Перед громадянином, що потрапив у життєву ситуацію, в якій він є постраждалим чи навпаки — заподіювачем шкоди, постає багато питань правового характеру.
Адже для того, щоб правильно, а головне законно вчинити у кожній конкретній ситуації, крім норм Цивільного кодексу необхідно знати ряд підзаконних нормативних актів. Тому в даній публікації хочу висвітлити основні аспекти відшкодування саме моральної шкоди.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
У чому ж полягає моральна шкода — душевні страждання, фізичний біль, приниження честі та гідності фізичної особи, приниження ділової репутації як фізичної, так і юридичної особи, які спричинені такими факторами, як каліцтво, ушкодження здоров'я, протиправна поведінка щодо особи та її родичів, знищення та пошкодження майна.
Цивільний кодекс України передбачає, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
В даному випадку доречно згадати практику Верховного Суду України в справах про відшкодування моральної шкоди: під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав,у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
У даному випадку відповідно до статті 124 Конституції України, Кодексу законів про працю та постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 працівник, якому завдано шкоду, може звернутися до суду безпосередньо, незалежно від того, звертався він до комісії по трудових спорах чи ні.
У випадку, якщо ж працівник завдав відповідну шкоду, відповідальність нестиме організація, з якою останній перебуває у трудових відносинах, з наступною регресною вимогою до працівника.
Відповідно до статті 2371 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Розглянемо приклад із практики. Судовою палатою у цивільних справах апеляційного суду м.Києва 07.04.2006 року прийнято рішення за апеляційною скаргою Г. В. Д., поданною через представника, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 грудня 2005 року в справі за позовом Г. В. Д. до відкритого акціонерного товариства "Укртелеком", управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві про відшкодування шкоди у зв'язку з пошкодженням здоров'я.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 грудня 2005 року частково задоволений позов Г. В. Д. про відшкодування шкоди у зв'язку з пошкодженням здоров'я.
Постановлено стягнути з ВАТ "Укртелеком" на користь Г. В. Д.:
одноразову допомогу 16400 грн у зв'язку із стійкою втратою професійної працездатності;
втрачений заробіток за період з 13 серпня 2004 р. по 13 грудня 2005 р. — 16324 грн 16 коп.;
витрати на ліки та лікування — 3052 грн 10 коп.;
понесені витрати — 200 грн за юридичну допомогу, 1515 грн на оплату експертного дослідження;
у відшкодування моральної шкоди — 15000 грн.
Постановлено стягнути з управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві на користь Г. В. Д. по 1020 грн 26 коп. щомісячно, починаючи з 14 грудня 2005 р.
В апеляційній скарзі, поданій через представника, позивач Г. В. Д. просить змінити рішення суду, стягнути на його користь :
одноразову допомогу — 102025 грн 70 коп., втрачений заробіток у сумі 43048 грн, моральну шкоду в сумі 286848 грн, оскільки в цій частині суд першої інстанції безпідставно зменшив вказані платежі, невірно трактуючи закон.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Встановлено, що позивач Г. В. Д. працював на Центральній міжнародній та міжміській телефонно-телеграфній станції ВАТ "Укртелеком" склярем.
07.06.2002 р. на виробництві з позивачем стався нещасний випадок і він втратив 70% професійної працездатності, що встановлено МСЕК.
ВАТ "Укртелеком" на виконання рішення суду склав акт про нещасний випадок на виробництві. Зазначені обставини сторонами не оспорювалиться.
Оскільки відповідач ВАТ "Укртелеком" своєчасно не наддав передбачені законом документи Фонду соціального страхування від нещасних випадків, суд першої інстанції обгрунтовано зобов'язав ВАТ "Укртелеком" відшкодувати позивачу одноразову допомогу у зв'язку з встановленням стійкої втрати працездатності, втрачений заробіток у період до ухвалення рішення, витрати на ліки, моральну шкоду і судові витрати.
При цьому суд правильно стягнув одноразову допомогу в обмеженому розмірі, передбаченому ч. 2 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Посилання апелянта на ст. 11 Закону України "Про охорону праці" безпідставне, оскільки апелянт взяв до уваги стару редакцію Закону.
На час нещасного випадку з позивачем і завдання йому шкоди діяла нова редакція Закону "Про охорону праці". Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього Закону в новій редакції відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасного випадку на виробництві, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Як було зазначено вище, в даному випадку суд правильно зобов'язав відшкодувати шкоду позивачу відповідача ВАТ "Укртелеком" (крім призначених щомісячних платежів).
Враховуючи наведене, розмір шкоди і порядок відшкодування визначається аналогічно Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
У цій частині рішення є законним.
Не можна брати до уваги і доводи апелянта щодо неправильності відшкодування втраченого заробітку за період до призначення рішенням суду 13.12.2005 р. щомісячних платежів на відшкодування втраченого заробітку.
З матеріалів справи вбачається, що при розгляді справи про поновлення на роботі позивача, останньому за рішенням суду був стягнутий середній заробіток за весь період з дня нещасного випадку і до 13 серпня 2005 р. Цей стягнутий заробіток не є додатковим чи іншим доходом, як помилково вважає апелянт, а тому суд обгрунтовано стягнув втрачений заробіток позивачу у зв'язку з втратою професійної працездатності саме з 13 серпня 2005 р. по 13 грудня 2005 р. Враховуючи наведене, і в цій частині рішення суду є законним.
