і поняття кримінально-правової кваліфікації та її кінцеву мету.

Універсальна формула оцінки

У свою чергу професор Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого В'ячеслав Борисов наголосив на тому, що вчення про склад злочину — це є сутнісне досягнення вітчизняної науки кримінального права: "Далеко не всі країни володіють поняттям "склад злочину". Це наше вітчизняне надбання і ця перевага повинна залишатися. І ті пропозиції, які вносяться щодо можливості відмови від цього поняття, цього інструменту, цієї правової категорії, на мій погляд, необґрунтовані".

Незважаючи на широке визнання поняття складу злочину в теорії кримінального права, в правозастосовчій практиці, в кримінальному законі залишається дискусійним питання щодо юридичної природи цієї категорії. На думку В'ячеслава Борисова, проблема полягає в тому, що більшість науковців дотримується нормативістських поглядів на склад злочину, вважаючи його законодавчим поняттям про злочин, яке вказує лише на ті його ознаки, що закріплені у законі про кримінальну відповідальність.

Подібної позиції дотримується і проректор Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова Євген Стрельцов: 'Тенденції, які сьогодні виникають у зв'язку з тим, що певні елементи складу злочину, в першу чергу об'єкт, підпадають під дискусію, мають деякі наслідки, які певною мірою посягають на принципові визначення вітчизняного кримінального законодавства. Я впевнений, що немає українського складу злочину чи російського. Це німецька школа класичного кримінального права, яку Російська імперія перейняла на початку минулого століття і користується до сьогодні".

На думку пана Стрельцова, склад злочину як конструкція є в законодавстві усіх країн, незалежно від того, визнають вони склад злочину як підставу кримінальної відповідальності чи ні. А в тих країнах, де не визначають складу злочину, підставою кримінальної відповідальності є так звані матеріальні та моральні ознаки, що включають у себе об'єктивні та суб'єктивні ознаки. Склад .злочину фахівець називає "універсальною формулою, яку створили фахівці для оцінки людських діянь, визначення злочинності та підстав притягнення до кримінальної відповідальності конкретної особи, і це — віковий досвід людства".

Тетяна ПАШКОВСЬКА

Юридичний вісник України №13 (29 березня - 4 квітня 2008 року)