Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів законодавства про приватизацію державного майна

У зв'язку з виникненням у судовій практиці питань, пов'язаних із застосуванням законодавства про приватизацію державного майна, та на підставі вивчення відповідної судової практики вважаємо за необхідне звернути увагу на деякі приписи законодавства, яке регулює відносини приватизації.

1. Приватизація державного майна (крім об'єктів державного земельного і житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, що фінансуються з державного бюджету, в тому числі об'єктів сфери охорони здоров'я, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються) здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема:

1.1. Державної програми приватизації (1723-14) , яка згідно зі статтею 4 Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) розробляється Фондом державного майна України і затверджується законом України (далі - Програма), та відповідних регіональних програм;

1.2. Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) від 04.03.92 (у редакції Закону України від 19.02.97 (89/97-ВР) (з подальшими змінами і доповненнями), далі - Закон);

1.3. Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) від 06.03.92 (у редакції Закону України від 15.05.96 (189/96-ВР) (з подальшими змінами і доповненнями), далі - Закон про малу приватизацію);

1.4. Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" (290/96-ВР) від 10.07.96 (з подальшими змінами і доповненнями, далі - Закон про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі).

Названі закони не регулюють зміну організаційно-правових форм власності колгоспів та підприємств споживчої кооперації (частина друга статті 3 Закону (2163-12) ).

Інші нормативно-правові акти з питань приватизації, у тому числі видані Фондом державного майна України (далі - ФДМУ), застосовуються у вирішенні пов'язаних з приватизацією спорів, якщо вони відповідають вимогам названих законів (частина друга статті 4 Арбітражного процесуального кодексу України (1798-12) , далі - АПК).

До відносин приватизації застосовується законодавство, чинне на момент виникнення цих відносин.

2. Відповідно до частини другої статті 1 Закону про малу приватизацію (290/96-ВР) до неврегульованих ним відносин з приватизації невеликих державних підприємств застосовуються норми Закону (2163-12) . Згідно зі статтею 30 Закону спори, що виникають у процесі приватизації, вирішуються в установленому порядку судом. Визначаючи підвідомчість та підсудність спору, пов'язаного з приватизацією державного майна, арбітражний суд повинен виходити з вимог статей 1 і 2 та розділу III АПК (1798-12) .

3. Коло суб'єктів приватизації визначено статтею 6 Закону (2163-12) , згідно з якою цими суб'єктами є: державні органи приватизації, покупці (їх представники) та посередники. Перелік осіб, які можуть бути покупцями, наведено у статті 8 Закону.

На відміну від статті 8 Закону (2163-12) абзацом четвертим частини другої статті 5 Закону про малу приватизацію (2171-12) з числа осіб, що можуть бути покупцями, виключено тих, яким законодавством заборонено займатися підприємницькою діяльністю (стаття 2 Закону України "Про підприємництво" (698-12) . Стаття 5 Закону про малу приватизацію (2171-12) не передбачає також участі посередників у малій приватизації.

4. Здійснення приватизації державного майна покладено на органи, перелік яких наведено у частинах першій, шостій і сьомій статті 7 Закону (2163-12) . Такими органами є:

- Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо майна, яке є державною власністю;

- органи приватизації в Автономній Республіці Крим - щодо майна, яке є у власності Автономної Республіки Крим згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.94 N 238 (238-94-п) "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною власністю та власністю Автономної Республіки Крим";

Названі органи складають єдину систему державних органів приватизації в Україні, повноваження яких визначено частиною третьою статті 7 Закону (2163-12) . До компетенції цих органів віднесено, зокрема, продаж державного майна у процесі його приватизації.

Закон (2163-12) не надає державним органам приватизації права делегувати свої повноваження будь-якому іншому органу, тому договори купівлі-продажу, укладені іншим ніж державний орган приватизації продавцем, повинні визнаватись недійсними на підставі статті 48 Цивільного кодексу України (1540-06) .

Щодо майна, яке перебуває у комунальній власності, то його продаж здійснюється органами, створюваними відповідними місцевими радами та їм підпорядкованими, підзвітними і підконтрольними (частина сьома статті 7 Закону (2163-12) ).

5. Перелік об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, визначено частиною першою статті 5 Закону (2163-12) . Разом з тим у частині другій цієї ж статті визначено об'єкти, які не підлягають приватизації у зв'язку з їх загальнодержавним значенням, а також передбачено, що не підлягають приватизації казенні підприємства. Вирішуючи питання про належність конкретного об'єкта до одного з відповідних переліків, арбітражні суди повинні виходити також з вимог Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" (847-14) та Постанови Верховної Ради України від 10.07.96 N 291/96-ВР (291/96-ВР) "Про порядок введення в дію Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", якою, зокрема, затверджено Перелік державних підприємств та організацій агропромислового комплексу, приватизація майна яких здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України (з подальшими змінами).