Водночас рішення в частині відшкодування шкоди підлягає скасуванню у зв'язку з тим, що стягнута у відшкодування моральної шкоди сума є замалою, виходячи з наступного.
З огляду на обставини справи, а саме, на те, що відповідач ВАТ "Укртелеком" відразу після нещасного випадку не склав акт про нещасний випадок, крім того, несвоєчасно виконав рішення суду, за яким зобов'язаний був скласти акт про нещасний випадок, не подав своєчасно до Фонду соціального страхування від нещасних випадків документів, необхідних для відшкодування позивачу шкоди у зв'язку з пошкодженням здоров'я, колегія суддів вважає, що в цій частині необхідно ухвалити нове рішення, яким у відшкодування моральної шкоди стягнути з ВАТ "Укртелеком" 30 тис. грн.
Керуючись статтями 303, 307, 309, 313, 316, 317, 319, 325 ЦПК України, колегія суддів, вирішила: апеляційну скаргу Г. В. Д., подану через представника, задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 грудня 2005 р. скасувати в частині відшкодування моральної шкоди. У цій частині ухвалити нове рішення, яким стягнути з відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" на користь Г. В. Д. 30000 (тридцять тисяч) гривень.
Загалом поширення неправдивих відомостей про особу відбувається через засоби масової інформації, і позивачі, як правило, вимагають спростування даних відомостей. Відповідачами у справі виступають автор, орган засобу масової інформації, що поширив відомості, а у передбачених законом випадках, і відповідна службова особа цього органу, які й несуть обов'язок з відшкодування заподіяної моральної шкоди відповідно до ступеня вини кожного з них. Якщо позивач не бажає притягати когось з них до відповідальності, на решту заподіювачів моральної шкоди покладається обов'язок з відшкодуваннях тієї її частини, яка відповідає ступеню їх вини. У разі, коли орган масової інформації не називає автора, суд виходить з того, що вину за поширення зазначених відомостей цей орган взяв на себе.
До речі, якщо відповідач добровільно спростував відомості, це не позбавляє його обов'язку відшкодувати моральну шкоду.
На відповідача може бути покладено обов'язок з відшкодування заподіяної моральної шкоди.
Згадаймо спеціальні закони, які регулюють діяльність засобів масової інформації, а саме ст.42 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" і ст.48 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", відповідно до яких на органи масової інформації, їх працівників і автора не може бути покладено обов'язок з відшкодування моральної шкоди за публікацію або поширення відомостей, які не відповідають дійсності, якщо вони містились в офіційних повідомленнях чи були одержані від інформаційних агентств чи прес-служб державних органів та органів об'єднань громадян або є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим засобом інформації (з посиланням на нього), офіційних виступів посадових осіб державних органів, виступів народних депутатів, або містилися у авторських виступах, які передаються в ефір без попереднього запису.
Критична оцінка певних фактів і недоліків, думки та судження, критичні рецензії творів не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Однак, якщо при цьому допускаються образа чи порушення інших захищених законом прав особи (розголошення без її згоди конфіденційної інформації, втручання в приватне життя тощо), то це може тягти за собою відшкодування моральної шкоди.
Про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, органами дізнання, слідства, прокуратури та суду
Судова практика регламентує порядок відшкодування моральної шкоди – а саме: за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. В даному випадку відповідачем у справах про відшкодування моральної шкоди виступає, як правило, орган державної влади чи місцевого самоврядування, але поряд з ним суд повинен притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.
Якщо моральної шкоди завдано саме рішенням органу державної влади або місцевого самоврядування, слід мати на увазі, що відповідно до статті 2482 Цивільного процесуального кодексу предметом судового оскарження можуть бути як колегіальні, так і особові рішення суб'єктів оскарження, акти як нормативного, так і індивідуального характеру.
Відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові органом дізнання, попереднього слідства, прокуратури чи суду, регулюється Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду". Питання про відшкодування моральної шкоди у зазначених випадках та її розмір вирішується за заявою громадянина ухвалою суду першої інстанції, який розглядав кримінальну справу або якому вона мала бути підсудна.
Відповідно до зазначеного Закону відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок:
– незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
– незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
– незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.
Підставою для відшкодування шкоди в цих випадках є:
– постановлення виправдувального вироку суду;
– закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину;
– відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи з вищезазначених підстав;
– закриття справи про адміністративне правопорушення.
Розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
Що з даного приводу говорить судова практика: гр. Б. звернувся до суду із позовом до Державного казначейства України, прокуратури АР Крим, прокуратури м. Євпаторії про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.
Проти даного громадянина була порушена кримінальна справа прокуратурою АР Крим – йому було пред'явлено звинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 194 Кримінального кодексу України, та обрано міру запобіжного заходу – тримання під вартою, яку пізніше було замінено на підписку про невиїзд.
З часом порушену щодо нього кримінальну справу було закрито.
