Директору Асоціації митних 

брокерів України 

Мироненку М.В. 

м. Київ - 107, а/с 100 

04107 

Начальникам регіональних 

митниць, митниць 

У Державній митній службі України розглянуто лист Асоціації митних брокерів України від 29.05.2008 N 15/77.

I. Відповідно до пункту 9 статті 92 Конституції України (254к/96-ВР) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи визначаються виключно законами України.

Згідно зі статтею 9 Конституції України (254к/96-ВР) чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно зі статтями 15 та 19 Закону України 29.06.2004 N 1906-IV (1906-15) "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

У статті 7 Митного кодексу України (92-15) зазначено, що якщо міжнародним договором України, укладеним в установленому законом порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 19.06.92 N 2479-XII (2479-12) Україна приєдналася до Конвенції про створення Ради Митного Співробітництва 1950 року (995_184) (далі - Рада).

Однією з основних цілей Ради є вивчення технічних аспектів митних систем, так само як і пов'язаних із ними економічних чинників, з метою запропонування членам Ради практичних засобів досягнення якомога вищого рівня погодженості та однаковості.

З прийняттям Верховною Радою України Закону України від 05.10.2006 N 227-V (227-16) , Україна приєдналась до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур (976_005) (далі - Кіотська конвенція), чим взяла на себе зобов'язання з впровадження відповідних міжнародних норм та стандартів у митному праві України. Кіотська конвенція (995_643) розроблена під егідою Ради.

Регулювання діяльності митних брокерів найбільш чітко описано в Стандартних правилах розділу 8 "Відносини між митною службою та третіми сторонами" Загального додатка до Кіотської конвенції (995_643) .

Згідно з положеннями Кіотської конвенції (995_643) , для досягнення гармонізації і спрощення митних правил і процедур з існуючими міжнародними стандартами кожна договірна сторона повинна запровадити прийняті нею Стандартні правила.

Необхідність приведення норм Митного кодексу України (92-15) до Кіотської конвенції (995_643) , імплементації в законодавстві України норм законодавства Європейського співтовариства та міжнародних угод, якими регулюються митні відносини між країнами світу, також визначено:

Угодою про партнерство та співробітництво між Європейськими співтовариствами і Україною (998_012) (стаття 51), ратифікованою Законом України від 10.11.94 N 237/94-ВР (237/94-ВР) ;

Указом Президента України від 24.10.2003 N 1209/2003 (1209/2003) "Про заходи щодо підвищення ефективності діяльності митної служби України";

Загальнодержавною програмою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, затвердженою Законом України від 18.03.2004 N 1629-IV (1629-15) ;

Протоколом про вступ України до Світової організації торгівлі (981_049) , ратифікованим Законом України від 10.04.2008 N 250-VI (250-17) . З ратифікацією Протоколу Україна взяла на себе ряд міжнародних зобов'язань з приведення і спрощення її законодавчих і нормативно-правових актів, які регулюють відносини у галузі митної справи, до вимог Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (981_003) та Генеральної угоди з тарифів і торгівлі від 30 жовтня 1947 року (995_264) .

Поряд з наведеним, положення Закону України від 01.06.2000 N 1775-III (1775-14) "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" не дають права Держмитслужбі в повній мірі реалізувати в нормативному регулюванні митної справи вимоги Стандартних правил Кіотської конвенції (995_643) та призводять до законодавчої неузгодженості між статтями Митного кодексу України (92-15) (в частині регулювання діяльності митного брокера) і Кіотською конвенцією.

Для довідки:

Перша неузгодженість.

1. Стандартним правилом пункту 8.6 розділу 8 "Відносини між митною службою та третіми сторонами" Загального додатка до Кіотської конвенції (995_643) , визначено, що митна служба визначає умови, за яких третя сторона не допускається до участі у митних операціях (тобто, митна служба самостійно визначає умови, за яких третя сторона (митні брокери) може здійснювати декларування товарів митним органам).