У розгляді пов'язаних з приватизацією державного майна справ арбітражному суду слід пересвідчуватися у додержанні державними органами приватизації вимог названих Закону (847-14) та Постанови (291/96-ВР) .

6. На підставі частини четвертої статті 12 Закону (2163-12) та частини шостої статті 7 Закону про малу приватизацію (2171-12) з моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного підприємства стосовно цього підприємства припиняється чинність окремих норм Закону України "Про підприємства в Україні" (887-12) . Такі підприємства не вправі без дозволу органу приватизації укладати угоди купівлі-продажу, передачі, обміну, здачі в оренду майна, що знаходиться у віданні підприємства, надавати це майно безоплатно, списувати його, випускати та придбавати цінні папери, надавати та одержувати певного розміру кредити.

Арбітражним судам необхідно мати на увазі, що укладені у цей період підприємством всупереч вимогам названих норм угоди повинні визнаватись недійсними як такі, що не відповідають закону (стаття 48 Цивільного кодексу України (1540-06) ).

7. Згідно зі статтею 12 Закону (2163-12) ініціатива щодо приватизації певного об'єкта може виходити як від органів приватизації, так і від покупців, що визнаються такими відповідно до статті 8 Закону. Відмова у приватизації припустима лише з підстав, визначених частиною третьою статті 12 Закону та абзацом другим частини п'ятої статті 7 Закону про малу приватизацію (2171-12) . Акти органів приватизації про відмову у приватизації можуть визнаватись недійсними на загальних підставах за заявами заінтересованих осіб.

У разі ухилення державного органу приватизації від розгляду заяви про приватизацію особа, заяву якої не розглянуто у встановлений законом строк, не позбавлена права звернутись до арбітражного суду з заявою про спонукання державного органу приватизації прийняти належне рішення. У цих випадках арбітражний суд вправі на підставі статті 90 АПК (1798-12) винести на адресу відповідного органу приватизації окрему ухвалу про необхідність притягнення винних осіб до передбаченої частиною третьою статті 29 Закону (2163-12) адміністративної відповідальності.

Арбітражним судам слід мати на увазі рішення Конституційного Суду України від 13.12.2000 N 14-рп (v014p710-00) , яким передбачено таке.

Положення частин першої, третьої статті 7 Закону про малу приватизацію (2171-12) щодо ініціативи покупців про включення відповідного майна до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, треба розуміти як право покупця пропонувати проведення приватизації конкретного об'єкта малої приватизації у вказаний ним спосіб, зокрема, шляхом викупу.

Пропозиція покупця щодо способу приватизації підлягає розгляду у визначений законом строк, але вона не є обов'язковою для органів, які визначають або затверджують переліки об'єктів малої приватизації, за винятком випадків, передбачених статтею 11 Закону про малу приватизацію (2171-12) та іншими законами.

Положення частини п'ятої статті 7 Закону про малу приватизацію (2171-12) слід розуміти так, що органи приватизації зобов'язані розглянути подані покупцями заяви та, у разі відсутності встановлених цим Законом підстав для відмови у приватизації, включити конкретне підприємство до переліку об'єктів, що підлягають приватизації у встановлений спосіб, або прийняти рішення про відмову в приватизації.

Включення підприємства до іншого, ніж пропонує покупець, переліку об'єктів приватизації не може розглядатися як відмова у приватизації.

8. Вичерпний перелік способів приватизації державного майна визначено статтею 15 Закону (2163-12) , статтею 3 Закону про малу приватизацію (2171-12) , відповідними статтями Закону про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі (290/96-ВР) та Програмою (1723-14) .

Пунктом 51 розділу IX Державної програми приватизації на 2000-2002 роки (затверджена Законом України від 18.05.2000 N 1723-III (1723-14) передбачено право пріоритетного (пільгового) викупу орендарем орендованого державного майна (будівлі, споруди, приміщення) за умови здійснення ним за рахунок власних коштів за згодою орендодавця невідокремленого поліпшення (капітального ремонту тощо) вартістю не менше 25% залишкової вартості будівлі (споруди, приміщення). У випадку якщо залишкова вартість такого поліпшення менша 25% (поточний ремонт) орендована будівля (споруда, приміщення) приватизується на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), а орендар, який не став переможцем конкурсу, аукціону, одержує право на грошову компенсацію вартості здійсненного поліпшення за рахунок коштів, отриманих від продажу об'єкта приватизації. У випадку відмови державного органу приватизації сплатити орендареві таку компенсацію спірні питання щодо її стягнення можуть бути предметом судового розгляду. У разі здійснення поліпшення орендованого майна за власною ініціативою без погодження з орендодавцем орендар не набуває права пільгового викупу державного майна та втрачає право на відповідну грошову компенсацію незалежно від обсягу та вартості невідокремленого поліпшення (абзац 3 частини другої статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) .

