Бізнес на милостині

В Україні завжди із співчуттям ставилися до людей, яких спіткало лихо. Подорожні у селах ніколи не залишалися без їжі та нічного прихистку, а убогі, каліки, немічні та сироти — без посильної допомоги. Але в останні роки почуття милосердя значно атрофувалося з легкої руки псевдожебраків, які заполонили країну. Явна і відверто цинічна спекуляція на імітуванні людського горя та довірливості громадян набуває солідних масштабів. Ті ж, хто по-справжньому потребує нашої допомоги та підтримки, можуть так ніколи її не дочекатися.

Жебраки в законі

Перші "професійні" жебраки з'явилися в Україні на початку 90-х. Але сьогодні ця армія настільки велика, що від "христарадників" просто рябить в очах, адже останні 16 років у нашій державі кожен бажаючий може вільно канючити гроші. Старцювання набуло свого розквіту у 1992 р., коли з Кримінального кодексу вилучили статтю 214, згідно з якою заняття бродяжництвом чи жебрацтвом або ведення іншого паразитичного способу життя передбачає покарання у вигляді позбавлення волі або виправні роботи на строк від 1 до 2 років, а вчинення такої дії повторно каралося позбавленням волі від 1 до 3 років. Зазначена стаття була вилучена під приводом наближення до європейських стандартів, мовляв, у демократичній країні не прийнято примушувати громадян працювати.

Кодекс України про адміністративні правопорушення також не має застережень проти милостині. Тому зараз жебрацтво в Україні існує цілком у правовому полі. Але наразі людей, котрі насправді потребують допомоги чи (або) потрапили у складну життєву ситуацію, значно менше, аніж псевдожебраків. Левова частка жебрацької братії елементарно дурить добросердних громадян, спекулюючи на їхньому співчутті. На жаль, відрізнити справжнiх знедолених від "фальшивих" важко, чим останні вправно користуються.

Жебрацтво — вид діяльності, що має свою організацію.

Для певних кримінальних осередків жебрацтво є справжнім бізнесом зі своїми господарями та "кришею". Всі місця жебракування поділені і жорстко контролюються зацікавленими особами. "Чужинців" у цей бізнес не допускають.

Усі, хто робить гроші на жебраках, знаходяться між собою в тісному контакті й постійно обмінюють(!) і продають(!) свій "товар". Крім того, прохачів в організованому порядку постійно переміщують з місця на місце, адже з часом перехожі запам'ятовують жебраків і перестають їм подавати. Кожному "підлеглому" господар встановлює розміри денного "виторгу". Як правило, розраховуються вони таким чином, аби після "інкасації" робітник дозволив собі лише дешеву горілку та пиріжок. Якщо раб не виконує денний план, його жорстоко карають. Жебраків не забивають до смерті (нікому не хочеться втрачати власність), іноді винуватця можуть скалічити, адже калікам подають більше.

Для того, щоб прошаки не мали можливості приховати частину виторгу, в цьому бізнесі існують й інші працівники — міцні хлопці, які займаються не лише тим, що розвозять жебраків на робочі місця та охороняють штатних працівників від конкурентів, а також контролюють роботу жебраків. Один із засобів — підсунути жебраку мічену купюру. Якщо наприкінці дня він її не поверне — його очікує сувора кара. Існує також система "перехресного доносу" — адже і самі жебраки в надії на зниження норми денної норми завжди готові донести на свого побратима-прохача. Час від часу "колеги" збираються і проводять щось на зразок "планірок", жваво обговорюють деталі поточного "робочого дня" та ділять між собою зони впливу.

Горілка від крику

Найбільше заробляють "мадонни" з дітьми, далі за рівнем виручки йдуть "афганці" — каліки у камуфляжному обмундируванні в інвалідних візках або на милицях. За день вони можуть мати близько 400-500 грн. Звісно, ніякого відношення до війни в Афганістані ці люди не мають. Це свого часу підтверджував і голова Українського союзу ветеранів Сергій Червонописький. В одному зі своїх інтерв'ю він розповів, що організація суворо стежить за тим, щоб колишні воїни-інтернаціоналісти "не опускались" і не займалися жебракуванням. В УСВА навіть є спеціальний відділ по боротьбі з бомжами, які видають себе за афганців.

Діти, особливо немовлята, є найкращим "інструментом" для розчулення людей, саме вони, та їхні матері чи псевдоматері найчастіше залучаються до такого заробітку. Щоб дитина не заважала заробляти гроші, їй дають снодійне, алкоголь або наркотичні речовини. Часто діти таких "мадонн" гинуть прямо на руках у "матері". Збирання милостині — це бізнес, а дитина — інструмент цього бізнесу. Нещасні крихітки практично ніколи не є дітьми жінок-жебрачок. Найчастіше вони крадені, куплені або навіть узяті напрокат(!) у батьків-алкоголіків. Купівля таких дітей з неблагополучних родин обходиться приблизно в півтори тисячі доларів США, оренда — двісті доларів США на місяць.

Закон безсилий?

Кримінальний кодекс України виділив у самостійний склад злочину втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, пияцтво, заняття жебрацтвом, азартними іграми (ст. 304 КК України), тим самим підкресливши важливість цієї проблеми. Але на думку багатьох фахівців-правників, диспозиція зазначеної статті є не зовсім вдалою. Зважаючи на складнощі її практичного застосування, Пленум Верховного Суду України прийняв постанову "Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність". На думку юристів Марини Готвянської та Наталі Крестовської, складність кваліфікації використання дітей при жебракуванні, отже, й реагування на нього, полягає в тому, що саме по собі жебракування не становить складу правопорушення за національним законодавством. З теоретичної точки зору, воно є зловживанням правом, тобто використанням суб'єктивного права всупереч його соціальному призначенню. Зловживання правом є різновидом правової (правозначущої) поведінки, соціальна та державна оцінка якого є надзвичайно складним питанням.

