Останнім часом на теоретичному і практичному рівнях загострилися питання щодо участі прокурора в господарському судочинстві на захист інтересів держави та громадянина.
Неусталеною та суперечливою протягом значного часу залишається судова практика щодо участі прокурора в господарському процесі в інтересах держави через суб'єктивне тлумачення деякими господарськими судами визначення прокурором належності органу, чиї інтереси ним відстоюються. Оскільки існують діаметрально протилежні думки щодо повноважень прокурора подавати позови і брати участь у господарському суді в інтересах держави і громадян, спробуємо висвітлити концептуальні засади щодо інституту представництва прокуратури в господарському судочинстві.
Визначаючи правову природу представництва прокурора у господарському судочинстві, необхідно виходити із сутності інституту прокуратури як органу, який здійснює функцію охорони закону, державно-правових відносин.
Вступаючи у господарський процес, прокурор стає його учасником і підпорядковується тим правилам, які регулюють процесуальну діяльність суб'єктів цього процесуального права, але цей факт є внутрішнім стосовно того, що прокурор, перш за все, — представник державного правоохоронного органу, який виконує правозахисну функцію.
Відповідно до Конституції України (статті 121 — 123) прокуратура є організаційно самостійним державно-правовим інститутом влади, який не належить до жодної з її гілок (ст. 6). Представляючи в господарському суді інтереси громадянина або держави, прокурор реалізує виключно конституційні положення, закріплені в статті 3, 13 Основного Закону, відповідно до яких держава зобов'язана забезпечувати захист прав і свобод громадян, а також усіх суб'єктів права власності та господарювання.
Звертаючись до відповідного суду господарської юрисдикції із заявою про захист прав і свобод громадянина, державних та суспільних інтересів, прокуратура реалізовує конституційну функцію представництва, яка розглядається як один з дієвих засобів утвердження верховенства права, зміцнення законності та господарського правопорядку. Прокурор — особливий суб'єкт господарського процесу і його участь у господарському судочинстві зумовлена необхідністю виконання функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом (п. 2 ст. 121 Конституції, п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про прокуратуру"). Тобто функція представництва інтересів у господарському суді є для органів прокуратури конституційною.
Виходячи з цього конституційного положення та вимог ч. 1 ст. 361 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтереси? громадянина або держави в господарському суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у будь-якій стадії господарського процесу інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. У зв'язку з цим у новому Господарському процесуальному кодексі України (Кодексі господарського судочинства) необхідно передбачити окрему норму, що прокурор здійснює у господарському суді представництво інтересів держави або громадянина в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії господарського процесу. Крім цього, прокурор має право самостійно визначати підстави для представництва відповідних інтересів у господарських судах та його процесуальну форму.
Однак не можна ототожнювати процесуальний статус прокурора зі статусом представника у господарській справі. Відносини між представником і довірителем засновані на договорі доручення або законі. Представник у справі для виконання своїх обов'язків наділяється відповідними повноваженнями і не може виходити за межі цих повноважень, якщо не одержить на це спеціального дозволу. Зовсім інше процесуальне становище займає прокурор. Завданням прокурора при розгляді господарських справ є дотримання прав і законних інтересів громадян, держави, винесення господарським судом законних і обґрунтованих рішень. Прокурор бере участь у розгляді справ судами господарської юрисдикції як представник органу державної влади і є гарантом законності при здійсненні господарського судочинства. Для підтвердження своїх повноважень у господарському процесі прокурору не потрібно надавати суду ніяких документів (довіреностей), оскільки він виконує^ обов'язки, що надані йому законом. Його діяльність може бути віднесена до представництва, яке є самостійним інститутом господарського процесуального права, оскільки саме Основний Закон є правовою підставою участі прокурора в господарському процесі.
У наказі Генерального прокурора України №6-гн від 29.11.2006 року "Про організацію представництва прокурором у суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень" прокурорам усіх рівнів запропоновано забезпечити активне та ефективне застосування представницьких повноважень щодо захисту інтересів громадянина або держави в суді. При цьому основними завданнями представництва в суді вважається реальний захист прав і законних інтересів осіб, які не спроможні з будь-яких причин самостійно захистити свої права або реалізувати процесуальні повноваження, невизначеного кола осіб, права яких одночасно порушуються, а також захист інтересів держави, що порушуються чи можуть бути порушені внаслідок протиправних діянь фізичних або юридичних осіб (п. 2 наказу).