Зазначене не стосується продажу об'єктів незавершеного будівництва шляхом некомерційного конкурсу з умовою завершення спорудження довгобудів.

Арбітражним судам необхідно враховувати, що здійснення приватизації способом, не передбаченим чинним законодавством для даного об'єкта, є підставою для визнання угоди приватизації недійсною. Наприклад, якщо приватизація об'єкта оренди здійснюється не шляхом викупу орендованого майна, цей об'єкт повинен бути виставлений на аукціон або конкурс. Інші, неконкурентні, способи продажу державного майна можуть застосовуватись лише щодо об'єктів, не проданих на аукціоні, за конкурсом, і у порядку, передбаченому абзацом другим частини першої статті 21 Закону про малу приватизацію (2171-12) .

Арбітражний суд, визнаючи недійсним акт відповідного органу приватизації, не вправі своїм рішенням змінювати чи скасовувати визначений згідно з законодавством спосіб приватизації конкретного об'єкта. Вимоги заінтересованої особи щодо зміни чи скасування способу приватизації розгляду арбітражним судом не підлягають (абзац перший пункту 1 частини першої статті 12 АПК (1798-12) ).

9. Одним із способів приватизації державного майна є викуп його за договором оренди. Якщо договір оренди не припинив свого існування (стаття 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) ), державний орган приватизації не вправі приймати рішення про приватизацію цього майна іншим крім викупу способом, а в разі прийняття такого рішення воно повинно визнаватись недійсним за позовом заінтересованої особи. Винятком з цього правила є відсутність заяви працівників орендного підприємства на його приватизацію.

У вирішенні спорів, пов'язаних з приватизацією орендованого майна, арбітражним судам необхідно враховувати таке.

9.1. Відповідно до частини дев'ятої статті 17 Закону (2163-12) орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо це було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) . Якщо ж договір оренди укладено після набрання чинності цим Законом або в договорі, укладеному до набрання ним чинності, не передбачено викуп об'єкта оренди, приватизація такого об'єкта здійснюється відповідно до чинного законодавства (стаття 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

9.2. У випадках приватизації шляхом викупу орендного підприємства як цілісного майнового комплексу укладення договору купівлі-продажу є обов'язковим, хоча б у договорі оренди і було передбачено всі необхідні умови викупу, визначені абзацом другим частини дев'ятої статті 17 Закону (2163-12) (частина перша статті 27 Закону).

9.3. Закон надає орендареві право відмовитись від викупу об'єкта оренди (абзац третій частини дев'ятої статті 17 Закону (2163-12) . Отже, якщо державний орган приватизації включив такий об'єкт до переліку тих, що приватизуються шляхом викупу, за відсутності згоди орендаря на приватизацію, у тому числі шляхом викупу, арбітражний суд не повинен зобов'язувати орендаря виконувати цю умову договору оренди. Зі свого боку орендар, відмовившись від приватизації об'єкта оренди, втрачає право ініціювати продовження строку дії договору оренди після його закінчення (частина друга статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 15.12.92 N 9-92 (9-92) "Про додаткове регулювання орендних відносин" з подальшими змінами та доповненнями).

9.4. З метою приватизації орендованого цілісного майнового комплексу державного підприємства, організації, їх структурних підрозділів (крім невеликих державних підприємств) державні органи приватизації та орендарі можуть заснувати відкрите акціонерне товариство (частина перша статті 17 Закону (2163-12) , яке підлягає державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. З моменту реєстрації товариства договір оренди вважається розірваним, а товариство стає правонаступником прав і обов'язків орендаря (частина третя статті 17 Закону).

Якщо ж орендар відмовиться виступити засновником акціонерного товариства, приватизація зданого в оренду майна здійснюється без його згоди шляхом продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у майні акціонерного товариства (частина восьма статті 17 та стаття 18 Закону (2163-12) . У цьому випадку договір оренди зберігає чинність для нового власника приватизованого майна до кінця строку дії договору оренди.

Порядок перетворення у процесі приватизації державних, орендних підприємств і підприємств із змішаною формою власності у відкриті акціонерні товариства затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.09.96 N 1099 (1099-96-п) (з подальшими змінами і доповненнями).

10. У вирішенні спорів, пов'язаних з продажем на аукціоні, за конкурсом об'єктів незавершеного будівництва, що знаходяться на балансі державних чи комунальних підприємств, необхідно враховувати, що ці об'єкти входять до складу майнових активів таких підприємств і можуть бути продані на умовах і в порядку, передбаченому Законом про малу приватизацію (2171-12) .