Диспозиція ст. 304 КК України говорить про втягнення у злочинну та антисуспільну діяльність лише неповнолітніх осіб. "Кримінальний кодекс не містить визначення поняття "неповнолітній". Системно не розкривають та не конкретизують цього питання й постанови Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" та "Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх". Але відповідно до сімейного та ювенального законодавства України неповнолітніми є особи віком від 14 до 18 років. На думку фахівців, зважаючи на системність як основну ознаку права, в кримінальному праві слід використовувати це поняття в такому ж значенні.

Захист дітей можливий

Очевидно, що використання дитини, зокрема немовляти, для жебракування порушує їхні права, суперечить Конвенції про права дитини. Але відповідальність за такі дії не встановлена ні адміністративним, ні кримінальним законодавством. До того ж, юридично ускладненим є затримання жебрака з дитиною за підозрою у вчиненні злочину, оскільки офіційне роз'яснення постанови Верховного Суду України "Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність" передбачає, що злочином є і, відповідно, підлягає покаранню лише систематичне (не менше трьох разів) вчинення такого правопорушення протягом нетривалого часу (якого саме, постанова не вказує). Отже, затримання жебрака, який використовує дитину для здобування засобів для існування, можливе лише тоді, коли він перебуває під постійним наглядом з боку правоохоронних органів, що практично є неможливим.

Але ж як у такій ситуації реагувати на очевидне порушення прав дитини, адже українське законодавство поки що не містить чітких постанов на цей випадок? Пані Готвянська стверджує, що можливості для захисту прав дитини існують, якщо розглядати акт девіантної поведінки дорослого (жебракування) у зв'язку з його іншими неправомірними діяннями. Вихідним пунктом юридичної кваліфікації жебракування з використанням немовляти або малої дитини є з'ясування відносин між жебраком та дитиною, який її використовує у своїх цілях. Відповідно до наявності чи відсутності родинних зв'язків між жебраком та дитиною складаються дві типові ситуації: дитина є власною дитиною жебрака; дитина — чужа.

У першій ситуації національним законодавством передбачається адміністративна або кримінальна відповідальність батьків дитини, які жебракують, використовуючи власну дитину. Кодекс України про адміністративні правопорушення встановлює адміністративну відповідальність за ухилення від виконання батьківських обов'язків (ст. 184). Умова притягнення до неї — відсутність тяжких наслідків невиконання батьківських обов'язків. Злісне ж невиконання обов'язків по догляду за дитиною, що призвело до тяжких наслідків, тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 166 КК України. Об'єктивною стороною злочину, передбаченого ст. 166 КК, є залишення без нагляду, без харчування, одягу, ухилення від догляду і лікування. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є настання тяжких наслідків — фізична або моральна шкода, розлад здоров'я, психічне захворювання, інвалідність. Практика свідчить, що зазвичай немовля чи дитина молодшого віку, яка використовується у жебракуванні для забезпечення дорослому "спокійного" заняття жебрацтвом, перебуває під впливом психотропних речовин або наркотичних засобів природного або синтетичного походження, які є шкідливими для розвитку дитини; не отримує належного харчування (яким, наприклад, для немовляти є спеціальні суміші або природне годування); одягнена не за сезоном і не за віком; не перебуває на обліку у медичному закладі; не зареєстрована в органах Реєстрації актів цивільного стану, що порушує право дитини на набуття громадянства та через відсутність відповідних документів унеможливлює її соціальний захист.

Всі вищевказані обставини слід розцінювати як тяжкі для розвитку дитини наслідки. Отже, використання немовляти чи дитини молодшого віку у жебракуванні власними батьками слід кваліфікувати як злочин, передбачений ст. 166 КК України.

Хтось має відповідати!

Друга ситуація, коли при жебракуванні використовується чужа дитина, має два різновиди: дитина була передана батьками чи одним з батьків іншій особі для жебракування; дитина була вкрадена у батьків або осіб, що їх замінюють. У першому випадку дії батьків та особи, яка "придбала" дитину для жебракування, залежно від обставин необхідно кваліфікувати як злочин, передбачений ч. 2 ст. 149 (торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини). Дії злочинця в другому випадку становлять склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України (незаконне позбавлення волі або викрадення людини). Отже, фахівці дійшли висновку, що жебракування з використанням дітей молодшого віку, зокрема немовлят, слід розцінювати як складний юридичний факт, що включає зловживання суб'єктивним правом, пов'язане з адміністративним проступком або злочином. Це означає, що особа, яка використовує дитину для жебракування, має притягуватись до адміністративної або кримінальної відповідальності і до неї може бути застосований такий запобіжний захід, як затримання. Визнаючи, що чинне законодавство містить окремі засоби реагування на жебракування з використанням немовляти або дитини молодшого віку, вважаємо, що для більш дієвого і системного захисту прав дитини КК України потребує певних змін. Зважаючи на те, що діти не можуть бути суб'єктами делінквентної та девіантної поведінки і в разі залучення їх до жебракування є виключно жертвами протиправної поведінки дорослих, Марина Готвянська та Наталія Крестовська вважають за необхідне доповнити КК України ст. 3041, передбачивши в ній відповідальність саме за використання дитини для жебракування або іншого способу заробітку.

Автор: Тетяна ПАШКОВСЬКА

Юридичний вісник України № 31, 2008