Приводами для представництва в господарському суді є звернення до прокуратури громадян, юридичних осіб та посадових осіб, повідомлення в засобах масової інформації або власна ініціатива прокурора. За відповідними зверненнями прокурор зобов'язаний вжити заходів щодо поновлення порушених прав та законних інтересів громадянина та держави, усунення причин і умов, що сприяли їх порушенню, а також притягнути до встановленої законом відповідальності осіб, які винні в порушенні прав і законних інтересів громадянина або держави.
Стаття 36і Закону України "Про прокуратуру" визначає підстави представництва інтересів громадянина у суді загальної юрисдикції, а саме: неспроможність громадянина через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших причин самостійно захистити свої порушені чи оспорюванні права або реалізовувати процесуальні повноваження. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Але критерії вищезгаданої неспроможності громадянина закон не визначає, тому вважаємо, що поняття "фізичний та матеріальний стан", "інші поважні причини" є оціночними, їх прокурор має визначати самостійно у кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин. Інтереси держави, представництво яких у господарському суді здійснюється прокурором, можуть полягати в захисті загальнодержавних політичних, економічних, соціальних та інших програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх об'єктів господарювання тощо.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Однак держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, а й у діяльності приватних підприємств, товариств. Отже, поняття "інтереси держави" — це категорія також оціночна і суб'єктом її оцінки є виключно прокурор (див.: інформаційний лист Вищого господарського суду України від 18.06.2004 р. № 01-8/1172 (з доповненнями згідно з інформаційними листами від 07.10.2007 р. №01-8/1748, 05.06.2006 р. № 01-8/1231, 29.08.2007 р. №01-8/751, 31.03.2008 №01-8/196) "Про практику Верховного Суду України щодо участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам").
Безпосередній вплив на судову практику щодо представництва прокуратурою України інтересів держави в господарському суді справило рішення Конституційного Суду України № 3 -рп/99 від 08.04.1999 р. у справі № 1-1/99 за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді).
У резолютивній частині цього рішення зазначено, що прокурор (або його заступник) самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за ст. 2 ГПК України, є підставою для порушення справи в господарському суді. При цьому ні рішення Конституційного Суду України, ні ГПК не надають господарському суду права оцінювати обґрунтування прокурора щодо визначення інтересу держави, наведеного у позовній заяві.
Частина друга ст. 2 ГПК України містить поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах". Особливий інтерес при здійсненні господарського судочинства становить визначення правової сутності цього поняття. У вищезгаданому рішенні Конституційного Суду України вказано, що зазначене поняття означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення у відповідних правовідносинах конкретної діяльності, спрямованої на захист інтересів держави. Зазначеним органом, відповідно до статей 6,7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Згідно з ч. 2 ст. 29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Слід зазначити, що, крім захисту державних інтересів, чинним законодавством прокурор наділений правом представляти в господарському суді інтереси громадянина. Прокурор здійснює захист прав та охоронюваних законом інтересів конкретного громадянина, який в установленому законом порядку набув статус суб'єкта підприємницької діяльності або не набув такого статусу, однак в силу ч. 2 ст. 1 ГПК України має право на звернення до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України. Підставою представництва прокуратурою у суді інтересів громадянина є неспроможність останнього через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорюванні права або реалізувати процесуальні повноваження (див.: І. Іоннікова. Участь прокурора у господарському процесі: проблемні питання та судова практика // Вісник господарського судочинства. — 2007. - № 1. - С.13)
Водночас законом, у тому числі ГПК, не визначено (не передбачено) випадків подання прокурорами від імені держави позовів до господарського суду в інтересах громадян—суб'єктів підприємницької діяльності. Так, згідно з ч. 1 ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави (але не громадян), а ч. 1 ст. 29 названого Кодексу передбачає лише таку форму представництва прокурором інтересів громадянина в господарському суді, як вступ за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб (у вигляді внесення апеляційного, касаційного подання, подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, участі у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб) (див.: інформаційний лист Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. № 01-8 / 675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року").
З питанням про порушення господарського процесу пов'язані й проблеми визначення процесуального статусу прокурора в господарському суді (під час розгляду справи). На процесуальне становище прокурора значний вплив має організаційний принцип господарського судочинства — здійснення правосудця тільки судом. Це виключає можливість наділення прокурора владними повноваженнями в господарському процесі. Він не може давати суду які-небудь вказівки, визначати будь-яку поведінку. Найбільш цілеспрямований вплив на формування процесуального статусу прокурора в господарському суді мають функціональні принципи судочинства: диспозитивність, змагальність, рівноправність сторін. Отже, підтримуючи в суді заявлені позовні вимоги, прокурор є рівноправною стороною господарського процесу. Проте він не перестає бути представником органу, який здійснює нагляд за додержанням положень Конституції і законів України, адже відповідно до ст. 18 ГПК України прокурор є самостійним учасником судового процесу.