11. Згідно з абзацом першим пункту 25 Методики оцінки вартості майна під час приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 N 1554 (1554-2000-п) (далі - Методика), акти оцінки вартості майна, а також висновки про вартість оцінюваного майна, тобто вірогідної ціни продажу, підлягають затвердженню керівником державного органу приватизації у двохмісячний термін з дати оцінки (крім випадків, зазначених у підпункті 10 пункту 12 Методики). Затверджені у встановленому порядку акт оцінки або висновок можуть оспорюватись і визнаватись недійсними на загальних підставах. У випадку порушення державним органом приватизації строку затвердження акта оцінки (висновку) заінтересована сторона вправі звернутись з відповідною заявою за підпорядкованістю.

Арбітражним судам слід мати на увазі, що термін дії акта оцінки майна (висновку про вартість оцінюваного майна та звіту про оцінку) необхідного для реєстрації статуту ВАТ, підписання договору купівлі-продажу майна або оголошення умов продажу майна, в тому числі цілісних майнових комплексів, становить 6 місяців з дня його затвердження. В окремих випадках термін дії може бути продовжено ще на 3 місяці або на термін повторного проведення аукціону, конкурсу чи на термін погодження. Якщо загальний термін продовження становить більше ніж рік, відповідним органом приймається рішення про скасування затверджених актів оцінки (висновків про вартість майна) та проведення нової оцінки. Термін дії висновку про вартість майна та звіту про оцінку майна для реєстрації статуту господарського товариства, що створюється на базі державного майна, становить 6 місяців від дати оцінки.

12. Згідно зі статтею 13 Закону (2163-12) державний орган приватизації затверджує склад комісії з приватизації і встановлює строк подання проекту плану приватизації. Відповідно до абзацу другого частини другої статті 14 Закону до розробки проекту плану приватизації може бути включено проект реорганізації об'єкта, у якому передбачено створення на основі його структурних підрозділів юридичних осіб.

У вирішенні спорів, пов'язаних з реорганізацією підприємств у процесі їх приватизації шляхом виділу структурних підрозділів і створення на їх основі самостійних підприємств, арбітражним судам доцільно враховувати таке. Згадана реорганізація може здійснюватись лише після прийняття рішення про приватизацію підприємства (а не його структурного підрозділу, перетворюваного у самостійне підприємство), у тому числі і на підставі заявки трудового колективу структурного підрозділу, поданої у порядку, передбаченому статтею 12 Закону (2163-12) . Після прийняття рішення про приватизацію підприємства у цілому державний орган приватизації вправі здійснити реорганізацію даного підприємства, у тому числі шляхом виділу з його складу одного чи декількох структурних підрозділів, для чого не потрібна згода всього трудового колективу підприємства.

У разі виникнення спору, пов'язаного з перетворенням структурних підрозділів державних чи комунальних підприємств у відкриті акціонерні товариства, арбітражний суд має врахувати, що таке перетворення здійснюється за рішенням трудового колективу цього підрозділу і представника власника, тобто згода трудових колективів інших структурних підрозділів підприємства не потрібна.

Разом з тим примусовий поділ господарюючого суб'єкта можливий за умов, передбачених розділом 3 Положення про порядок поділу підприємств і об'єднань та відокремлення від них структурних підрозділів і одиниць, затвердженого наказом Міністерства економіки України, Міністерства статистики України, Антимонопольного комітету України від 20.04.94 N 43/79/5 (z0153-94) , а саме:

- можливості організаційного та/або територіального відокремлення структурного підрозділу;

- відсутності тісного технологічного зв'язку структурного підрозділу з підприємством;

- дотримання вимог антимонопольного законодавства.

Якщо рішення про заснування акціонерного товариства на базі структурного підрозділу прийнято без дотримання цих умов, воно може бути визнане недійсним арбітражним судом на загальних підставах. Крім того арбітражний суд може визнати недійсними установчі документи такого акціонерного товариства або рішення про його реєстрацію.

Підприємства не позбавлені права на звернення до арбітражного суду із заявами про визнання недійсними виданих у процесі підготовки до приватизації актів державних чи інших органів щодо створення, реорганізації чи ліквідації підприємств. До таких актів належать, зокрема, рішення про перетворення підприємства у відкрите акціонерне товариство, про виділ зі складу підприємства структурних підрозділів, про створення на базі цих підрозділів самостійних підприємств тощо.

Державні органи приватизації можуть звертатись до арбітражного суду у справах, пов'язаних з захистом майнових інтересів держави, у тому числі з заявами про визнання недійсними актів державних чи інших органів, виданих з питань, які чинним законодавством віднесені до компетенції державних органів приватизації.