Відповідно до статті 5 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (1775-14) , спеціально уповноважений орган з питань ліцензування затверджує спільно з органами ліцензування ліцензійні умови провадження певного виду господарської діяльності та порядок контролю за їх додержанням, крім випадків, передбачених цим Законом.

Тобто, визначення відповідних умов, з настанням яких митні брокери не можуть здійснювати декларування товарів митним органам, здійснюватиметься спільно Держкомпідприємництвом та Держмитслужбою, а не митною службою, як це передбачено пунктом 8.6 Кіотської конвенції (995_643) .

2. Стандартним правилом пункту 8.7 визначено, що митна служба повідомляє у письмовому вигляді третю сторону про своє рішення стосовно відмови їй в участі у митних операціях (тобто, митна служба самостійно приймає рішення щодо неможливості участі третьої сторони у митних операціях, у т.ч. анулювання відповідного дозвільного документа).

Згідно зі статтею 21 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (1775-14) , орган ліцензування приймає рішення про анулювання ліцензії протягом десяти робочих днів з дати встановлення підстав для анулювання ліцензії, яке вручається (надсилається) ліцензіату із зазначенням підстав анулювання не пізніше трьох робочих днів з дати його прийняття. Рішення про анулювання ліцензії набирає чинності через десять днів з дня його прийняття.

Якщо ліцензіат протягом цього часу подає скаргу до експертно-апеляційної ради, дія даного рішення органу ліцензування зупиняється до прийняття відповідного рішення спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (1775-14) , експертно-апеляційна рада є колегіальним органом, створеним при спеціально уповноваженому органі з питань ліцензування. Рішення експертно-апеляційної ради мають характер експертних висновків і є обов'язковими для розгляду спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.

Рішення експертно-апеляційної ради з питань звернень (апеляцій) є підставою для видання спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування, допущених органом ліцензування.

Розпорядження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, прийняті у межах його компетенції, є обов'язковими до виконання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, юридичними особами всіх форм власності, а також фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності (стаття 3 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (1775-14) ) .

Тобто, Держкомпідприємництво, використовуючи надані Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (1775-14) повноваження, може безпосередньо та прямо впливати на рішення Держмитслужби, прийняті відносно третіх сторін (митних брокерів), у т.ч. вимагати їх обов'язкового скасування.

Друга неузгодженість.

У преамбулі Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (1775-14) зазначено, що цей Закон визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

Терміни "митна служба" та "митне законодавство" відповідно до розділу 2 Загального додатка до Кіотської конвенції (995_643) :

"митна служба" - державна служба, на яку покладене застосування митного законодавства та стягнення мит та податків, а також застосування інших законів та правил, що стосуються ввозу, вивозу, переміщення або зберігання товарів;

"митне законодавство" - сукупність законів та підзаконних актів, що стосуються ввозу, вивозу, переміщення або зберігання товарів, застосування і забезпечення виконання яких покладено безпосередньо на митну службу, а також будь-яких нормативних розпоряджень, виданих митною службою в межах її компетенції.

Порівнюючи положення Кіотської конвенції (995_643) та Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (1775-14) , слід зробити однозначний висновок, що Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" не належить до митного законодавства, у зв'язку з тим, що:

його положення не стосуються ввозу, вивозу, переміщення або зберігання товарів;

застосування і забезпечення виконання його норм не покладено безпосередньо на митну службу (відповідно до статті 20 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (1775-14) , державний нагляд за додержанням органами ліцензування вимог законодавства у сфері ліцензування здійснює спеціально уповноважений орган з питань ліцензування шляхом проведення планових та позапланових перевірок).

Разом з цим, положення Закону України від 06.09.2005 N 2806-IV (2806-15) "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" теж не дають права Держмитслужбі в повній мірі реалізувати в нормативному регулюванні митної справи вимоги Стандартних правил Кіотської конвенції (995_643) та призведуть до виникнення законодавчої неузгодженості між статтями Митного кодексу України (92-15) (в частині регулювання діяльності митного брокера) і Кіотською конвенцією.