Прокурор, який бере участь у розгляді господарської справи, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Відмова прокурора від поданого ним позову не є обов'язковою для позивача, і так само відмова позивача від позову не є обов'язковою для прокурора. У відповідних випадках спір підлягає вирішенню по суті. Лише у разі, коли обидва згадані учасники судового процесу — прокурор і позивач — заявили про відмову від позову, суд може припинити провадження зі справи згідно з п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК, з урахуванням вимог ч. 6 ст. 22 ГПК України.
Статтею 29 ГПК передбачено представництво прокуратурою інтересів держави в господарському суді у формі участі прокурора у розгляді вже порушеної справи. Прокурор може взяти участь у вже порушеній справі про банкрутство і представляти інтереси держави як кредитора, наприклад, у зв'язку із стягненням заборгованості за обов'язковими платежами до бюджетів. У цих випадках прокурор несе обов'язки і користується правами кредитора, крім прав і обов'язків, передбачених ч. 2 ст. 36 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Такі ж повноваження прокурор має у справі про банкрутство, порушеної за його заявою (див.: роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 22.05.2002 р. № 04-5/570 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" (із змінами, внесеними згідно з рекомендаціями Президії Вищого господарського суду № 04-5/212 від 10.02.2004; № 04-5/103 від 31.05.2007 р.)
Але захист прав і інтересів не обмежується визнанням господарським судом прав за одною особою, а обов'язку — за іншою, а включає певну діяльність, спрямовану на звернення судового рішення до виконання, гарантує реалізацію рішень, повноту, своєчасність і реальність їх виконання. Тому невипадково згаданий наказ Генерального прокурора України № 6-гн від 29.11.2006 р. зазначає, що представницька функція прокуратури реалізується також шляхом захисту прав громадянина або держави при виконанні судових рішень.
Виконання судових рішень є завершальною стадією господарського процесу. Оскільки завданнями господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення господарських спорів з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів юридичних осіб, інтересів держави, то в разі невиконання судового рішення, ухваленого за позовом (заявою) прокурора, не буде досягнуто кінцевого результату, не буде здійснено захисту порушеного права, тобто залишається невиконаним завдання судочинства.
Незважаючи на те, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах громадянина або держави, не зазначений у числі осіб—учасників виконавчого провадження відповідно до розділу XIV ГПК, ні в ст. 10 Закону України від 21.04.1999 р. "Про виконавче провадження", йому не можна відмовити в праві на здійснення процесуальних дій щодо виконання тих рішень, прийнятих судом при розгляді господарських спорів, у яких він брав участь шляхом пред'явлення позовної заяви, внесення апеляційного чи касаційного подання, подання про перегляд рішення у зв'язку з винятковими або нововиявленими обставинами, оскільки його повноваження у даному випадку аналогічні тим, якими володіє стягувач. Це випливає з постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 р. № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження".
Таким чином, органи прокуратури при виконанні судових рішень (за позовами прокурорів) є учасниками виконавчого провадження і повинні контролювати виконання рішень господарського суду, застосовуючи при цьому повноваження, передбачені ст. 111 Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до ст. 121 ГПК прокурор чи його заступник має право внести подання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання, яке підлягає розгляду господарським судом на загальних підставах. Прокурор вправі оскаржити дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів відповідно до вимог ст. 1212 ГПК України. Вищий господарський суд України в інформаційному листі від 11.12.2006 р. №05-3/2772 "Щодо розгляду скарг на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби" з цього приводу вважає:
розгляд господарськими судами скарг у порядку ст. 1212 ГПК України є однією з форм судового контролю щодо виконання рішень, ухвал, постанов, а виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду є невід'ємною частиною судового процесу;
скарги щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів підлягають розгляду господарським судом, який розглянув відповідну справу у відповідній інстанції, інакше кажучи, тим господарським судом, який видав виконавчий документ (наказ чи ухвалу);
оскарження ухвал, винесених за результатами розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби, здійснюється у порядку, встановленому ГПК України;
розгляд таких скарг здійснюється господарськими судами за правилами ГПК України, хоча б скарги й було мотивовано посиланням на приписи Кодексу адміністративного судочинства України.
Що ж до укладення мирової угоди у процесі виконання судового рішення, то відповідне право прокурору не надано.
МИКОЛА РУДЕНКО, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри правосуддя Харківського національного університету їм. В.Н. Каразіна, заслужений юрист України
Юридичний вісник України № 22(31 травня - 6 червня 2008 року)