13. Згідно з частиною четвертою статті 14 Закону (2163-12) проект плану приватизації, розроблений комісією з приватизації (статті 13 і 14 Закону), та альтернативний проект плану, поданий трудовим колективом підприємства, майно якого приватизується (частина третя статті 14 Закону), розглядаються місцевими органами ФДМУ. План приватизації підлягає затвердженню цим органом і доведенню до заінтересованих осіб протягом 10 днів з дати одержання проектів.

Рішення про затвердження плану приватизації відповідно до частини п'ятої статті 14 Закону (2163-12) може бути оскаржено у десятиденний строк безпосередньо до ФДМУ чи Верховної Ради Автономної Республіки Крим незалежно від того, органом якого рівня воно прийняте.

Арбітражним судам доцільно враховувати таке.

13.1. Закон (2163-12) не визначає терміну, з якого слід обчислювати зазначений у частині п'ятій статті 14 цього Закону строк. Проте, оскільки право оскарження рішення державного органу приватизації надано заінтересованим особам, слід дійти висновку, що цей строк повинен обчислюватись з дати одержання рішення заінтересованою особою, а не з дати його прийняття.

Недотримання порядку оскарження рішення про затвердження плану приватизації не позбавляє заінтересованих осіб права звернутись за судовим захистом їх прав та інтересів на загальних підставах.

13.2. Органам приватизації, створеним місцевими радами (частина сьома статті 7 Закону (2163-12) ), не надано право затверджувати плани приватизації. Отже у випадку прийняття цими органами такого рішення воно повинно бути визнано недійсним як таке, що прийнято з перевищенням даним органом його компетенції. На зазначені рішення не поширюється порядок оскарження, передбачений частиною п'ятою статті 14 Закону.

14. Одним із способів приватизації державного майна, визначених статтею 15 Закону (2163-12) , є продаж об'єктів приватизації на аукціоні або за конкурсом, організацію і проведення яких статтями 17 та 18 Закону про малу приватизацію (2171-12) покладено на органи приватизації.

Відповідно до статті 15 Закону (2163-12) продаж об'єктів приватизації на аукціоні або за конкурсом здійснюється в порядку, встановленому розділом IV Закону про малу приватизацію (2171-12) . Арбітражним судам необхідно мати на увазі, що на аукціоні або за конкурсом не можуть продаватись об'єкти, які підлягають приватизації шляхом викупу за договором оренди, крім випадків, коли працівники орендного підприємства не подали заявки на приватизацію.

15. Вирішуючи питання щодо можливості оспорювання наслідків аукціону чи конкурсу, арбітражні суди повинні виходити з такого.

Відповідно до абзацу третього частини шостої статті 17 Закону про малу приватизацію (2171-12) протокол аукціону, підписаний ліцитатором і покупцем, підлягає затвердженню органом приватизації, який проводив аукціон.

Аналогічна вимога міститься в абзаці третьому частини сьомої статті 18 цього ж Закону (2171-12) щодо протоколу засідання конкурсної комісії.

Відсутність згоди державного органу приватизації на затвердження протоколів аукціону чи конкурсної комісії не є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного за результатами аукціону, конкурсу, між органом приватизації як продавцем і покупцем об'єкта, оскільки укладення такого договору фактично є згодою продавця з наслідками аукціону, конкурсу.

Вирішуючи спори про визнання недійсними актів державних органів приватизації, арбітражні суди повинні враховувати, що згідно з абзацом другим пункту 1 Положення про представництво Фонду державного майна України у районі, місті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.94 N 412 (412-94-п) , у питаннях приватизації майна, яке перебуває у комунальній власності району чи міста, представництво ФДМУ підзвітне відповідній раді, тобто власнику майна. Отже вищестоящий орган ФДМУ не вправі скасовувати акти представництва з питань приватизації або пропонувати скасувати їх представництву.

16. Частиною другою статті 20 Закону про малу приватизацію (2171-12) право звертатись з заявами про визнання недійсними угод, укладених на аукціоні, конкурсі, надано будь-якому учаснику аукціону, конкурсу або державному органу приватизації. Проте арбітражним судам необхідно мати на увазі, що обмеження кола суб'єктів, які вправі звертатись з такими заявами, стосується лише випадків припинення аукціону, конкурсу і зняття об'єкта з торгів чи конкурсного відбору з підстав, перелічених у частині першій цієї ж статті. З усіх інших підстав із заявою про визнання недійсними угод, укладених на аукціоні, конкурсі, може звернутись як учасник аукціону (конкурсу), так і будь-яка особа, чиї права і охоронювані законом інтереси порушено.