Для довідки:

Пунктом 1 статті 4 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" (2806-15) встановлено, що виключно законом визначається вичерпний перелік підстав для відмови у видачі та анулюванні документа дозвільного характеру (протиріччя зі Стандартними правилами 8.6 та 8.7 Кіотської конвенції (995_643) ) .

Відповідно до статті 9 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" (2806-15) уповноважений орган здійснює в межах своєї компетенції контроль за додержанням вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, затвердженого Указом Президента України від 25.05.2000 N 721/2000 (721/2000) , та пунктом 1 Положення про Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2007 N 667 (667-2007-п) , Держкомпідприємництво є спеціально уповноваженим органом з питань державної регуляторної політики, державної реєстрації, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності (протиріччя зі Стандартними правилами 8.6 та 8.7 Кіотської конвенції (995_643) ) .

Беручи до уваги зазначене та вимоги статті 7 Митного кодексу України (92-15) , Держмитслужбою прийнято рішення щодо приведення діяльності митних брокерів та їх представників до вимог положень Кіотської конвенції (995_643) , а не Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (1775-14) або Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" (2806-15) , шляхом прийняття власного нормативно-правового акта.

Крім наведеного, повідомляємо, що Держмитслужбою вже розроблено проект наказу "Про затвердження Порядку діяльності митних брокерів та їх представників", який відповідно до вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (1160-15) офіційно оприлюднено на відомчому сайті Держмитслужби www.customs.gov.ua.

Ураховуючи викладене, єдиним документом, який надає право митному брокеру декларувати товари митним органам є документ на право провадження митної брокерської діяльності, виданий суб'єкту господарювання Держмитслужбою до моменту набуття Україною членства у Світовій організації торгівлі.

За станом на 15.05.2008 чинними є 1851 такий документ.

Відповідно до статті 58 Конституції України (254к/96-ВР) , закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У зв'язку з цим у Держмитслужби відсутні підстави сумніватись щодо легітимності на даний час виданих до моменту набуття Україною членства у Світовій організації торгівлі документів, які надають право митним брокерам декларувати товари митним органам, тому що на момент їх видачі або перереєстрації діяла стаття 47 Митного кодексу України від 12.12.91 N 1970-XII (1970-12) та постанова Кабінету Міністрів України від 27.01.97 N 65 (65-97-п) "Про ставки митних зборів".

Беручи до уваги наведене, до моменту набрання чинності наказом Держмитслужби "Про затвердження Порядку діяльності митних брокерів та їх представників" Держмитслужба не заперечує проти прийняття митними органами екзаменів у осіб, які бажають стати особами, уповноваженими на декларування, відповідно до діючої на даний час процедури.

При цьому, до моменту визначення Держмитслужбою факту виникнення істотних змін у правовому регулюванні митної справи, у митних органів відсутні підстави для прийняття заліків у осіб, уповноважених на декларування.

II. Відповідно до статті 19 Конституції України (254к/96-ВР) , органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 11 Митного кодексу України (92-15) визначено, що безпосереднє здійснення митної справи покладається на митні органи України. Митні органи, реалізуючи митну політику України, здійснюють контроль за додержанням законодавства України з питань митної справи.

Безпосереднє керівництво митною справою покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи (стаття 3 Митного кодексу України (92-15) ) .

Відповідно до положень Митного кодексу України (92-15) діяльність митних брокерів, пов'язана із здійсненням декларування товарів, які переміщуються через митний кордон України, підлягає контролю з боку митних органів.

Згідно з частиною восьмою пункту 4 статті 4 Закону України від 05.04.2007 N 877-V (877-16) "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).

Ураховуючи викладене, перевірка наявності у митного брокера відповідного документа на право провадження ним митної брокерської діяльності повинна здійснюватись лише тими органами виконавчої влади, які прямо уповноважені законом на здійснення державного нагляду (контролю) у сфері митної справи.