Зараз укладаємо договір з пов'язаною особою. Але товар с специфічним, і які ціни на такий товар с звичайними, нам визначити важко, оскільки окрім цін, встановлених нами на аналогічний товар, іншим шляхом дізнатися ціни ми не можемо. Які документи нам бажано підготувати на випадок, якщо податкові органи не вважатимуть такі ціни звичайними, і як довести те, що ціна є звичайною?
Порядок визначення звичайних цін встановлено п. 1.20 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р. № 334/94 (далі — Закон). Зокрема, п. 1.20.1 Закону передбачено, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Пунктом 1.20.2 Закону встановлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.
Для товарів (робіт, послуг), які продаються шляхом прилюдного оголошення умов їх продажу, звичайною визнається ціна, що міститься у такому прилюдному оголошенні.
Якщо товари (роботи, послуги) продаються з використанням конкурсу, аукціону, біржової пропозиції або пропозиції на організованому ринку цінних паперів, або коли продаж (відчуження) товарів здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, звичайною є ціна, отримана при такому продажі (п. 1.20.4 Закону).
У разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання. Це правило не поширюється на встановлення мінімальної продажної ціни — у цьому випадку звичайною є справедлива ринкова ціна (п. 1.20.5 Закону).
Пунктом 1.20.5-1 Закону встановлено, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміна "звичайна ціна", визначеного Законом.
У разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності — однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору (пп. 1.20.6 Закону).
Фраза Закону "якщо не доведено зворотне, то вважається, що ціна відповідає рівню справедливих цін" встановлює, що якщо буде доведено, що встановлена ціна, не має ознак справедливої, то вона не є звичайною. Обов'язок доведення "зворотного" відповідно до п. 1.20.8 Закону покладено на податковий орган, який перед таким доведенням має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту. Таким чином, у платника податків є вибір, або обґрунтувати рівень ціни, або послатися на те, що ціна, встановлена в договорі, відповідає рівню справедливих цін.
Отримавши обґрунтування від платника податку, податковий орган самостійно дійде висновку, чи відповідає ціна справедливим цінам на ринку. Тому, якщо платник буде обґрунтовувати встановлення цієї ціни певними факторами, слід очікувати на те, що податківці будуть саме їх спростовувати.
Інформацію про ціни на аналогічні товари (роботи, послуги) підприємство може отримати з прайс-листів, рекламних оголошень тощо.
Обґрунтувати рівень договірних цін платник може за допомогою договору; оприлюдненого рекламного оголошення; прайс-листа; довідки, отриманої від державних органів статистики, тощо. Тому для встановлення та доведення звичайної ціни бажано керуватися подібними джерелами, адже з таких же джерел податкові органи також будуть брати інформацію і робитимуть висновок, чи є ціна договору аналогічною для даного ринку товарів.
Підготувала Ірина Диба
Юридичний вісник України № 23(7 - 13 червня 2008 року)