Право звернення таких осіб із заявами про визнання укладених за результатами аукціону, конкурсу угод недійсними не обмежено будь-яким конкретним строком, крім строку позовної давності. Що ж до учасників аукціону, конкурсу і органів приватизації, то для них встановлений частиною другою статті 20 Закону про малу приватизацію (2171-12) строк подання заяви про визнання угоди недійсною з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, є присічним, і до нього не можуть застосовуватись правила перебігу та відновлення строків позовної давності, як і правила статті 53 АПК (1798-12) . Цей строк встановлено для визнання недійсними угод, пов'язаних з організацією та проведенням аукціону, конкурсу, тому він не стосується договору купівлі-продажу об'єкта приватизації, що укладається за результатами аукціону, конкурсу. Щодо визнання недійсними таких договорів повинні застосовуватись загальні правила, встановлені нормами глави 3 Цивільного кодексу України (1540-06) .

Під зазначеними у частині першій названої статті "іншими правилами оголошення та проведення аукціону, конкурсу", істотне порушення яких може бути підставою для визнання укладеної на аукціоні, конкурсі угоди недійсною, слід розуміти порушення вимог абзацу другого частини шостої і частини сьомої статті 16, частини п'ятої і шостої статті 17, статті 18 та ін. Закону про малу приватизацію (2171-12) .

17. Із заявою про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного за результатами аукціону або конкурсу, вправі звернутись до арбітражного суду потенційний покупець, якому державний орган приватизації, що організував проведення аукціону чи конкурсу, відмовив у праві брати участь в аукціоні, конкурсі. Відповідачами у такій справі можуть бути покупець, що придбав об'єкт на аукціоні чи за конкурсом, і державний орган приватизації, що виступав як продавець об'єкта.

Вирішуючи питання про визнання договору купівлі-продажу недійсним, арбітражний суд має враховувати визначений частиною третьою статті 8 Закону (2163-12) перелік осіб, які не можуть вважатись покупцями, і оцінювати причини відмови таким особам у праві брати участь в аукціоні, конкурсі, виходячи з відповідності цих причин чинному законодавству.

18. Згідно з частиною другою статті 8 Закону (2163-12) із членів трудового колективу підприємства, що приватизується, може бути створено господарське товариство.

Положення про порядок створення господарських товариств для участі в приватизації об'єктів групи А затверджено наказом ФДМУ від 08.10.96 N 1182 (z0687-96) (з подальшими змінами і доповненнями).

Господарське товариство, до складу якого увійшло не менше 50 відсотків працівників підприємства, що приватизується шляхом продажу на аукціоні, за конкурсом, користується пільгами, встановленими частиною третьою статті 25 Закону (2163-12) . Проте Законом не визначено, на який момент слід обчислювати співвідношення між загальною чисельністю трудового колективу і кількістю працівників, що увійшли до складу засновників господарського товариства. Зважаючи на те, що встановлені названою вище нормою пільги стосуються оплати придбаного на аукціоні, за конкурсом об'єкта приватизації, можна дійти висновку, що таке співвідношення слід обчислювати на момент надання пільг, тобто укладення договору купівлі-продажу. Необхідно також мати на увазі, що особи, зазначені у частині другій статті 25 Закону, мають право лише на пільги, встановлені частиною першою цієї ж статті, оскільки ці особи не є працівниками підприємства, що приватизується. Отже у разі коли з матеріалів справи буде встановлено, що до складу господарського товариства увійшли сторонні особи, у арбітражного суду є правові підстави для визнання недійсними як установчих документів такого товариства, так і укладеного ним договору купівлі-продажу.

Якщо господарське товариство, створене членами трудового колективу, не стало переможцем конкурсу (аукціону), воно згідно з частиною другою статті 11 Указу Президента України від 30.12.94 N 827/94 (827/94) "Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні" (з подальшими змінами та доповненнями) має право одержати 10% з ціни продажу об'єкта з відповідного позабюджетного фонду приватизації або з рахунку орендодавця приміщення (бюджету місцевого самоврядування). Тому та обставина, що покупець не розрахувався за придбаний об'єкт, не повинна ущемляти майнові інтереси цього товариства. Належні товариству 10% коштів з ціни продажу обчислюються, виходячи з загальної ціни у грошовому вираженні, хоча б об'єкт було продано за майнові сертифікати, земельні бони тощо.

19. Статтею 27 Закону (2163-12) та статтею 23 Закону про малу приватизацію (2171-12) передбачено укладення між продавцем і покупцем договору купівлі-продажу об'єкта приватизації. Ці угоди як окрема юридична категорія угод мають назву "угоди приватизації" (стаття 27 Закону) і є особливими договорами купівлі-продажу державного майна, на які поширюються також відповідні норми цивільного законодавства про угоди, якщо інше не випливає із законодавства про приватизацію. У разі ухилення однієї з сторін від укладення такого договору арбітражний суд вправі спонукати укласти цей договір лише продавця.