Посилаючись на те, що незаконним притягненням до кримінальної відповідальності йому заподіяна моральна шкода, на її відшкодування позивач просив стягнути 500 000 грн.
Суд першої інстанції – Євпаторійський міський, заяву гр. Б не задовольнив. Апеляційний суд АР Крим заяву задовольнив частково – стягнуто на користь гр. Б. з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на відшкодування завданої моральної шкоди 150 000 грн.
Законом прямо передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися судом із урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Однак ці вимоги закону залишилися поза увагою судів як першої, так і апеляційної інстанцій.
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалу Євпаторійського міського суду АР Крим та ухвалу апеляційного суду АР Крим змінила, зменшивши суму, що підлягає стягненню з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України, на користь гр. Б.
Як бачимо, судами першої і апеляційної інстанцій необхідно було врахувати період перебування під слідством гр. Б та звичайно мінімальний розмір заробітної плати, який діяв на той момент. Відбулося порушення норм матеріального права.
Крім всього іншого, в справах такого змісту моральна шкода вираховується у її мінімальному розмірі, відповідно, вона може бути збільшена, враховуючи характер моральних страждань, їх наслідки та інші негативні впливи внаслідок притягнення заявника до кримінальної відповідальності.
Споживачем, права якого захищаються, є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб.
Шкода, заподіяна життю, здоров'ю або майну споживача: товарами (роботами, послугами), які містять конструктивні, виробничі, рецептурні чи інші недоліки; або у зв'язку з використанням виконавцем речей, матеріалів, обладнання, приладів, інструментів, пристосувань, інших засобів, необхідних для виконання даних робіт чи надання послуг, незалежно від знання ним їх властивостей; або внаслідок реалізації товарів (робіт, послуг) без додержання встановлених вимог щодо забезпечення безпеки життя, здоров'я споживачів та їх майна; або у зв'язку з придбанням споживачем товарів (робіт, послуг) через ненадання йому необхідної, доступної та достовірної інформації, яка б забезпечила можливість компетентного вибору, – підлягає відшкодуванню у повному обсязі, якщо нормою законодавства не передбачено більш високої міри відповідальності, а за наявності такої норми – у встановленому нею обсязі.
Відповідно до статті 34 Закону України "Про захист прав споживачів" фізична особа (споживач) може подати як позов про захист своїх прав, так і окремий позов про відшкодування моральної шкоди.
Характерним є те, що справи можуть бути підсудні за вибором споживача районному (міському) суду за місцем проживання споживача, за місцем знаходження відповідача, за місцем заподіяння шкоди або за місцем виконання договору.
Спори про відшкодування моральної (немайнової) шкоди відповідно до ст.24 ЦПК України підвідомчі судам, якщо хоча б однією зі сторін у них є громадянин (фізична особа).
Якщо ж сторонами у спорі про відшкодування моральної шкоди є юридичні особи, і вимоги спору взаємопов'язані з іншими вимогами, вирішення яких віднесене до відання суду загальної юрисдикції (наприклад, про спростування поширеної інформації та відшкодування у зв'язку з цим заподіяної моральної шкоди), – спори розглядаються у судах загальної юрисдикції.
Відповідно до ст.125 Цивільного процесуального кодексу України позовні заяви про відшкодування моральної шкоди подаються за місцем знаходження відповідача, крім випадків, коли позивачеві надано законом право вибору підсудності. Так, вище наводився приклад про підсудність справ стосовно відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів".
Як відомо, позовна давність на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, не поширюється, але є винятки із загального правила. Наприклад, при поданні позовної заяви про відшкодування моральної шкоди, заподіяної поширенням недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації, – застосовується строк позовної давності в один рік, що передбачено статтею 258 Цивільного кодексу України. У такому випадку позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості.
У справах про відшкодування моральної шкоди працівникові у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю в Україні застосовується тримісячний строк позовної давності.
При поданні позовної заяви про відшкодування моральної шкоди сплачується державне мито, розмір якого врегульований Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. № 7-93, а саме відповідно до підпункту "ж" пункту 1 статті 3 Декрету:
– при відшкодуванні моральної шкоди з ціною позову до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян ( до 170 грн) державне мито вираховується у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;
– при відшкодуванні моральної (немайнової) шкоди з ціною позову від 100 до 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сплачується державне мито в розмірі 5 відсотків ціни позову;
– при відшкодуванні моральної (немайнової) шкоди з ціною позову понад 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сплачується державне мито в розмірі 10 відсотків ціни позову.
Щодо змісту та форми позовної заяви про відшкодування моральної шкоди – у ній має бути зазначено: зміст позовних вимог, тобто, в чому полягає моральна шкода, викладено обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, якими саме неправомірними діями чи бездіяльністю завдана ця шкода, та зазначено докази, що підтверджують позов.
Крім того, у позовній заяві має бути зазначено розмір відшкодування моральної шкоди в грошовій або іншій матеріальній формі.
У випадках заподіяння моральної шкоди з вини кількох відповідачів у позовній заяві необхідно викласти зміст вимог щодо кожного з них.
Автор: Євгенія ОЛЕВСЬКА
Юридичний вісник України № 36-37/ 2008