У вирішенні спорів, пов'язаних із спонуканням до укладення названого договору, арбітражним судам слід враховувати, зокрема, таке.

Відмова у приватизації можлива виключно у випадках, зазначених відповідно у частині третій статті 12 Закону (2163-12) та абзаці другому частини п'ятої статті 7 Закону про малу приватизацію (2171-12) . У решті випадків, тобто коли державними органами приватизації у встановленому порядку прийнято рішення щодо приватизації об'єкта, такий орган в подальшому не вправі відмовити в укладенні договору купівлі-продажу об'єкта приватизації. У разі його ухилення від укладення такого договору арбітражний суд за позовом покупця вправі спонукати продавця укласти названий договір, за умови, що рішення про приватизацію об'єкта не суперечить закону.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону про малу приватизацію (2171-12) до договору купівлі-продажу державного майна включаються зобов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, відповідальність та правові наслідки невиконання умов договору. У разі виникнення спору щодо включення до проекту договору купівлі-продажу відповідних пунктів або внесення їх до вже укладеного договору (якщо з якоїсь причини їх не було включено до проекту) арбітражному суду необхідно виходити з того, що згаданий припис закону має імперативний характер, і зазначені в ньому умови обов'язково мають міститися у договорі.

20. Оскільки відповідно до частини четвертої статті 27 Закону (2163-12) та частини першої статті 23 Закону про малу приватизацію (2171-12) договір купівлі-продажу підлягає нотаріальному посвідченню, ухилення покупця від посвідчення договору повинно тягти за собою наслідки, передбачені статтею 47 Цивільного кодексу України (1540-06) .

21. Арбітражним судам слід звернути увагу на те, що згідно з частиною п'ятою статті 27 Закону (2163-12) договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду або арбітражного суду у разі невиконання однією з сторін у визначені строки зобов'язань, передбачених договором, зокрема, тих, перелік яких наведений у частині другій статті 5 Закону.

Відповідальність покупців за порушення умов договору купівлі-продажу об'єкта приватизації передбачено частинами четвертою і п'ятою статті 29 Закону (2163-12) та постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.97 N 910 (910-97-п) "Про порядок сплати і розмір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об'єкти приватизації". Вирішуючи пов'язані з порушенням покупцем умов договору купівлі-продажу спори, арбітражний суд повинен виходити з того, що зазначена у пункті другому названої постанови пеня за несвоєчасну сплату неустойки чинним законодавством не передбачена.

Що ж до санкцій, зазначених у статті 29 Закону (2163-12) , у тому числі з питань внесення інвестицій, то вони застосовуються протягом дії договору купівлі-продажу з урахуванням строків позовної давності (статті 71 і 72 Цивільного кодексу України (1540-06) , які обчислюються з дати, коли певні суми повинні були бути внесені.

Порядок повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів (далі - Порядок) затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 N 32 (32-2001-п) .

Відповідно до пункту 8 Порядку (32-2001-п) розмір збитків, завданих об'єкту приватизації за час володіння ним покупцем, обчислюється згідно з Порядком визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.96 N 116 (116-96-п) . Що ж до інших збитків, крім завданих об'єкту приватизації, то вони за змістом пункту 9 Порядку відшкодовуються на загальних підставах, визначених законодавством.

22. Зазначені у частині другій статті 27 зобов'язання зберігають свою дію для осіб, які придбають об'єкт приватизації у разі його відчуження протягом терміну дії цих зобов'язань. Таке відчуження можливо виключно за згодою державного органу приватизації, який здійснює контроль за виконанням зобов'язань (частина друга статті 27 Закону (2163-12) . Недодержання цієї вимоги є підставою для визнання відповідної угоди недійсною згідно із статтею 48 Цивільного кодексу України (1540-06) . Порядок надання державними органами приватизації згоди на подальше відчуження об'єктів, придбаних покупцями державного майна за договорами купівлі-продажу затверджено наказом ФДМУ від 30.03.2001 N 500 (z0370-01) .

23. Згідно з Законом про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі (290/96-ВР) приватизації підлягають підприємства агропромислового комплексу, які перебувають у загальнодержавній, республіканській (Автономної Республіки Крим) та комунальній власності, для яких основним видом діяльності є виробництво, переробка і реалізація сільськогосподарської продукції та продукції рибного і лісового господарства, виконання робіт і надання послуг сільськогосподарським товаровиробникам. Перелік таких підприємств затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.96 N 638 (638-96-п) "Про підприємства, що приватизуються з урахуванням особливостей, визначених законодавством для агропромислового комплексу" (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.96 N 1144 (1144-96-п) .

Підприємства агропромислового комплексу, на відміну від інших, можуть приватизуватись тільки шляхом перетворення їх або у колективні сільськогосподарські підприємства, або у відкриті акціонерні товариства в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11.09.96 N 1099 (1099-96-п) . Тобто підприємства агропромислового комплексу, як правило, не можуть бути продані з аукціону або за конкурсом, а також приватизовані шляхом викупу зданого в оренду майна чи продажу державної частки (акцій, паїв) у майні підприємства, що приватизується, на фондовій біржі або іншим способом, який передбачає конкуренцію покупців. Рішення державного органу приватизації, яким визначено інший ніж передбачено Законом про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі (290/96-ВР) спосіб приватизації, не відповідатиме вимогам цього Закону.

24. Відповідно до статті 2, частини третьої статті 8, статей 9, 11, 13, 14 і 15 Закону про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі (290/96-ВР) приватизація майна перелічених у цих статтях підприємств здійснюється шляхом перетворення їх виключно у відкриті акціонерні товариства. Виняток з цього правила становлять ті з названих у статті 2 Закону про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі підприємства та підприємства зі змішаною формою власності, сума вартості майна яких недостатня для формування статутного фонду відкритого акціонерного товариства (стаття 24 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) . Такі підприємства можуть приватизуватись шляхом викупу майна їх працівниками і прирівняними до них особами (частина третя статті 3 Закону про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі).

25. Підприємства, зазначені у статтях 2, 13 і 15 Закону про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі (290/96-ВР) , які створені шляхом викупу зданого в оренду державного майна до набрання ним чинності, підлягають перетворенню у відкриті акціонерні товариства, якщо вони мають або мали прямі договірні зв'язки з сільськогосподарськими товаровиробниками, що є для них постачальниками сировини, споживачами робіт чи послуг.

Частиною другою пункту 12 Постанови Верховної Ради України від 17.06.94 N 59/94-ВР (59/94-ВР) "Про подолання кризового стану в агропромисловому комплексі" органам приватизації заборонено укладати договори оренди майна підприємств і організацій агропромислового комплексу та додаткові угоди на право його викупу без участі сільськогосподарських товаровиробників. Угоди, укладені без їх участі, слід визнавати недійсними як такі, що не відповідають вимогам законодавства.

26. Приватизація об'єктів незавершеного будівництва агропромислового комплексу, які не були приватизовані до набрання чинності Законом про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі (290/96-ВР) , відрізняється від загальних правил, визначених іншим законодавством України з питань приватизації державного майна.

Ця відмінність полягає у тому, що об'єкти незавершеного будівництва агропромислового комплексу можуть передаватись органами приватизації сільськогосподарським підприємствам (у тому числі недержавним) для завершення їх будівництва з наступним пріоритетним правом викупу працівниками цих підприємств державної частки майна у зазначених об'єктах (стаття 17 Закону про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі (290/96-ВР) .

Згідно зі статтею 19 Закону (2163-12) інформація про приватизацію будь-якого об'єкта повинна вміщувати, зокрема, умови його продажу. Такою умовою щодо об'єкта незавершеного будівництва агропромислового комплексу є обов'язок потенційного покупця добудувати об'єкт, після чого покупець набуває пріоритетного права викупу державної частки майна у даному об'єкті.

27. Оскільки стаття 17 Закону про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі (290/96-ВР) не носить імперативного характеру, слід дійти висновку, що в разі, коли жодне сільськогосподарське підприємство протягом 30 днів з дня опублікування переліку об'єктів незавершеного будівництва, які підлягають приватизації, не звернеться з відповідною заявою до органу приватизації, останній, керуючись статтею 14 Закону України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва" (1953-14) вправі прийняти рішення про продаж цього об'єкта на аукціоні або за конкурсом на загальних підставах, тобто як з вимогою щодо завершення будівництва, так і без неї (частина друга статті 16 Закону про малу приватизацію (2171-12) .

28. На підставі Закону про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі (290/96-ВР) наказом ФДМУ від 17.08.2000 N 1718 (z0666-00) затверджено Положення про план приватизації несільськогосподарських підприємств і організацій агропромислового комплексу (z0667-00) . Перелік таких підприємств наведено у пункті 2 розділу 1 цього Положення. Одночасно у пункті 2 Положення про порядок приватизації майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також заснованих на їх базі орендних підприємств (z0668-00) , затвердженого вищеназваним наказом, визначено підприємства, що вважаються сільськогосподарськими. До таких віднесено підприємства, які згідно з Класифікацією видів економічної діяльності (КВЕД), затвердженою і введеною в дію наказом Держстандарту України від 22.10.96 N 441 (v0441217-96) , мають коди від 01.1 до 01.3. Отже у вирішенні спорів, пов'язаних з приватизацією підприємств агропромислового комплексу, арбітражним судам необхідно керуватись згаданими вище Положеннями та Класифікацією видів економічної діяльності.